Але минуло 1,000 років, ЗО ґенерацій, і тасама українська нація, тільки бездержавна на протязі століть, поспішила на міжнароднє форум у минулій війні, майже без жадної сили й майже без жадного приготування. Який вислід?

Історія його довголітньої боротьби розкаже про це. А тут тільки частинка тієї історії — хроніка української політичної акції у Злучених Державах в минулій світовій війні, у роках 1914—1920.

Українці — стара культурна нація Східної Европи, другий щодо величии словянський народ, один з найбільших народів Европи, „найбільша меншина Европи” — належали до народів забутих. Що більше, ті, що захопили землі українців, навіть перечили їхнє істнування як нації. Українці були не готові, не приготовані відіграти зріло ролю на міжнародньому театрі подій. Але всеж вони мусіли відіграти, дарма як мало були до цього приготовані.

А вже молода українська іміґрація у Злучених Державах, з нечисленною й недосвідною інтеліґенцією, хіба могла відіграти театральну пробу в тій міжнародній грі Европи й світу. Вона її відіграла, наскільки сили дозволили, серед великого запалу й одушевления мас ідеєю відродження самостійної соборної України.

Зачнемо літопис від того, хто дав почин до акції, де був її осередок?

Отже почин дали Український Народний Союз і Свобода; осередок був у їхній хаті, в Джерзі Ситі; там де вперше появилася Свобода 50 років тому, й куди пізніше перенісся й Український Народний Союз, якому власне цього 1944 року минає теж 50 років.

1914 рік, 1. серпня вибухає війна в Европі. Відразу воєнний пожар охоплює землі українські.

І вже у 36 числі Свободи з 15. серпня 1914, читаємо „Війна за наші землі”.

У 37 числі Свободи, з 18. серпня 1914, у статті п. з. „Який буде кінець війни”, читаємо:

„Ми не бажаємо панування німців. . . Колиб нашому народові, визволеному спід російського кнута прийшлося прийняти німецьке або австрійське панування, так ми це не прийнялиб як якесь добро, але як менче зло, і безперечно, що дальше змагалиб до повного визволення нашого народу, щоб він став власним паном на власній землі. . . Колиб вислід був такий, що на сході побито Росію, а на заході Німеччину, так тоді можлива перебудова різно-народніх держав на одно-народні. . . І дійсно такий вислід війни либонь чи не був би найкращий, для такої розвязки теперішніх нездорових відносин в Европі.”

У 38 числі Свободи, з 18. серпня 1914, читаємо уже про Українську Народню Раду.

З почину головного уряду Українського Народного Союзу складено комітет, який мав занятись покликанням до життя Української Народньої Ради, яка мала завдання обєднати всі українські громади у Злучених Державах.

У вересні 1914 р. відбулась конвенція Українського Народного Союзу в Боффало, Н. Й., якій оставлено вирішити справу Української Народньої Ради.

Конвенція одобрила Українську Народню Раду, призначили $1,000 на Фонд Визволення України, й приняла „Відозву” до українського народу у Злучених Державах, в якій читаємо:

„Ми українці, де ми не жилиб, не маємо причини бути приятелями ні Австрії ні її союзниці Німеччини, бо в Австрії, дарма, що там конституція, терпів наш народ польську неволю. . .

Але коли Росія буде побита, може прийти або повне визволення України, або бодай внутрішній перестрій Росії, який дав би свободу всім її народам, отже й українському”.

У Свободі з 4. листопада 1914, був заклик складати дар для братів у Старому Краю. А в Свободі з 8. грудня 1914 р. проголошено офіс Української Народньої Ради в Джерзі Ситі, а також Українське Інформаційне Бюро, й Фонд Визволення України. По анґлійськи: Ukrainian National Council, адреса 83 Grand Street, Jersey City, N. J.

Українська Народня Рада видала книжки в анґлійській мові, а деякі закупила для поширення. 

Її Інформаційне Бюро прогщошувИо, що мало, наприклад, на продаж такі публікації, як:

Ukraine, by Bedwin Sands, London; Ukraine and Ukrainians, by Stephen Rudnitsky, Jersey City, N. J.; Memorandum on the Ukrainian Question in its national aspect, by Yaroslav Fedorchuk; Russia, Poland and Ukraine, by Gustaf Steffen, Jersey City, N. J.

Українська Народня Рада займалося теж збіркою пожертв, з яких велика частина пішла на рятування українців, жертв війни у Відні. На адресу професора Юліяна Романчука вислала $22,930, а теж при її заходах вислав Крищен Гералд на тусаму ціль $12,500.

Так минув майже рік без замітніших подій, коли Галичина була під російською окупацією, І звязки з нею були перетяті.

Аж під осінь 1915 зачалась обновлена акція за скликанням Першого Українського Сойму у Злучених Державах. Український Народний Союз, Свобода, Українська Народня Рада стали готові до акції. Приєдналась до Тимчасового Комітету;

В міжчасі в Ню Йорку відбулося 18. вересня 1915 в Купер Юніон Гол велике українське протестаційне віче проти заслання царським урядом професора Михайла Грушевського.

