Ніяк! А чому?

З одної дуже простої, а заразом і дуже важної причини: Українська жінка була вже в самих початках У. Н. Союзу тою, що інстинктовно відчула вагу цеї орґанізації. І тому в часах найбільших депресій з останнього стягалась, щоби вона та її родина залишались обезпеними в Союзі.

Ось і тому, коли У. Н. Союз, поборовши стільки перешкод, розвинувся і дожив у розквіті свого 50-ліття, то на тому ювилейному святі мусимо признати почесне місце теж і трудови та розвазі української жінки. Без зрозуміння ваги У. Н. Союзу збоку української жінки, не булиб ми тепер святкували і 50 років народної праці цеї орґанізації.

Але так є, що українська жінка в Америці має теж багато завдячувати і У. Н. Союзови, що признав їй відразу рівні права, поставився до неї з найбільшою увагою, та ратував її та її діти в не одну лиху годину. Знов „Свобода” станула відразу на становищі, що „усунемо багато злого з нашого суспільного життя, якщо жінка осягне цілковиту рівність і свободу”. ¹⁾

При тому не забуваймо, що це писалось тому 50 років, або точніше, в 1897 році, коли іде про наведений цитат з статті тодішньої „Свободи”.

Українська жінка в Америці піднімалась звільна на щораз вищий культурний щабель, заки дійшла до того розквіту, що його бачимо нині, а про що тому 50 років вона і мріяти не могла. Історія початків її життя в Америці дуже скупа на слово. Та те, що залишилось на сторінках „Свободи”, чи деінде, каже, що просте і злиденне було її життя, як і кожного іміґранта. Та як жінка-іміґрантка вона була виставлена ще на додаткові небезпеки і терпіння. Бо бувало в початках нашої іміґрації й таке, „ . . .що неодна таки вже в першій хвилі, ще того самого дня, як прибула до Злучених Держав, попадала до публичного дому”. Трафилася їй „служба”, але нім розглянулась, що це за смужба — „двері вже заперлись і вона, хочби як опиралася і як заломлювала руки, звідтам вже не видобулась...” ²⁾

Але треба з притиском признати, що українська жінка назагал берігла своєї чести, як могла. Стверджують це найдавніші свідки і спостерігачі, ще до появи „Свободи”. Один з них, о. К. Андрухович (в книжочці: „З життя русинів в Америці”), пише, між іншим, таке:

„В самім місті Ню Йорку було много українських дівчат. Працювали в карпетярнях (фабриках диванів) і табачарнях (фабриках циґарів). Вони жили по станціях громадно, а одна лишалася на господарстві. Хто з нежонатих в Америці хотів женитися, їхав до Ню Йорку, а там мав вибір. Але треба признати, що дівчата ті жили дуже морально”. ³⁾

Проте небезпека була. І тому „Свобода” була тоді повна апелів до наших дівчат з осторогами перед „музиками” і „балями” по різних чужинецьких галях, салунах.

Та як вийшла дівчина-іміґрантка заміж, то життя її було теж гірке. Ю. Бачинський змальовує його ось так:

„Від рана до пізної ночі усе на ногах і усе при роботі, хоч і домовій та прикрій, одностайній, нудній. Жениться парубок і перше про що думає, це розпочати бордінґерський бизнес. Сам тим бизнесом не займаєся, хіба, що наймає дім і збирає від бордінґерів гроші — про решту має журитися жінка. І тягнесь та жура — день по дневи, рік по рокови і вигризає жінці мозок. Рано встає і ладить бордінґерам сніданє; потім миє начинє і знов пряче; в перервах пере бордінґерам білє і шматє; в районі вуглянім ладить їм ще теплу воду і миє їм шию і плечі. Так день у день. А до того ще — діти.

„Але, в тім нуднім, монотоннім життю, так утуплюючім і підриваючім здоровля і живість тої жінки-невільниці таки шукає вона — конечно! — якоїсь розради. І находить — в висці. І пє. А нагоди до сего досить — тільки бордінґерів. . . „Ану-но ґаздине, напиймося!” — І нині пє з одним, завтра з другий — кождий почастує. І поволі так привикає до виски, що без неї ніяк вже їй обійтись. А при висці — всіляко буває — тілько бордінґерів, а всі такі молоді, здорові. . . І буває — вертає муж домів — а жінки вже нема — пропала з бордінґером. Але буває і так, що живе дівчина на борді — і нераз пропадає муж з дівчиною. І шукай вітра в полі. І тільки згадки про це, що прочитають іміґранти в своїх часописах оповістку: Де є мій муж (жінка)? Називаєся Н. Н. Утік(ла) з... виглядає так і так, хто би його(її) бачив, нехай напише на адресу...” ⁴⁾

Ось таких оголошень було чимало і в „Свободі”. І чимало статтей на ту тему. А пригадується отсе все на те, щоб новочасне покоління зрозуміло, з якими великими труднощами приходилось боротись на американському ґрунті іміґрантови-одиниці, як й іміґрантській громаді, щоб вдержувати наш нарід чистим і моральним, а теж, щоб притягнути його серед таких обставин до вищого зорґанізованого життя. А з тим притягнути теж і українську жінку-іміґрантку, якої тодішні вимоги як дівчини описує Ю. Бачинський так:

