Тим містом є Клівленд, в стейті Огайо. А тим „чудом”, якого нема деінде, є — „Ланцюх Культурних Городів”, збудований трудами і коштом 19 різних національностей, з яких складаються національні ґрупи цього міста.

Ціль тих Городів — плекання і поширювання міжнароднього братерства і приязні серед космополітичного населення міста Клівленду, а також і піднесення рівня культурних надбань різних етнічних ґруп.

Ціль ту відчув чи не найкраще ґенеральний секретар Ліґи Націй, що свого часу відвідував ті Городи. Тоді він забрав з собою їх пляни і фотоґрафії різних статуй, щоб зужити це все для прикраси майдану довкола Палати Ліґи Націй в Женеві, в Швайцарії.

А тепер дещо про ці Городи.

Першим був Анґлійський Город, який викінчено ще в 1916 році. Присвячено його 300-літній річниці смерти славного анґлійського драматурґа — Вилйема Шекспіра. Той Город започаткував рух за іншими культурними городами. Ідея зачала прийматись уже тому, що Анґлійський Город робив на усіх дуже миле вражіння. До нього спроваджено деревця і ростини з різних національних парків в Анґлії. А особливе могутнє вражіння викликувала статуя Шекспіра, викута з ґраніту.

З весною 1926 року викінчено Єврейський Город, який є збудований у формі шістькутної звізди Давида, з тим, що на кожному кінці є уставлені памятники з каміння, на яких є наліплені бронзові таблиці з подобами таких жидівських великих людей, як Спіноца, Мендельсон, та інщі.

Третим з ряду був Німецький Город, побудований в 1929 році. Відкрито його в часі святкування 200-ліття народин німецького драматурґа і критика Лєсінґа і музика Мендельсона. Та домінуючими в тім городі є статуї німецьких поетів: Ґетого й Шілєра.

В День Колюмба 1930 року отворено Італійський Город, який докінчено щойно в 1938 р. Святковано тоді 2000-літню річницю народин славного римського поета Вірґіля, якого ґранітна статуя пишається в городі. В Городі, що є побудований в стилю Відродження, бачимо теж камінну колюмну з старинного римського Форуму, різні бюсти славних італійських людей, а також гарну фонтанну, з якої грають різнокольорові водні струї.

В 1933 році отворено Литовський Город, в якому видніє на першому місці славний литовський визвольник д-р Йонас Басанавічіюс.

В 1934 році святочно відкрито Словацький Город з бюстами двох словацьких провідників: Степана Турдека і Яна Колляра.

Польський Город, викінчений в 1935 році, присвячено славному польському музикови — Фридрихови Шопенови. Статуй, які мали би бути в тім Городі, ще нема. Це був перший Город, що для викінчення дістав державну допомогу через Воркс Проґрес Адміністрейшен, а по нім одержували таку поміч уже й інші Городи, що їх викінчувано.

Югославський Город (спільний: сербів, хорватів, і словінців) отворено на весні 1936 року при величезній масі народу і великій участи духовенства, що прибуло на Євхаристичний Конґрес. Уміщено в нім бюсти поетів Івана Цанкара і Петра Петровича Нєґоша, єпископа Бараґи, першого югославського єпископа в Америці, що працював серед індіян, та ще бюст заслуженого священика Симона Ґреґорчіча.

Того року отворено Чеський Город, в якому находяться високі камяні колюмни, на яких виставлені бронзові погруддя славних чеських музиків і патріотів.

Американський Город Мира і Свободи отворено на весні 1936 року. В святі взяли участь амбасади і консулі різних держав. Кожний з них мав з собою землю, спроваджену з рідного краю, з якогось святого для нації місця. Ось ту землю зсипували вони всі до одної урни на знак символічного вияву приязні і мира. Відтак цю так зсипану землю перемішано, а саму урну закопано при звуках різних національних гимнів в місці, призначеному для цеї ціли біля Храму Мира.

Була це чудова церемонія з чудовими словами і надіями, які, нажаль, розвіялись уже за два роки. . .

