(Г-нъ Стефанъ Шкимба прислалъ въ редакцію нѣсколько русско-лемковскихъ пѣсенъ для помѣщенія въ Календарѣ. Вмѣстѣ съ тѣмъ онъ пишетъ: «Въ тыхъ пѣсняхъ гдекотры слова будутъ смешно выходити, но иначе не можъ их перекрутити, ибо съ того не вышло бы на свою дорогу т. е. не здали бы ся до той арій». Редакція вполнѣ соглашается съ мнѣніемъ г-на Шкимбы и помѣщаетъ ихъ такъ, якъ они написаны, щобы сохранить смыслъ. Грамматика и орфографія не играютъ здѣсь роли, а скорѣе рифмъ, и якъ пишетъ г-нъ Шкимба «арія».) ![]()
Якъ емъ ишовъ изъ той Америки
Где я прожилъ свои млады рокы. Ручкы мои барсъ ся зрадовали, Же на старость робити престали. А моя мила, якъ ся доведала, Горько тяжко собѣ заплакала. Плаче мила, же иду до краю Она не знатъ, же тамъ жену маю. Не плачъ мила, бо ужъ вера дармо, Бо я иду ужъ на заранъ рано. Ужъ мой куферъ стоитъ на дипою, А шифкарту у кышени маю. Якъ м£ пришло съ миломъ ся пращати, Тяжко намъ ся было розлучати. Обцѣловалъ я свою миленьку, А такъ забралъ трена до Невъ Иорку. Якъ емъ пришовъ до того Невъ Иорку Увидѣлъ емъ барсъ водичку вельку. Боже, Боже, якъ емъ ся застаралъ, Ци я тоту водичку преплавамъ. Съ того страху вступилъ до салона, Выпилъ емъ сой еденъ погаръ вина. Еденъ вина, другу паленочку, Спомнулъ емъ сой за свою жѣночку. Тридцать рочковъ, я до ней не писалъ, Ани нигда долара не пославъ. Якъ мѣ пришло на шифу сѣдати, Лекше было до разъ умерати. На той шифѣ барсъ велика цнота, Бо тамъ никто недбатъ о чловека. Якъ онъ умре, клебанъ го не ховатъ, Ани онъ му розрѣшиня не дасть, Лемъ му дадутъ фалатокъ олова, Тай нимъ шмарятъ матрозе до моря. Тѣло его рыбки розношаютъ, А косточки по водѣ плываютъ. Шифкапитанъ до разъ рапортуе, Же едного на шифѣ бракуе. Сестры, братья, барсъ ся зрадовали, Же достанутъ билыны часткы с роли. Сестры, братья, вы ся не радуйте, Бо я маю шлюбну жену въ краю. Жену въ краю, милу въ Америцѣ, А самъ иду до чорной землицы.
★ ★ ★
![]()
Ой, якъ я была маленька,
Ховали мене мамонька, А теперь я ужъ выросла, Я бы замужъ ужъ пошла. Ой, мамо, мамо, мамонько, Лемъ едну мате дѣвоньку. Добри вы собѣ роздумайте, За кого вы мя выдате. Не дайте вы мя за старого, Не дайте вы мя за брыткого, Ой, мамо, мамо, мамонько, Ой, кобы лемъ за шувного. Ой, мамо, мамо, мамонько, Ой, шувне мено Янонько. Ой, шувне оно, вадне оно, Выдайте вы мя за него. Возмій мя Янчикъ, возмій мя, Буде съ мя добра газдыня, Буду ти кашу варила, Перогы съ масломъ мастила. Перогы съ масломъ мастила, На тебе буду смотрела. Возмій мя Янчикъ, возмій мя, Буде съ мя добра газдыня. Ой, дѣвко моя, што робишь, Пришли иноше, а ты спишь. Ой, пришли и пьютъ при столѣ, А ты собѣ спишь въ коморѣ. Иноше пришли, най судятъ, Дайте имъ хлѣба, най ѣдятъ. Дайте имъ хлѣба и соли, Най собѣ ѣдятъ по воли. Ой, чекатъ Янчикъ при столѣ, Ой, а я чекамъ въ коморѣ. Не чекай Янчикъ при столѣ, Подай мѣ ручку въ коморѣ. Ой, гардый Янчикъ, якъ ружа, Дай мѣ го Боже, за мужа. Буду го вѣрно любива По двое дѣтей родива. Ѣдятъ иноше, пьютъ вино, Што мѣ дашь мамцю на вѣно. Дайте мѣ ваду и перину. То ся вамъ съ хижы вывину. А вы, нянюсю, тыжъ знайте, Барду корову мѣ дайте. Барду корову съ телятомъ, Велькій пулярисъ зо златомъ. Зелена липка ядловецъ, Лѣпшій паробокъ, якъ вдовецъ, Во вдовецъ біе, катуе, Паробокъ стискатъ цѣлуе. Паробокъ стискатъ, любуе, Ой, ажъ ся сердце радуе. А вдовецъ стара ковода, До того зимный, якъ вода. Зелена трава барвѣнокъ, Дай дѣвча позоръ на вѣнокъ, Якъ стратишь дѣвча свой вѣнокъ, Не возме тебе паробокъ. Рогатый баранъ и вѣвця Не ходь ты дѣвча за вдѣвця Бо вдовецъ забылъ любити, Буде ти тяжко съ нимъ жыти. Зелена липка ядловецъ, Лѣпшій паробокъ, якъ вдовецъ Бо вдовецъ біе, катуе, Паробокъ личка цѣлуе. ![]() ![]()
Плаве качуръ по Дунаю,
Дай мѣ Боже, што думаю. Я думаю вандровати, Жаль мѣ роду поняхати. Не такъ роду, якъ мамоньки, Бо насъ мали три дѣвоньки. Три дѣвоньки мама мали Не едну намъ долю дали. Една буде газдовати, Друга буде панувати, Третья буде вандрувати. Газдуй дѣвко, якъ газдуешь, Пануй дѣвко, якъ пануешь, Вандруй дѣвко, якъ вандруешь. Тамъ у полю при Дунаю Шесть качочокъ ся купаютъ. Една другу преганяе, Кажда свою пару мае. Лемъ я бѣдна сиротонька, Не мамъ ньянья, ни мамоньки. На чужинѣ тьяжко жыти, Якъ тотъ камень обточыти. Точу камень тай думаю, На чужинѣ загибаю. ![]() ![]()
Ужъ по полночи перша година,
Якъ мя моя мила отпровадила, Гей, гей, отпровадила. Отпровадила, ажъ подъ ганокъ, Тамъ намъ засггѣвалъ смутно словѣчокъ. Гей, гей, смутно словѣчокъ. Соловей спѣвалъ, гай ея розвывалъ, Ты моя мила не справедлива. Гей, гей, не справедлива. Я не поцтива, ты не младенецъ, Бозме стратили обое вѣнецъ, Гей, гей, обое вѣнецъ. Ты моя мила, ты тому винна, Бо смя кликала сама до сѣна. Гей, гей, сама до сѣна. А ты мѣ милый, ты тому виненъ, Бо смя опоилъ червенымъ виномъ. Гей, гей, червенымъ виномъ. Червенымъ виномъ, сладкомъ горѣвкомъ, Могламъ ходити до днеска дѣвкомъ. Гей, гей, до днеска дѣвкомъ. Если кто хотѣлъ бы мати ноты до тѣхъ пѣсенъ, нехай звернется до мене, а я постараюсь помочи ему въ томъ дѣлѣ.
Стефанъ Игнатьевичъ Шкимба
![]() |