Дня 9. вересня 1915, Мирослав Січинський, як секретар Тимчасового Комітету, повідомив, що одержав відповідь, що греко-католицька церква й церковно-запомогові рґанізації не візьмуть участі ані в соймі, ані у виборах до Загального Українського Комітету, тому, що мають змогу розвивати свою діяльність у своїй Американській Руській Раді, яка має релігійно-політичний характер.

З уваги на те Тимчасовий Комітет зазначив у своїй відозві, що Український Сойм і Український Загальний Комітет опиратиметься лише на світських орґанізаціях, але кожна ґрупа могла вибрати священика своїм представником.

Передсоймовий Комітет складали: Дмитро Капітула, Іван Артимович, Іван Бородайкевич, Михайло Байдюк, Семен Ядловський, Мирослав Січинський, Петро Задорецький, Омелян Ревюк, Іван Ардан, Степан Гладкий, Юліян Луців, Жигмонт Бифчинський, Василь Кузів, Осип Стеткевич.

Перший Український Сойм у Злучених Державах відбувся в Ню Йорку, в Купер Юніон Гол у днях ЗО. й 31. жовтня 1915, під проводом д-ра Володимира Сіменовича. Було 295 делєгатів, що заступали 457 товариств, а теж коло 600 гостей. На соймі Жигмонт Бичинський привітав приявних американців. Були реферати д-ра Володимира Сіменовича, д-ра Семена Демидчука, Володимира Лотоцького. Принято меморіял і резолюції.

Вибрані на соймі до Загального Українського Комітету: Іван Ардан, Іван Артимович, Михайло Байдюк, Жигмонт Бичинський, Іван Бородайкевич, Евген Василенко, Лев Весоловський, Степан Гладкий, Наталія Гриневецька, д-р Степан Гриневецький, Петро Задорецький, Дмитро Капітула, Володимир Лотоцький, Володимир Малєвич, Василь Момрик, Омелян Ревюк, д-р Володимир Сіменович, Мирослав Сочинський, Осип Стеткевич, Юрій Хиляк, Ілля Чорний, Семен Ядловський.

Володимир Лотоцький у рефераті „Ціль української політики у Злучених Державах”, між іншим сказав:

Ідеалом нашим і всіх українців повинна й мусить бути — вільна українська република. Одна для всього українського народу. Злука всіх українських земель, і тих, що тепер під Росією, й тих, що тепер під Австрією й Угорщиною — під одною републиканською владою, під владою всього українського народу. Це повинен бути наш клич. Це повинна бути наша мета у програмах поступових українських партій. Росії й Австро-Угорщини ми не признаємо за правних господарів на нашій землі, бо правним господарем на ній ми можемо визнати тільки самий український народ.

В меморіялі з ЗО. жовтня 1915 сойм заявив:

„Остаточна ціль українського руху є створення незалежної української держави що обнялаб землі замешкані українцями.

Але розуміючи що ця остаточна ціль може не здійснитись у близькім майбутнім, і з уваги на теперішні відносини, українці бажають:

„Щоб в Австро-Угорщині з українських земель створено українську провінцію на федеральних основах, в якій український народ міг би мати самоуправу, і без супремації поляків, або їхньої шляхти, міг би розвязати сам своє національне й економічне питання;

„Щоб в Росії, на основі Переяславського договору, який досі є у зборі державних законів, і який не був скасований, Україна дістала автономію”.

Сойм приняв такі резолюції:

1. — Український Сойм і та орґанізація, яку він покликує до життя, є висловом волі українців, зорґанізованих у 457 світських українських товариствах у Злучених Державах.

2. — Українці, громадяни й майбутні громадяни Злучених Держав звертаються до президента, щоб американський посол на мировій конференції проклямував іменем Злучених Держав, що кожна національність є господарем свого краю, й жадна не підлягає другій.

3. — Заявляємо, що наша програма в українській справі є — українська република, сперта на найширших демократичних основах і на радикальній аґрарній реформі.

4. — Рішаємо підпирати боротьбу за автономію російської й австрійської України, колиб українські землі після війни не були зорґанізовані в українську державу.

Сойм зложив однодушну присягу, що всі як один вжиють усіх сил для визволення й добра України. Після сойму д-р Володимир Сіменович написав у 134 ч. Свободи з 13. листопада 1915 р. таке:

Перший Український Сойм ухвалив:

1. — Раз на все задержати центральну репрезентацію, яку оснував сойм, а тільки зміняти її членів, відповідно до потреби, на наступних соймах.

2. — Злучити усі світські запомогові орґанізації в одноціле тіло.

3. — Оснувати центральне просвітнє товариство для всіх орґанізацій світських.

4. — Оснувати Український Союз Жінок, на взір мужеських орґанізацій.

