„Край простягає до нас свої вихудлі, костисті руки; просить і благає помочі і поратунку перед страшною, в очі заглядаючою смертю. . .” 1)

Ось тими словами змальовував о. Володимир Сполітакевич, один з предсідників „Обєднання Українських Орґанізацій в Америці”, причини, чому така орґанізація потрібна. „Жаль та розпука серце стискає”, казав він, що ми, американські українці, неспосібні дати належну допомогу своїм поневоленим братам в Україні.

І такі були справжні причини повстання на американській землі в 1922 році орґанізації, що прибрала собі назву „Обєднання Українських Орґанізацій в Америці”, або коротко „Обєднання”. Що та орґанізація була активною майже 20 років і з року на рік поширяла свою діяльність аж до нашої участи в другій світовій війні, то це „чудо” дасться теж і тепер пояснити тими самими словами, що їх висказав згаданий предсідник ще в самих початках „Обєднання”, себто в 1924 році. Ствердивши повну посвяти працю тих, що працюють в „Обєднанню”, він сказав ще таке:

„Щоби довго не говорити, скажу коротко, що істновання „Обєднання” серед сплячки і байдужности добрих людей, та брудної й підлої роботи на знищення його збоку людей злих — я завдячую виключно Божому Провидінню. Видко, що сам Бог так уже хотів, щоби та орґанізація, яка взяла собі за ціль невільника викупити, нагого приодіти, голодного накормити, жаждучого напоїти, недужого посітити, увязненого відвідати, невіжого научити, а сумуючого потішити — має і мусить істнувати” .2)

Уже з перших сторінок першого друкованого українського слова в Америці віє духом, що закликає до обєднання наших сил. І те стихійне бажання, щоб ми себе обєднали, ніколи не опускало нашого народу в Америці. Воно постійно відновлялось, а в часі першої світової війни навіть заблисло. Та як українська визвольна війна закінчилась катастрофою, то наступило розбиття, а з ним і занепад духа та жертвенности. Але не надовго. Усі жертвенні та творчі сили скоро обєднались біля акції допомоги Західній Україні. Це т. зв. Позичка Національної Оборони і Негайна Допомога, на які наш загал зложив біля $140,000. Ось ті самі наші сили, що допомагали згаданій акції, бачучи, що вона кінчиться, задумали обєднатись для спільної дальшої допомоги поневоленому українському народови, як і для цілей, що відносяться до культурного, освітного й економічного піднесення нашого життя в Америці.

І була тоді ще одна пекуча справа: 3 Великої України почали надходити вісти про страшний голод. У звязку з цею траґедією появилась відозва, з дати Філядельфія, 27. травня 1922 року, яку підписали від „Обєднання Українських Орґанізацій в Америці”: Український Народний Союз, Провидіння, Українська Народна Поміч, Згода Брацтв, Січова Орґанізація, Українська Ліґа Американських Горожан і Українська Ліґа Американських Ветеранів. В цій відозві читаємо, між іншим, таке:

„Прийшли вістки про те, як люди їдять кору з дерева, як вони поїдають щурів, котів та псів. Прийшли далі вістки про споживання падлини, нарешті вістки про широко поширюючеся людоїдство: Дужчі вбивають слабих, щоби наживитися їх мясом. Матері, божевільні з голодових мук, вбивали своїх дітей, щоби ратувати рідню від голодової смерти. . . Від когож тим українцям голодуючим ждати допомоги? Від кого передусім, як не від своїх рідних братів?” 3)

Саме на цей час припав Зїзд Ліґи Американських Горожан Українського Роду, скликаний до Вашингтону з тої причини, що заходами цеї орґанізації, а зокрема її голови, Теодора Грицея, та правного заступника Ліґи, адв. Ловрі, вироблено в Вашингтоні послухання: в секретаря стейту Чарлза Гюза, перед комісією заграничних справ палати репрезентантів і в президента держави Гардінга. Ішло тоді про оборону загарбаної Польщею Західно-Української Народньої Републики, якої доля на міжнародньому полі ще не була тоді вирішена.