„До якої катеґорії не належалаб українська іміґрантка, чи це є вільна робітниця, чи служниця, що є під наглядом службодавців, всіх їх характеризує одно, спільне їм, як впрочім усім дівчатам взагалі: всі їх старання, всі заходи, оскільки не відносяться до зарібкової праці, зводяться до одного — приподобатися мужчині і вийти заміж. До сего стремлять усі їх думки і змагання. Все інше має для них другорядне значіння, або й жадне. Читають дуже мало, хіба які байки або лекші оповідання, і то, як случайно попадуться їм в руки. Публичними справами також не займаються...” ⁵⁾

Ось це був назагал той матеріал, дівчат і жінок, з якого наші піоніри зачали будувати наше орґанізаційне життя. Певно, що тут і там траплялись навіть в перших часах свідоміші одиниці, а навіть дуже діяльні, як от дружина о. І. Волинського, першого українського греко-кат. священика в Америці. Але тут мова про жіночий загал, з якого приходилось і У. Н. Союзови діставати членів. Той загал треба було якось втягати в орґанізаційні ряди; йому треба було давати в руки ґазету і книжку та культурно підносити, а національно освідомлювати.

Ось та початкова робота виконувалась в рядах У. Н. Союзу, а далі в перших його жіночих відділах, що були заразом і першими світськими, народніми, жіночими, українськими орґанізаціями в Америці. До них промовляли раз-у-раз через „Свободу” найсвідоміші наші жінки, що жили на американському ґрунті, чи ті письменниці і піонірки жіночого українського руху, що в тому часі підносили українську жінку на українських землях.

Тепер У. Н. Союз має понад 43 тисячі членів, а в тому є третина жіночого роду. Та в першому році істновання Союзу, в 1894 році, себто тому 50 років, було в У. Н. Союзі всього 5 жінок: Емілія Басалиґа і Константина Констанкевич (дочка о. Констанкевича) з Шамокін, Па., та Текля Бердей, Ксеня Ґоць і Тереса Кундратик з Вилкс Бері, Па. В 1895 році прибули ще дві жінки: Анна Живан з Олифант, Па., та Сальомея Демко з Шамокін, Па. В 1896 році прибуло дальших 6 жінок: Марія Ющак, Лукія Ковальчик, Катерина Карляк, всі з Джерзі Ситі, Н. Дж., Антоніна Зелєм з Олифант, Па., Тетяна Кашицька з Сентралії, Па., і Олена Стець Цікот з Шенандоа, Па. Та в 1897 році вже не приєднано до Союзу ні одної жінки, Вже з цього бачимо, з яким то великим трудом доводилось У. Н. Союзови втягати українську жінку в Америці в орґанізаційні ряди. Довгі роки забрало, заки зачав У. Н. Союз нараховувати десятки жінок-члениць, а ще довше — сотки. А що доперва говорити про тисячі!

Українська жінка-робітниця дістала теж і своє передове заступництво в У. Н. Союзі. У своїй відозві до Союзових сестрицтв, в 1908 році, вона вже розуміє завдання української жінки в Америці, коли каже тій жінці, що „на нас упаде проклін наступних поколінь, що наша байдужність спричинила упадок американської України”. ⁶⁾ Українська замериканізована жінка, читаємо в „Свободі” десятки років тому, не може бути гасителькою сонця-правди, а мусить стати „провідною зорею” в родиннім і громадськім життю. А це вже означало великий поступ, коли вже можна було промовляти до цеї жінки в ось такий спосіб.

Піонірська праця „Свободи” і У. Н. Союзу над виеманципуванням української жінки в Америці принесла гарні плоди, бо жінки, що знайшлися у рядах У. Н. Союзу, ставали пропаґаторками українського жіночого руху, або його прихильницями.

Багато часу минуло від першого жіночого товариства (Сестрицтво св. Ольги в Джерзі Ситі, рік 1897), чи першого жіночого віча в Америці, в Ню Йорку в 1905 році, та першого жіночого журналу „Рання Зоря” (орґан Союзу Українських Жінок, Шікаґо, рік 1918) — до нинішніх днів. За той час повстав цілий ряд нових жіночих орґанізацій і нових видавництв. Деякі з них, як Союз Українок Америки ⁷⁾ та Українська Жіноча Громада в Ню Йорку видали спеціяльні Альманахи з нагоди ювилеїв своєї діяльности. До війни розвивав живу діяльність Український Золотий Хрест, а в часі війни почали працювати на більші розміри Українські Відділи (Юнитс) Американського Червоного Хреста. І можна сказати, що нема нині такої громадської чи культурної праці, в якій не булоб української жінки: її труду, мозку, серця і посвяти. Усе те є і в Українськім Народнім Союзі. Усе те відбивається теж і з сторінок „Свободи”.