Ті чотири точки роблять сойм історичним.

У Свободі з 18. листопада 1915 р. повідомлено про появу книжки п. з. UKRAINE’S CLAIM то FREEDOM, яка була збіркою статтей кількох авторів, а появилася спільним накладом Українського Народного Союзу й Українського Робітничого Союзу.

У Свободі з 9. грудня 1915 р. було повідомлення про Українську Федерацію у Злучених Державах, яку назву принято на місце Загального Українського Комітету, як був ухвалив сойм.

1916 рік, порівнюючи з попереднім роком, зазначився малою активністю українців у Злучених Державах.

Федерація Українців мала офіс в Ню Йорку, але про її діяльність у Свободі не находимо відомостей.

У 2. числі Свобди з 2. січня 1916 р. читаємо, що §4 статута Федерації Українців звучав:

„Лише той українець або українка у Злучених Державах може бути членом Федерації, що сприяє справі заложення української держави з українських земель в Европі”.

Дня 1. лютого 1916, Український Народний Союз призначив на оборону Мирослава Січинсього $1,000.

Дня 4. березня 1916 р. делєґати поневолених народів в Конґресі у Вашинґтоні.

Дня 1. листопада 1916 р. Екзекутивний Комітет Українського Народного Союзу порішив відкликати своїх представників з Федерації, мотивуючи рішення так:

Федерація не сповнила ухвал Українського Союму. Деякі члени Федерації використовували своє становище у Федерації для партійних цілей. Рівночасно рішено покликати до життя нову загально-народню орґанізацію, й засновано Українську Раду.

У 2. числі Свободи з 4. січня 1917 р., була відозва Української Ради, яка кликала:

„Геть з польським пануванням на українській землі. . . Нашою ціллю є злука всіх українських земель в одну цілість — самостійну українську державу”.

Подано до відома, що заходом і коштом Української Ради появиться в анґлійській мові більша праця професора д-ра Степана Рудницького п. з. „Україна, її край і народ”. 

Дня 24. січня 1917, Конґрес у Вашинґтоні приняв спільну резолюцію посла Гемила й сенатора Гюза про назначения Українського Дня, на поміч русинам (українцям). Заходи в цій справі робила Українська Рада, а зокрема адміністратор о. Петро Понятишин. Дня 2. березня президент Вилсон одобрив спільну резолюцію й видав проклямацію про „Теґ Дей”, в якій було сказано, що тисячі українців в Европі потребують помочі. Він призначив Український День на 21. квітня 1917.

Український Народний Союз призначив $1,000 з нагоди Українського Дня для українскьих жертв війни в Европі.

У Свободі аж з 2. червня 1917, була відозва Української Центральної Ради з Києва з 11. березня 1917, а в 67. числі Свобди з 9. червня 1917, була така перша вістка:

Петроград — Тимчасовий уряд проглосив автономію України.

У 70. числі Свободи із 16. червня 1917:

До міської ради в Києві вибрані: 85 українців, 12 жидів, 2 поляки, 1 росіянин.

У 73. числі Свободи з 23. червня 1917:

Київ — Конґрес селян цілої України ухвалив, що земельне питання має бути вирішене в самоуправній Україні.

74. число Свободи з 26. червня 1917:

Петроград, 22. червня — Уряд заборонив другий український військовий конґрес.

Петроград, 23. червня — Український військовий конґрес закликав Українську Центральну Раду, щоб зірвала взаємини з російським урядом, і приступила негайно до творення самостійної України.

Українська Рада в Америці вислала таку телеґраму до професора Михайла Грушевського в Києві:

„Борцям за волю України, зібраним на конґресі в Києві, українці згуртовані в Українській Раді в Америці, шлють свій горячий й щирий привіт. За свободу України ми готові на життя й смерть. Не спочиньте, поки не встане Україна, світ правди засвітить, і помоляться на волі невольничі діти”.

Для українських жертв війни вислала Українська Рада на адресу професора Грушевського 100,000 рублів.

Український Народний Союз і Свобода вислали до українського конґресу в Києві таку телеґраму:

„Сердечний привіт всім участникам українського конґресу. Держіть високо прапор вільної України, дорогої нам усім, без огляду на кордони й моря, якими доля розділила одних синів великої української родини. Сміло вперед, а стане вільна зєдинена Україна”.

Кострома, Росія, 9. червня — Виселенці з Хомської губернії заявились на зібранні за злуку Холмщини й Полісся з Україною, як самоуправних країв.

В 91. числі Свободи з 4. серпня 1917, телеґрама до Свободи:

Петроград, 1. серпня — Україна одержала вже автономію. У склад уряду увійшли: Винниченко, Стешенко, Мартос, Садовський, Барановський, Єфремів, Стасюк.

95 число Свободи з 14. серпня 1917: Петроград, 14. серпня — Перший бій першого українського полку з московськими кірасієрами.

14 убитих привезено до Києва.