Ось так прибули до Вашингтону дня 6. червня 1922 року 96 делегатів з різних міст, між якими були представники дієцезій, центральних орґанізацій, і преси, як і були американські ветерани українського походження, під проводом капітана Михайла Дармограя. Перед Комісією заграничних справ промовляли: адв. Двайт М. Ловрі, ред. Омелян Ревюк, о. Филимон Тарнавський і о. Онуфрій Ковальський. До президента Ворена Гардинґа промовляли Д. М. Ловрі та д-р Степан Гриневецький. На нарадах Ліґи рішено на внесення о. Льва Левицького, щоби Ліґа скликала наради представників всіх центральних орґанізацій в Америці, щоби порозумітись в справі створення спільної орґанізації для кращої матеріальної й політичної допомоги українському народови в Европі. Початок до цього вже був зроблений, бо вже всі ті орґанізації (крім одної) підписали відозву в справі допомоги голодуючим на Великій Україні.

Дня ЗО. червня відбулись у Філадельфії наради представників тих орґанізацій, на яких одноголосно вирішено таке:

„Взявши під увагу велику вагу сучасного моменту в національній визвольній боротьбі українського народу і в звязку з цим крайню потребу консолідації національних сил не тільки в краю, але і тут на іміґрації, та зогляду на конечну потребу загального обєднання для негайного поширення політичної й матеріальної допомоги рідному краєви — представники українських орґанізацій в Америці згодилися утворити „Обєднання Українських Орґанізацій в Америці” як громадянську репрезентацію українського народу в Америці” .4)

Між цілями орґанізації знаходимо такі точки: помагати добути признання самостійної державности на українських землях; запевнити матеріальну допомогу старому краєви; обєднувати та охороняти українську іміґрацію в Америці; скріпити одноцілий національний фронт в Америці; вказувати українському громадянству в Америці на це, що тільки в єдности, завзяттю і посвяті наша сила, а наших братів в старім краю піддержати на дусі та запевнити їх, що як довго вони в ярмі, так довго не остане наша праця над їх визволенням.

Політичні змагання українського народу, які рішено підпирати, зясовано так: Зєдинення поодиноких українських земель в одноційній, українській, народоправній державі, якої державний устрій має остаточно установити національне зібрання, вибране на підставі загального, рівного, тайного, безпосередного та пропорціонального голосования.

Ось ті всі думки та постанови зістали предложені загальному народному зїздови, який відбувся в Філадельфії в днях 26—27 жовтня 1922 р., в Словацькій Галі при 5 вулиці. На зїзд прибули представники сімох центральних орґанізацій і 130 делегатів, що заступали 176 товариств. Зборами переводив Омелян Ревюк, а секретарювали Антін Цурковський і Михайло Стоколоса. Звіт з діяльности орґанізації здавав Семен Ядловський. У ньому він сказав, між іншим, таке:

„Орґанізатори цеї орґанізації свято переконані, що такої орґанізації хоче весь український нарід на іміґрації в Америці. За такою орґанізацією підносились голоси здавна. . . Чи говорено „про згоду між провідниками”, чи про „злуку всіх партій”, чи „про одну партію”, чи здихано до „залишення безупинних сварок”, чи як ще інакше не говорено то все це було висловом стремління одної думки. Все, що в нашім народі лишилось здоровим, живучим, охочим до праці, а не до говорения і сварки, хотіло покінчити з княжими міжусобицями, з кампаніями гетьманів проти гетьманів, з цькуванням провідника на провіднкиа. Це живуче зерно народу, що було незахоплене гниллю приватних сварок та вузьких амбіцій, хотіло відкинутися від цеї гнилі і обєднати все здорове до життя і боротьби. Най буде, що наша історія є одним сумним прикладом страшних наслідків таких сварок, одначе треба признати, що є вона також доказом, що здорова роботяща думка праці, орґанізації, мира, порядку і ладу ніколи не запропащувалась серед українського народу. Не запропащувалась вона і серед українських іміґрантів в Америці. . . 5)

Прибувший з Вашингтону представник Західно-Української Народньої Републики, д-р Лука Мишуга, складаючи привіт Конґресови, сказав між іншим таке:

