Думка Галичанина — Петро Диндюкъ, Petro Dendyuk
И я мавъ родинный край колись,
Въ котромъ цвѣли цвѣты,
Но якже смутно нынѣ тамъ,
Не можъ на то глядѣти.

Зорвалася буря, выбухъ огонь,
Зачали троны горѣти, —
О сколько-жъ я пострадавъ тогды
Своихъ найкрасшихъ цвѣтовъ.

Одни въ огнѣ полягли,
Другихъ буря пороскидали свѣтами,
А третьи зновъ по Талергофахъ
Невинно муки страдали.

Я руки взносилъ въ гору,
Молитву уста мои шептали;
Но дармо все, бо пришли каты
Щей мать мою родну забрали.

И точатъ кровь зъ жилъ ея,
Бо уже и за свою признали,
А щобы свѣтъ обдурити,
Якоюсь «мало-польскою» прозвали.

О, Боже, Боже, Боже мой,
Чѣмъ-же мы Тя такъ провинили?
Запевно тѣмъ, що мало учились,
А больше храмовъ Тобѣ строили.

Охъ, знаю, знаю, Боже мой,
Но съ болью сердца не маю словъ сказати:
Мы поповнили два грѣхи,
За котры мусимъ нынѣ страдати.

Первый грѣхъ, що не було въ насъ любви,
Якою прадѣды наши ся любили;
А другой грѣхъ, що наши братья (урвавкінцѣ)
Однимъ слѣдомъ идти не хотѣли.

Замѣстъ стати плече въ плече
И мать свою Русь боронити,
Безумный мирились съ катами
И шли свого брата бити.

И що-жъ вони одержали за то?
Чи не знаемъ, якую маютъ надгороду?
По тюрьмахъ невинно муки терпятъ,
Проливаютъ кровь и слезы, якъ хмара воду.

О, Боже, прости намъ все,
Подуй вѣтромъ съ всходу,
Згортуй насъ усѣхъ въ одно
И приверни нашъ любовь и згоду!

Я вѣрую въ то, що прійде пора,
И намъ ясно солнце засвѣти,
И счезнутъ рогаты демоны съ моей земли,
И зновъ будутъ цвѣсти цвѣты.


ПЕТРО ДИНДЮКЪ, членъ О.Р.Б.
Нью Бригань, Конн.

——————⚜︎=⚜︎=⚜︎——————



[BACK]