96. число Свободи, із 16. серпня, 1917: Українська Центральна Рада в Києві скликала конґрес усіх народів Росії, щоб переорґанізувати Росію на федеральну републику.

Свобода у 112. числі з 22. вересня 1917 повідомляла, що 6. вересня відбулось зібрання ширшого комітету Української Ради в Америці, на якім подано у звіті, що з Українського Дня було прибутку $53,189.32, кошти були $5,447.38, вислано до Києва $22,000.

119. число Свободи, з 9. жовтня 1917: Київ, 29. вересня — Конґрес народів Росії заявився за федеративну Росію, із самоуправою народів. Київ осідок Ради Народів Росії.

127. число Свободи з 27. жовтня 1917: Конвенція Українського Народного Союзу в Гарисбурґу вислала привіт до президента Вилсона й до українського уряду в Києві.

151. число Свободи з 22. грудня 1917: Лондон, 19. грудня — Українська Центральна Рада проголосила Україну демократичною републикою.

6. число Свободи з 15. січня 1918: Українська Рада в Америці вислала до президента Вилсона таку телеґраму:

12. число Свободи, з 29. січня 1918: Петроград, 27. січня — Українська Центральна Рада рішила 508 голосами, проти 4, проголосити цілковиту незалежність України.

38. число Свободи, з ЗО. березня 1918: Про 4-тий універсал Української Центральної Ради з 22. січня, 1918, яким проголошено самостійність України, з тим, що установчі збори України мають рішити про федеративний звязок України з народніми републиками бувшої російської держави.

43. число Свободи з 11. квітня 1918: Повідомлення Української Ради про видання журналу UKRAINE, і книжки професора Степна Рудницького, UKRAINE, ITS LAND AND PEOPLE.

За Українську Раду підписали: о. Володимир Довгович, предсідник, Григорій Заячківський, секретар, Константин Кирчів, скарбник.

56. число Свободи з 11. травня 1918: 3 приводу наставления ґенерала Павла Скоропадського гетьманом України, Свобода заявилася в обороні демократичної української републики.

79. число Свободи з 4. липня 1918: Проголошено відкриття Українського Інформаційного Бюра в офісі конґресмена Джеймса А. Гемила, на Капітолі у Вашинґтоні.

88. число Свободи з 25. липня 1918: Дня 15. липня, 1918, відбулися в Ню Йорку загальні збори Української Ради в Америці. Були заступлені, українська греко-католицька дієцезія й три орґанізації. Були вибрані: Семен Ядловський, голова, о. Володимир Сполітакевич, заступник голови, о. Евген Бартіш, рекордовий секретар, о. Іван Рубинович, фінансовий секретар, Константин Кирчів, скарбник.

Постановлено орґанізувати місцеві комітети.

Подано, що з Українського Дня осталося $25,741.94.

В заяві Української Ради сказано:

Українська Рада признає не лише ті орґанізації, що належать до неї, але й ті, що до неї не належать, зазначуючи в цей спосіб, що признає потребу партійного уґрупування української іміґрації. Дальше признає рацію кооперації між всіми українськими орґанізаціями, що не стоять на неґативнім становищі до українських національних змагань, і висловлює погляд, що така кооперація, на підставі взаїмного порозуміння, вирозуміння й признання дійсного відношення сил, є можлива. Вкінці Українська Рада стверджує, що українська справа в Европі в теперішню пору вимагає кооперації українських орґанізацій в американській републиці, для спільної акції в обороні свободи українського народу.

У справі української політики в Европі Українська Рада заявляється за українську народню републику, за злуку з нею усіх інших українських земель, й за повну суверенність українського народу.

115. число Свободи з 26. вересня 1918: Послухання представників народів у президента Вилсона у Вашинґтоні. Від укранїців був Мирон Корикора. Учасники послухання, між ними поляк Гнат Падеревскі, підписали спільну заяву. З цього приводу Свобода писала:

Ми не віримо, щоб вшехпольсько-шляхотська кліка й її представник у Злучених Державах, Падеревскі, зріклися претенсій до нашої Галичини й Холмщини.

131. число Свободи, з 2. листопада 1918: Куди українцям дорога?

1. — Оборона Західної України, значить Галичини, північної Буковини, угорської України, Холмщини й Полісся перед польськими замахами.

2. — Для спільної оборони подати руку литовцям і білорусинам.

3. — Злука всіх українських земель з київською Україною. Парлямент у Києві, сойми в окремих українських краях.

4. — Змагання до федеративної спілки України з Московщиною, Білорусю, Кавказом, Сибірю.

141. число Свободи з 26. листопада 1918: Звідомлення про нараду в Ню Йорку у справі оснування Українського Народнього Комітету. Вибрані: о. Петро Понятишин, голова, Володимир Лотоцький, секретар, о. Микола Підгорецький, касієр.

148. число Свободи з 7. грудня 1918: Український Народній Комітет вручив меморіял президентови Вилсонови.