„Великий час, який саме переживає український нарід, приніс нам таку велич як відновлена Українська Держава, але й заставив нас переживати таку траґедію, як поновне повне поневолення цілої української нації. . . Як у всіх того роду національних катастрофах, так і тут, треба більше чим колинебудь побоюватись, що для потрясеної великими жертвами і пораженням народньої маси прийде час повного притупіння, зневіри, морального занепаду та розкладу. . . І в таких то часах. . . треба великого політичного розуму збоку тих, в яких руках лежить провід народу, щоби відвернути найбільше нещастя, себто розклад свого власного національного ядра. А треба памятати, що саме в таких хвилинах звикла судьба кувати долю народу на довгі а довгі віки. . . Положивши в основу нашої політичної орієнтації принцип опертя на власні сили, будуємо українську державу на невичерпаній силі життєвої енергії українського народу та на його сильнім, міліонами жертв крови задокументованім, бажанню жити самостійним державним життям. Голосимо, що тільки від сили цеї енергії буде залежати будучність нашої держави”. 6)

Потім д-р Мишуга представив представника 3. У. Н. Р. з Канади, д-ра Осипа Назарука, що виголосив реферат про боротьбу українського народу за свою державність і самостійність. Обговоривши міжнародне положення і державницьку ідеольоґію про одну українську державу від Кавказу аж поза Сян, ствердив він таке:

„Шлях наш веде на схід, туди, де живе більшість української нації й де бється серце її, що називається Київ. . . Час і нам зрозуміти, що український нарід непобідимий, і що він раз сказавши собі: „Я мушу мати свою державу” — здобуде її напевно. Одно одиноке услівя сповніть, а матимете державну незалежність: Ідіть одним фронтом проти ворога й не дайте зі своїх рядів помічників для ворога і гнобителя. Тоді нема на світі такої сили, яка моглаб нам перешкодити у здобуттю незалежної української держави”. 7)

Цілий Конґрес мав святочний характер, що пізнати хочби по тім, що резолюцій, що виявляли думки референтів і ціли орґанізації, відчитаних о. Михайлом Ґурянським, присутні вислухали стоячи. Ухвалено „Національний Податок”, по 25 центів місячно від члена, та який то податок, як сказно на конґресі, „має бути постійним доходом на українську національну справу в Злучених Державах і в Европі; він має бути основою, на якій та робота має опертись після щорічного сталого буджету”. Конґрес візвав громадянство до влаштовування „Днів Збірки” на поміч голодній Україні (реферував В. Кузів). А на дохід Рідної Школи в старім краю призначив такі окремі збірки: Коляду, Писанку, День Квітів (червень) і День Осінного Листка (листопад). Далі обговорив справу орґанізування Українського Людового Університету (реферував д-р Семен Демидчук) та заявився за скликання Просвітного Зїзду. Обговорено теж справу Українського Банку в Америці, як і визнано за потрібне основания Українського Пресового Бюра (реферували С. Дембицький і Д. Штоґрин).

До управи „Обєднання” вибрано 24 представників, по трьох з кожної з сімох центральних орґанізацій, заступлених членами на конґресі, та трьох з місцевих орґанізацій, що не належать до центральних. До екзекутиви ввійшли: о. Лев Левицький, предсідник, Теодор Грицей, д-р С. Гриневецький, В. Гришко і М. Коцюк, заступники, Іван Борисевич, скарбник, д-р Володимир Коваль і Михайло Дармограй, секретарі.

В „Свободі” з 1. листопаду 1922 р., в статті про цей Конґрес, написано таке:

„Делегати різних орґанізацій дали доказ, що вони годяться на одну програму, що вони хочуть для неї працювати, що вони готові піддатись під вибраний ними провід”.

В першій відозві ось так вибраної управи „Обєднання”, сказано, що „в основу плянової праці мусить бути положена єдність, згода і жертва”, та що „лише пильним береженням народного гроша та чесною господаркою народніми фондами можна буде здобути довіря загалу”. Підписали її крім згаданих членів Екзекутиви, як радні „Обєднання” такі особи: о. І. Ортинський, о. М. Ґуринський, о. В. Лотович, д-р В. Семенович, Ю. Хиляк, С. Ґ. Скегар, А. Тарас, Н. Левицький, В. Титанич,. В. Шабатура, М. Хандога, М. Соловський, С. Бриндзей, а як контролери: о. В. Сполітакевич, о. д-р М. Копачук, Гр. Пипюк.