Виходці з Карпатської України збудували невеличкий город, який назвали Русинським Городом (Русін Ґарден), а посвятив його єп. Такач в 1938 році.

Мадярський Город збудовано згідно з пляном, що його виготовлено в Будапешті. Отоворено його літом 1939 року. Був викінчений при значній підмозі запомогового мадярського товариства „Верговай”. Присвятили його славному композиторови Францови Лістови.

Ірляндський Город побудовано на вид Кельтійського Хреста. Його отворено 1940 р. з великою реліґійною церемонією. 

Грецький Город, що його отворено в той самий день, що й український, має вид старинного Акрополісу в Атенах. Він находиться напроти українського городу, по другім боці бульвару.

Решта городів ще жде на викінчення.

Дня 2. червня 1940 року отворено формально й дуже величаво Український Культурний Город. Саме свято зачалося день передтим гарно підготованим концертом, що відбувся у просторій Міській Музичній Авдиторії. На концерті виступали такі музичні українські сили як Марія Сокіл та Ольга Лепкова та композитор і піяніст Антін Рудницький. Запрошено на концерт з Дітройту Хор „Думка” під диріґентурою І. Атаманця, а вступну промову виголосила пані Буртон, дружина мейора міста, а тепер сенатора. По українськи промовляв д-р Лука Мишуга, а пишучий ці рядки був головним впорядником.

В неділю 2. червня відбуто величавий парадний похід, в якому взяла участь вся українська кольонія з Клівленду і околиці. Відкриття відбулось з багатою програмою в парку біля Українського Городу. На програму зложились співи Хору „Думка” і Злучених Хорів обидвох церковних громад, а головними бесідниками були: Кларенс А. Манінґ, професор Колюмбійського Університету, в анґлійнькій мові, а Дмитро Галичин, головний секретар У. Н. Союзу, в українській. Інвокацію перед розпочаттям і благословіння по закінченню виголосив архієпископ Іван Теодорович. Ще промовляли: президент найвищого суду стейту Огайо Вейґандт, посадник міста Буртон, М. Мурашко, предсідник У. Н. Союзу, М. Січинський, предсідник У. Р. С., В. Шабатура, представник У. Н. П., а крім того говорили ще представники інших культурних городів і гості. Господарем свята був О. Е. Малицький. По посвяченню відбувся бенкет в Українськім Народнім Домі при 14. вулиці.

Знагоди отворення Українського Культурного Городу видав Губернатор стейту Огайо, Джан В. Брикер, спеціальну прокламацію з привітом, в якому дав признання Обєднаним Українським Орґанізаціям міста Клівленду „за дійсну працю”, якою вони допомагають „американцям запізнатись з Україною та українськими науковцями, письменниками і поетами”.

Гаролд Г. Буртон, мейор міста Клівленду, підкреслив у своїй проклямації, що „Український Культурний Город є символом вкладу України в культурний і духовий поступ світа”. Взиваючи мешканців взяти участь у святі отворення Українського Городу, посадник зазначив, що між статуями, які є в тому городі, є „погруддя Тараса Шевченка-співця України, Володимира Великого, що ввів христіянство в Україну, Івана Франка, поета, патріота і письменника, як і відбитки гетьмана Богдана Хмельницького та історика Михайла Грушевського”. 

Український Культурний Город, що обіймає яких три акри землі, простягається здовж долішньо-східнього Бульвару (Ловер Іст Болевард) в Парку Ракефелера і є майже по середині ланцюха культурних городів, між вулицями Сейнт Клер і Сопіріор, над берегом річки Довн.

Шевченківський памятник побудований на горбку, на березі річки. Це подумане так, щоби воно символізувало Шевченкову могилу над Дніпром.

В інших частях городу побудовані памятники Івана Франка і Володимира Великого; до них ведуть муровані стежки, прикрашені по обидвох боках барвінком та іншими квітами і деревцями.