2. число Свободи з 4. січня 1919: Федір Савченко писав з Парижа до Свободи:

Українці в Парижі рішили піддержувато Винниченка й Петлюру. Французька преса й реакційні кола піддержують Денікіна й Драгомірова. Деякі газети писали про смерть українізму. Як відомо, Національний Союз домагається самостійности України, а це багато перешкоджує переговорам з французьким урядом.

3. число Свободи з 7. січня 1919: Американська Народня Рада угорських Русинів заявилась у плєбісциті за злуку з Чехословаччиною. Голосували парохії й товариства.

5. число Свободи з 14. січня 1919: Меморіял Української Ради у Львові з 26. жовтня 1918 до президента Вилсона:

Українці, це демократичний народ, це приятелі свободи. Ось доказ:

Установчі збори у Львові, кладучи загальні принципи державної конституції, вважають жидів за окрему націю. Вони надали національним меншинам право пропорціональних виборів, національну автономію, й представництво їхніх інтересів в уряді. Жиди, яких було 1,000,000, піддержували українську державу.

Багато тисяч українців, утікаючи перед гнетом і визиском у своїй батьківщині, найшли пирстановище й охорону в Америці, в цій країні свободи. Вони є льояльні громадяни Злучених Держав.

Тимчасовий уряд протестує проти всякої заяви або дискусії у справі українських земель бувшої австро-угорської монархії, тому, що тимчасовий уряд є лише сам компетентний у цій cправі.

8. число Свободи з 22. січня 1919: В Ню Йорку відбувся 16. і 17. січня в Українськім Народнім Домі Народній Зїзд, в якім взяли участь 570 делєгатів. Предсідником був Дмитро Капітула, заступником Теодозій Гридей і о. Василь Мереньків, секретарями Михайло Бєля й Иосиф Мельник.

Народний Зїзд приняв звідомлення Українського Народнього Комітету й одобрив уряд. Політичний реферат прочитав Володимир Лотоцький, який заявився за демократичну суверенну й самостійну українську републику, яка моглаб приєднатись до федерації з такими самими народніми републиками бувшої Росії. Д-р Володимир Сіменович заявив, що він протестує проти федерації з Росією.

Народній Зїзд приняв резолюції, в яких заявився за українську народню републику, за самовизначення народів, і проти наїздів.

У вечері 16. січня відбулась українська маніфестація в Куіпер Юніон Гол. Учасників було 4,000. Предсідником зібрання був д-р Кирило Білик. Промовляли: о. Максим Кінаш, о. Микола Струтинський, конґресмен Джеймс А. Гемил, адвокат Керне, і Джан Квін.

24. число Свободи з 24. лютого 1919: Український Народний Комітет вислав 22. лютого протест до Мирової Конференції в Парижі проти польського наїзду на Галичину.

34 число Свободи з 19. березня 1919: Конґресмен Джеймс А. Гемил і д-р Кирило Білик виїхали кораблем Еспань до Парижа, як представники Українського Народнього Комітету, заступати домагання і бажання українців у Злучених Державах, та помагати Українській Мировій Делєґації у її праці й заходах, а також навязати зносини між Старим Краєм і українцями в Америці

39 число Свободи з 29. березня 1919: Париж, 22. березня — премієр Давид Лойд Джордж жадав від Мирової Конференції, щоб польські лєґіони вислані з Франції, не були вживані проти українців.

62 число Свободи з 27. травня 1919: Маніфестація українців, литовців, лотишів і естонців у Карнеґі Гол в Ню Йорку, на якій принято резолюції у справі визнання чотирьох національних демократичних републик, проти польського наїзду на українські землі, й проти польських погромів над жидівським населенням.

65 число Свободи з 3. червня 1919: Париж, ЗО. травня — Українська Делеґація була принята Великою Радою Мирової Конференції в резиденції президента Вилсона в Парижі, заходами конґресмена Гемила, який передтим був кілька разів у президента Вилсона.

Перед Великою Радою, а саме Вилсоном, Лойдом Джорджем, Клемансом і Сонніном, появились українські делєґати, Сидоренко, Панейко, Білик, Шульгин, Лозинський, і Вітовський.

Промовляв д-р Білик по анґлійськи в імені делєґації й української влади.

Це був найбільший осяг української делєґації за ввесь час її побуту.

68 число Свободи з 10. червня 1919: В Ню Йорку зорґанізовано 27. травня Ліґу Чотирьох Народів, а саме: українців, естонців, литовців, лотишів. Вибрано уряд, в якого склад входили: Вінкентій Янковський, від литовців, голова, Іван Нарозний, від естонців, заступник голови, Володимир Лотоцький, від українців, секретар, і Іван Калнін, від лотишів, скарбник.

Ліґа збіралася часто в домі Українського Народнього Комітету в Ню Йорку.

65 число Свободи з 25. червня, 1919: Дні 15. й 22. червня Український Народній Комітет призначив на протести проти наїзду Польщі на українські землі.