Нова управа видала теж зараз „Маніфест до українського загалу в Америці” з цього приводу, що „страшний суд принесли ляхи на нашу стару Батьківщину-Галичину”, де тисячами арештують українських людей за те, „що не хотіли брати участи в виборах до польського сойму”. Щоби дати належну поміч братам у визвольній боротьбі „Обєднання” зарядило Першу Пробну Мобілізацію на неділю 17. грудня 1922 року, з тим, що в той день мають відбутись по всіх місцевостях, де живе хочби найменша горстка українців, віча або збори, на яких мають бути ухвалені протести до американського уряду проти „польських розбоїв у Східній Галичині”, як теж вислані телєґрами до сенаторів і конґресменів з даного округа з проханням інтервенювати в цій справі у влади в Вашингтоні. Разом з тим поміщено в пресі заклик від представництва З. У. Н. Р. в Вашингтоні з просьбою ставати до „оборони краю мук, сліз і крови”.

Не є завданням цеї статті описати діяльність „Обєднання”, з якою так тісно звязане народне життя в Америці впродовж малощо не 20 років, бо це вимагає більшої праці. Хочемо тільки зазначити, що головні ціли цеї орґанізації були постійно ті, про які ми отсе згадали. Хоч вони були глибоко ідейні та гуманітарні, то проте їх здійснювання зустрічало весь час важкі перешкоди. Та не зважаючи на те, „Обєднання” з кожним роком збирало щораз більше жертв і щораз поширяло свою діяльність. В самих початках треба було зломити спершу занепад духа, викликаний рішенням Ради Амбасадорів з 15. березня 1923 року про прилучення Галичини до Польщі. Ось та праця була ведена освідомлюванням, яке можна накреслити ось такими думками: „Шлях визволення власними силами тернистий і довгий, але зате одинокий, який певно доведе нас до ціли. Іде він шляхом орґанізації і самопосвяти цілого народу. І якраз в тім напрямі треба виховувати і вести наш нарід. . . Щоби стати вільним народом треба мати в першу чергу вільну, а не рабську душу, треба вміти жити для якогось вищого ідеалу, треба бути спосібним до самопосвяти, та бути боєвою людиною, для якої важке положення народу додає хіба завзяття до боротьби, а не є, як це в нас буває, причиною до цілковитої апатії та руїнницької критикоманії”. 8)

Заразом заведено точні місячні фінансові звіти, як і публичні точні звіти з усіх річних нарад і конґресів „Обєднання”, а видатки обмежено нижче мінімальних потреб.

Другий Конґрес „Обєднання”, що відбувся в Філядельфії 25. і 26. жовтня 1923 року, присвятив найбільше уваги положенню, яке витворилось на Західній Україні під польською окупацією по рішенню Ради Амбасадорів з березня 1923 року. Предсідником „Обєднання” став о. Володимир Сполітакевич. Касієром став Теодор Гридей, що держав цей уряд до 1930 року, коли то осідок орґанізації перенесено з Філадельфії до Ню Йорку, та коли касієром став Микола Данильченко (до 1936), а потім Юліян Павчак.

Третий Конґрес відбувся дня 21. жовтня 1924 в Філадельфії. На ньому розвелась широка дискусія на тему гетьманату, „підпорядкованю одному центрови чи „одній особі”. Рішено, що „Обєднання” остає надалі при тих демократичних, ідеольоґічних заложениях, що були положені в його основу. На конґресі вибрано секретарем д-ра Л. Мишугу, що остав ним до кінця орґанізації. Рішено скликувати конґреси „Обєднання” що три роки.

Четвертий Конґрес відбувся 26. жовтня 1927 року в Філадельфії, на якому широко обговорено засади демократії. Предсідником вибрано Омеляна Ревюка, що остав ним до 1939 року.