На лівій стороні, при вході до Українського Городу, є колюмнова брама, на якій опирається лукова вежа з Тризубом посередині. На колюмнах є бронзові плити з відбитками Богдана Хмельницького і Михайла Грушевського. Отся брама веде до памятника Шевченка.

По обидвох боках памятників є камяні лавки для відпочинку відвідувачів і тих, що студіюють мистецтво, чи любуються в ньому. На кожнім памятнику є бронзові таблиці, де є пояснення, кого ті памятники представляють.

По обидвох боках входу до Українського Городу є розлогі українські берези, що так нагадують українські землі, а памятники (поза мистецтвом) навівають повно думок на кожного, що з української крови і знає історію України та її боротьбу за свобідне життя у народів вольнім колі. . .

Першими, що між українцями міста Клівленду зацікавились ідеєю Культурних Городів та дали почин до основания Українського Культурного Городу, були: Василь Волинський, Іван Тарнавський, Андрій Білінський, Яків Волинський, Степан Палівода, як і автор тих стрічок. Пізніше перебрали на себе ту акцію Злучені Українські Орґанізації м. Клівленду, а докінчили її за допомогою і стараннями парохій і різних товариств, як також одиниць і товариств з поблизьких громад.

Коли іде про дальшу щедру допомогу, зокрема від наших запомогових орґанізацій, то треба піднести в першу чергу Український Народний Союз, що перший жертвував поважну суму на ту ціль і ревно піддержував цей рух через свій орґан „Свободу”.

Памятник Володимира Великого є збудований виключно коштом У. Н. Союзу.

Далі треба ствердити, що українські орґанізації й поодинокі особи зложили фонди на памятники і матеріял, а державна адміністрація дала роботу. Знов місто подарувало землю на цей город. Вдержування Городу є у заряді міського директора парків.

Найбільше натрудилася біля довершення цього діла управа Українських Злучених Товариств, що працювала впродовж кількох років серед надзвичайно важних перепон, а складалася вона з таких осіб: О. Е. Малицький, голова, Іван Тарнавський, містоголова, Марія Олексик, містоголова жіночого відділу, Григорій Степанек, фінансовий секретар, Іван Сподар, рекордовий секретар, Дмитро Шмагала, касієр, Теодор Грицей, референт преси, Катерина Бобрівська, Володимир Войціцький і Володимир Тритяк, контрольори.

Ось цей Український Культурний Город у Клівленді є великою культурною цінністю американських українців. Загально відомим є в американському мистецькому світі імя Олександра Архипенка, світової слави скульптора, що є виконавцем трьох головних памятників. Про цей Український Город видали вже мистецькі знавці, як і різні визначні особи, якнайкращу оцінку. А й це важне, що тисячі різних людей з цілої Америки приїзджають рік-річно звідувати Культурні Городи, а між ними і Український Город, а тим самим мають нагоду запізнатись з частиною української культури і українського духа, вічно змагаючого до поступу і волі.

„І я вірю в те, що нам треба держати широко відкритим джерело нашої державної сили, іміґрацію. Це не значить, що ми маємо дозволити всякому прийти до Америки. Ми, що тут є, маємо право сказати, хто має прийти до цеї нашої держави. В той самий час я вірю, що ми ще не навчилися, як добувати для нашої держави ці цінности іміґрації, бо ми ще не найшли розумової основи для означення іміґраційної квоти. Який розумний чоловік скаже: „Я допущу стільки німців, стільки чехів, стільки італійців, стільки англійців, і не пущу ні одної людини зо Сходу до свого дому”? Тільки глупий і упереджений чоловік може поступати так нерозумно. Розумний чоловік відкриє двері широко для розумних і для добрих, безогляду на те, з якого народу й з якої держави не походилиб, а закриє двері для всіх злочинних і тупоумних. Я вірю, що одиноким мірилом, яке треба би примінювати до тих, що хочуть стати американцями, є мірило розуму і проба вродженого характеру. Мозок і зрозуміння добра й зла повинні бути пашпортом до Америки”.

(Американська письменниця Перл Бак у своїй статті: „Про відкривання Америки”).