Українські громади вислали 400 протестів до президента Вилсона в Парижі.

81 число Свободи з 10. липня, 1919: Конґресмен Гемил писав:

Українську делєґацію відвідали професор Лорд і Бавман, експерти американської мирової делєґації.

Вони казали, що роблять заходи, щоб привести до українсько-польського порозуміння.

Гемил говорив теж з Ембиком, із штабу ґенерала Блисса. Був з д-ром Біликом у полковника Гавса, а д-р Білик написав йому меморіял.

Був теж у Чарлза Крейна.

82 число Свободи з 12. липня, 1919: Український Народній Комітет вислав меморіял до президента Вилсона з протестом проти польських звірств на українських землях.

87 число Свободи з 24. липня 1919: Свобода подала в жалібній обвідці таку вістку:

Париж, 20. липня — Аліянти признали Східну Галичину Польщі.

89 число Свободи з 29. липня 1919 р. подає про оснування Українського Інформаційного Бюра в Ню Йорку.

Український Народній Комітет видав нову книжку п. з. Ukraine on the Road to Freedom.

Український Народній Комітет вислав 25,000 франків до професора Михайла Грушевського, для Комітету Незалежної України в Парижі.

91 число Свободи з 2. серпня 1919: У днях 29. ЗО. й 31. липня, 1919 р. була у Вашинґтоні делєґація Українського Народнього Комітету, в якої склад входили: о. Петро Понятишин, Володимир Лотоцький, Олександер Неприцький-Грановський, конґресмен Джеймс А. Гемил і адвокат Вилйем Керне.

Була у державного секретаря Роберта Ленсинґа, якому зясувала українську справу в Европі й передала меморіял.

Ленсинґ відповів, що справа Галичини ще не вирішена; прирік зреферувати меморіял американській мировій делєґації в Парижі.

Потім делєґація була у заступника державного секретаря, Б. Майнса, до якого належали східно-європейські справи, також у Б. Дж. Дейвиса, начальника державного секретаріату, і Дж. Дж. Бейлі, спеціаліста східно-європейських справ у державнім серкетаріяті, який щойно був вернувся з Парижа.

Делеґацію запевнювали, що східна границя Польщі ще не була визначена.

Пізніше делєґація відвідала також кількох сенаторів і конґресменів.

Берн, Швайцарія, 16. липня — Генеральний секретар Мирової Конференції в Парижі повідомив українську мирову делєґацію про рішення у справі Галичини, якій признано самоуправу, з тим, що населення краю має вирішити пізніше про його політичну приналежність.

Український Народній Комітет в Ню Йорку одержав такого листа з Вашинґтону:

105 число Свободи з 4. вересня 1919: Повідомлення про Українську Далеко-східну Краєву Раду у Владивостоці, яка видавала щоденник Щире Слово.

112 число Свобди з 20. вересня 1919: У днях 16. й 17. вересня відбувся в готелі Пенсилвенія в Ню Йорку перший річний конґрес Ліґи Українців, Естонців, Литовців і Лотишів.

Було 150 делєґатів.

Вибрано уряд у складі: Винкентій Янковський, голова, Ганс Пимсон, заступник голови, Володимир Лотоцький, секретар, Іван Калнін, скарбник.

Фінляндці заявили, що приступлять до Ліґи.

Вислано телеґраму до президента Вилсона у справі визнання чотирьох републик.

Конґресмен Фіорелло Ля Ґвадія повідомив конґрес Ліґи Чотирьох Народів, що вніс в палаті послів проект закона, щоб призначено засоби на дипльоматичні посольства в Україні, Естонії, Литві й Латвії.

126 число Свободи з 23. жовтня 1919 р.: про ліквідацію Федерації Українців у Злучених Державах.

127 число Свободи з 25. жовтня 1919: Із Сибіру приїхали до Злучених Держав москвофільські лідери Ілля Цьорох, д-р Михайло Сохоцький, Семен Бендасюк.

Вони вислали меморіял до Лєнсинґа проти Польщі й. . . України.

У Вашинґтоні відкрито відділ нюйорського Українського Інформаційного Бюра, який вели Гомер Ф. Филипс і Богдан Пелехович.

В Ню Йорку Інформаційне Бюро Українського Народнього Комітету видало Чорну Книгу про польський наїзд і звірства в Галичині.

192 число Свободи з ЗО. жовтня 1919: Професор Михайло Грушевський прислав з Праги відозву до українців в Америці, в якій писав про Комітет Незалежної України став в обороні Галичини.

139 число Свободи з 22. листопада 1919: Париж, 20. листопада — Головна Рада Мирової Конференції рішила віддати Польщі опіку над Східною Галичиною, під наглядом Ліґи Націй на 25 літ.

140 число Свободи з 25. листопада 1919: Свобода появилася в жалобі з приводу віддачі Галичини на 25 літ в польську неволю.