Пятий Конґрес відбувся в Ню Йорку 23. жовтня 1930 року. Для орієнтації, як до цього часу зріс обсяг проблєм, якими займалось „Обєднання”, наведемо з програми цього Конґресу наголовки рефератів: Український іміґрант у культурнім і політичнім життю Америки; Старе й нове покоління української іміґрації; Орґанізація фінансової сили української іміґрації в Америці; Українська народна штука в Америці (хорова справа, театр, національні танки); Куди прямує американська молодь українського роду? Це перший раз виголошено тоді на Конґресі „Обєднання” два реферати анґлійською мовою представниками молодшої ґенерації (д-р Неоніля Пелехович і інж. Володимир Семенина), як теж визнано як конечну потребу створення краєвої орґанізації молоді, що теж скоро здійснилось у виді Ліґи Української Молоді Північної Америки. Конґрес проголосив Місяць Листопад 1930 Року Місяцем Національної Жалоби, а Неділю 16. Листопаду Неділею Молитви за невинні жертви польського терору („пацифікація”).

Шестий Конґрес відбувся 3. листопаду 1933 року в Ню Йорку в У. Н. Домі під кличем „Ратуймо Україну від голодової смерти” та висуненням домагання провірення справи голоду через американську комісію. Теж і в цьому нещастю проголошено Неділю 19. Листопаду 1933 Року Неділею Національної Жалоби, а Місяць Листопад Місяцем Протесту проти московсько-совєтського виголоджування України. На Конґресі порушено такі справи як „Юнія і український робітник”, чи „Кольонізація як зарада безробіттю”. З молоді тут роджена учителька, Анна Балко, мала доклад про українську школу в Америці, а Володимир Буката про те, яким шляхом ступає американсько-українська молодь. До уряду ввійшов, між іншими, як фінансовий секретар Дмитро Галичин, що остав на тому становищі до кінця.

Семий Конґрес відбувся в Ню Йорку в Пенсилвенія Готелі 20. грудня 1936 року. Головну увагу присвячено справі молоді, що видно з таких докладів: Що молодь собою тепер уявляє і куди змагає; Молодь про українську школу і українську мову в Америці; Вражіння молодої дівчини (Анна Наконечна) з відвідин Ріного Краю; Українська мова в університетах.

Восьмий Конґрес, що відбувся 2. грудня 1939 року в готелі Імперіяль в Ню Йорку присвятив головну увагу назріваючому воєнному конфліктови в Европі, а зокрема подіям в Карпатській Україні. Предсідником став Микола Мурашко.

Фінансовий звіт, предложений тому Конґресови, виказав, що „Обєднання” вислало до цього часу назагал $367,753.83 на різні гуманітарні й народні потреби, що в наших обставинах являється поважною сумою, бо зібраною малими жертвами.

З видавничої діяльности „Обєднання” згадаємо такі видання: D. Snowyd: Spirit of Ukraine. Це була перша книжка, видана в 1935 році, що розійшлась тисячами. Її виданням уможливив У. Н. Союз, що закупив 3,000 примірників для молоді. Дальші видання: Polish Atrocities in Ukraine (ed. by Emil Revyuk); Ivan Franko: Moses (transl. by V. Semenyna); Famine in Ukraine; D. Doroshenko: Taras Shevchenko; S. Shumeyko: Ukrainian National Movement; L. Myshuha: Ukraine and American Democracy.

„Обєднання” помогло фінасово видати „Юкрейніен Квесчен” Лансилота Лотона в Анґлії, а „Ля Плі Сомбр Польон” в Швайцарії. Закупило теж 1,000 примірників виданої в Европі книжки „Поліпі Атросітіс енд Вест Юкрейн”. А теж і 200 примірників книжки В. Галича „Юкрейніенс ін ди Юнайтед Стейтс”.

До цього треба ще додати, що за час істновання „Обєднання” не було ні одної важної події в українському життю в Америці, щодо якої ця орґанізація не забиралаб голсу. Те саме можна сказати і про траґічні моменти, що їх за той час доводилось переживати українському народови під ворожими окупаціями, а щодо яких „Обєднання” завжди ставилось з великою увагою і співчуттям. А діяльність свою припинило „Обєднання” доперва тоді, як повстав „Український Конґресовий Комітет”. І то в надії, що такою уступкою допоможе створити в тому історичному часі один спільний фронт в Америці, потрібний для кращої допомоги нашому краєви у воєнних зусиллях, як і для успішної оборони права українського народу в Европі на вільне й самостійне життя.