СМЕРТЬ ОЛЕКСИ ДОВБУША

Олекса мав в Космачі коханку Олену Дзвінчук. Оден раз він ся зібрав та й хоче кудись іти. А їого товариш питає:

— Ти куди йдеш, Олексо?

— То йду до коханки, — каже Олекса.

— Є, то пусте.

Але Олекса таки пішов. Приходит до коханки та й пукає в двері.

— Відчини, Олено.

Вона його пустила і тогди вони ся забавляли. А вона їого і питає:

— Кажи мені, чому це тебе куля не бере?

— Аби я маю волоси срібних, — відказує Олекса. А вона їого тогди брала та й обиськала. А коли він заснув, то вона ті волоси вирвала так, що він не чув.

На другий день, як він прийшов до неї, то вона ся порадила з своїм чоловіком, щоб застрілити Олексу. Тогди чоловік узяв стрільбу, пішов на стрег, та й там чекав на Олексу.

Прийшов вечером Олекса та й знов пукає в двері:

— Пусти, Олено.

Вона їому тогди сказала:

— Я нікого не пускаю.

— Ти, Олено, не жартуй, бери та й пусти, бо ислі ти не пустиш, то я підложу свої плечі та й двері отвору, — каже Олекса.

— У мене двері тесові, а замки сталеві, — відказує Олена.

— Ти, Олено, не жартуй, бо я підложу своі плечі, то не поможуть твої тесові двері і сталеві замкі.

І як підложив він свої плечі — поломилися тесові двері і замки сталеві. Уступив до сіней, а чоловік з страху вистрелив у него. І трапив кулю, зранив його дуже. Але Олекса ще не впав, а обернувсі і пішов до своїх товаришів. І відповів до них:

— Товариші мої, дуже мені зле повадило.

Товарищи їого обступили кругом, і він їм відповідав, що буде вмирати. Вони їого ся питали.

А що ми будемо робити? — І він їм сказав:

— Обернітьсі від мене — і хто куди бачив, то най туди йде собі. Але перед цим беріть мене, товариші, на топірці, несіть мене, товариші, в Чорногорці і там мене поховайте, най ся поляки над моїм тілом не збиткуют.

Товариші їого так і поховали. Обсадили квітами. То ті квіти і тепер там ростуть. І як прийде хто на ту могилу, то пахнуть ті квіти дуже файно. На весь світ не знайдете таких квітів.