Український Народній Комітет вислав протести до американського представника Френка Полка, й до премієрів Лойда Джорджа і Клемансо у Парижі.

Д-р Кирило Білик вніс в імені Українського Народнього Коміету протести у Парижі.

155 число Свободи з ЗО. грудня 1919: Український Народній Комітет призначив день 4. січня 1920, як День Українського Протесту у Злучених Державах проти нападу Польщі на українську Галичину.

1 число Свободи з 1. січня 1920: Звідомлення про зібрання Interracial Council в Ню Йорку, на якім представники Українського Народнього Комітету питались Герберта Гувера про рятункову акцію на українських землях.

9 число Свободи з 20. січня 1920: У днях 15. й 16. січня відбувся в готелі Пенсилвенія в Ню Йорку річний зїзд Українського Народнього Комітету, під проводом Степана Слободяна.

Секретар У. Н. Комітету, Володимир Лотоцький, подав про діяльність орґанізації, між іншим, таке:

У. Н. Комітет зорґанізував у першому році своєї діяльності понад 150 місцевих У. Н. Комітетів, в яких гуртувалось понад тисяч українських товариств, а більше як 300,000 українців. З місцевими У. Н. Комітетами Екзекутива стояла в постійних зносинах через свою канцелярію й разом з ними вела політичну акцію по всіх українських кольоніях в американській републиці. Уладжувано масові віча, протести й маніфестації. Масові віча й збори загально по всіх місцевостях в один день відбулись покищо два рази. З тих віч і зборів вислано 8,000 протестаційних телеґрам проти польського наїзду на Галицьку Україну і проти 25-літнього польського мандату над нею.

У. Н. Комітет вів також безвпинно пропаґанду серед американців через пресове й інформаційне бюро в Ню Йорку й у Вашинґтоні. Заходом і накладом У. Н. Комітету досі видано дві книжки: “Ukraine on the Road to Freedom” і “Polish Atrocities in Ukrainian East Galicia”, а при співучасті У. H. К. видала Ліґа 4 Народів просторий меморіял і книжку п. з. “The Case of New Republics”, які розіслано безплатно в тисячах примірників.

Тепер приготовляється нова книжка, в якій будуть зібрані усі насильства поляків у Галицькій Україні, а друга велика книжка про історію й терпіння Галицької України під польською шляхтою за Польщі, за Австрії, й тепер.

Найбільшим ділом Українського Народнього Комітету було вислання делєґації на мирову конференцію до Парижа. Точний звіт з діяльності делєґації здав конґресмен Джеймс А. Гемил в українських часописах. Д-р Білик остався й дальше в Парижі, де працював з українською мировою делєґацією, інформуючи рівночасно постійно У. Н. Комітет про політичне положення в Парижі. Нема сумніву, що делєґація У. Н. К. зробила велику роботу в делєґації.

З початком мирової конференції відбулася в Парижі тайна конференція якихось нікому незвісних нібито представників усіх народів бувшої російської імперії, яка заявилась за злуку всіх тих народів у відновлену російську імперію й визнала адмірала Александра Колчака зверхником тої імперії. Факт про зібрання й постанови цеї тайної конференції звісний, а невідомо тільки, що то за особи прибрали собі право заступати народи колишньої царської імперії. Ці постанови приняли аліянти й навіть уряд Злучених Держав, і тому вони досі підпирали всеросійську політику. Здається, що американським урядовим колам залежить ще на збереженні принципу федерації, можливо тому, що Америка сама як федеральна спілка вірить у велике значіння того принципу, й тому кажуть, що уряд Злучених Держав скорше визнав би народні републики бувшої російської імперії, колиб вони між собою дійшли до якогось міжнароднього порозуміння.

Для цього працює найбільше в Европі проф. Михайло Грушевський, котрий обєднав представників десятьох народніх републик від моря Балтійського до Чорного й Каспійського та веде на їх користь пропаґанду в Европі. Його працю підпирає з усіх сил У. Н. Комітет.

У. Н. Комітет для обєднання народів вступив також до Ліґи Українців, Литовців, Лотишів і Естонців в Америці, яка від жовтня минулого року веде свою ідейну працю й пропаґанду у Злучених Державах.

Для тої самої ціли У. Н. Комітет вступив недавно до Середно-европейської Унії у Вашинґтоні, якої президентом досі остає ще президент чесько-словацької републики, д-р Тома Масарик. Спершу до цеї Унії належала Федерація, але коли Унія дізналася, що Федерація впала серед українського загалу, запросила У. Н. Комітет як представника американських українців. З уваги, що поляків уже не було в Унії. У. Н. Комітет згодився вступити до неї, із засторогою, що він одинокий буде українським представником в Унії. Але були закиди з боку Федерації проти У. Н. Комітету й проти секретаря, як представника У. Н. Комітету в австрофільстві й германофільстві. Управа Унії була дуже зацікавлена закидом, тому доручено ґенеральному секретареві Унії д-рови Орляндові Дакерові, дізнатись в державному департаменті у Вашинґтоні про суть тих закидів, а зокрема, як американські власти ставляться до У. Н. Комітету, а як до Федерації. Коли д-р Дакер на другий день явився в державному департаменті, там йому сказали, що У. Н. Комітет знають і можуть про нього висловитись лише в найкращих словах, а про жадну Федерацію нічого не знають. Колиж ще У. Н. Комітет дав Унії відповідь на закиди, вона приняла У. Н. Комітет одноголосно в члени Унії і секретаря як представника У. Н. Комітету вибрала до Екзекутиви Унії. У. Н. Комітет є тепер одиноким представником українців в Унії. На засіданнях Унії заступав У. Н. Комітет в останньому часі д. Богдан Пелехович, член Інформаційного Бюра У. Н. К. у Вашинґтоні.

Милтон Райт, директор Українського Інформаційного Бюра в Ню Йорку, здав звіт про його діяльність. Тоді працювали ще у бюрі Юрій Андрейко, й Маргарета Ґотіє, францужанка з Канади.

Павло Вікул, студент з Великої України, родом з Бірзулі, на Поділлі, як директор канцелярії У. Н. Комітету, здав звіт про її діяльність. Тоді працював також в канцелярії Микола Дячишин.

27 ч. Свободи з 1. березня 1920: Лист Герберта Гувера до У. Н. Комітету з 19. лютого 1920 про допомогу українцям у Галичині.

50 число Свободи з 24. квітня 1920: Український Народній Комітет вислав таку телеґраму до Ліґи Націй 22. квітня 1920:

Українці у Злучених Державах звертаються до Ліґи Націй, щоб вислала слідчу комісію до Східної Галичини, яка остає під польською окупацією, для доходжень про гнет над українським народом і про реквізиції серед населення, що спричинили голод і пошесті.

54 число Свободи з 3. травня 1920: Про надзвичайний зїзд Українського Народнього Комітету, що відбувся теж в готелі Пенсилвенія в Ню Йорку під проводом Романа Слободяна.

На тім зїзді промовляв д-р Лонгин Цегельський, який приїхав до Злучених Держав, 10. травня 1920, орґанізувати допомогову акцію.

60 число Свободи з 14. травня 1920: Про сформування Українського Допомогового Комітету, в якого склад увійшли: д-р Лонгин Цегельський, д-р Володимир Сіменович, Роман Слободян, Дмитро Андрейко, Андрій Савка, Теодор Грицей.

Український Народний Союз дав перший для Українського Допомогового Комітету $2,000.

67 число Свободи з 3. червня 1920: Повідомлення про поворот д-ра Кирила Білика з Парижа до Ню Йорку 27. травня 1920.

83 число Свободи з 10. липня 1920: Звідомлення д-ра Кирила Білика про діяльність делєґації Українського Народнього Комітету в Парижі. Він заявив, що придержувався точно інструкцій У. Н. Комітету, а саме, що жадна частина українських земель не може належати до Польщі; що Україна має бути незалежна република, про якої конституцію мають вирішити установчі збори України.

86 число Свободи з 17. липня 1920: Повідомлення про заходи Української Републиканської Капелі приїхати до Злучених Держав.

Відповідь з міністерства війни у Вашинґтоні на лист редактора Свободи.

Оцим можна закінчити хроніку бурхливих років, а власне політичну акцію українців у Злучених Державах вчасі першої світової війни.

Хто пережив ці роки в Злучених Державах, відсвіжить собі у памяти ці події. Спомяне їх з віддалі часу, періоду одної ґенерації, більш критичного як тоді. А хто прочитає цю хроніку пізніше, матиме загальний образ діяльности українців на землі Вашинґтона в часі нових змагань народів Европи до свободи.

Націоналізм в Европі не був новий. Поневолені й забуті народи змагалися до відродження, й до відбудови й воскресения із забуття своїх національностей як свобідних суверенних національних держав. Такі держави вже були, й решта народів хотіли йти їхніми слідами.

Війна в Европі не зачалась під гаслом націоналізму, але те гасло відразу виринуло. Не тільки народи поневолені його піднімали, але й держави самі його використовували, розуміючи його силу, у своїх воєнних зусиллях.

Америка відразу не пішла до війни, яка головно велася в Европі, дарма, що вже була поширена й на дальші простори світу. Але як Америка вже пішла до війни, вона пішла з готовими прапорами визволення поневолених народів в Европі. Вона це проголосила гасло самовизначення народів у старій Европі, яке за нею підхопили й революції в Росії.

Коли Америка й аліянти виграли війну, принципи великого ідеаліста Вудрова Вилсона повинні були бути здійснені. Та революція в Росії пішла іншим руслом, а Західна Европа перейшла до реалізму й відношення сил.

У тій великій, європейській а в дечім і світовій драмі судилось і народові українському відіграти ролю.

Як він цю ролю відіграв? — По змозі своїх сил!