Молодь І Українська Музика — Степан Марусевич, Stephen Marusevich
Я Є АМЕРИКАНЦЕМ українського походження. І як такий хочу згадати коротко про українську активність і музичні досягнення в нашій музичній ділянці; висловити свою думку про можливости поширення української музики в Америці тя зясувати наставлення молодого покоління до української музики взагалі.

Тепер уже ніхто не сумнівається про вроджену й унасліджену від українських предків любов до української музики в серцях американців українського походження. Самий факт, що кожен український хор та музичний кружок складається у 90 а навіть і у 100 відсотках з молодшого елєменту (уродженого в Америці, хоч нераз уже і не цілком молодого) свідчить про любов або хоч заінтересування в українській музиці.

В багатьох громадах позакладано хори, у яких усі члени, разом із дириґентом належали до молодого покоління. Вони намагалися поглибити та поширити інтерес до української музики серед себе самих і серед інших людей, які ще не були познайомлені з нашою музикою. Тому, що я найліпше обізнаний з „Молодечим Хором з Ню Йорку та Ню Джерзі”, я зясую на його прикладі орґанізаційні пляни, досвід, діяльність та спроби для виказання живучости української музики в Америці не лише для американців українського роду, але теж і для інших громадян.

„Молодечий Хор з Ню Йорку й Ню Джерзі” спирається на яснім ідеалі та передуманих засадах, яких придержується згідно із своїми найліпшими силами. Поперед усього цей хор змагає до підтримування привязання до української музики серед молоді; дальше, ця орґанізація робить зусилля до розвитку цього хору в такому напрямку, щоб він виріс понад звичайний пересічний рівень і щоб тим способом осягнув основну ціль, тобто зазнайомлювати інших людей із чудовою й на високім рівні поставленою українською хоральною літературою, із мотивами й технікою української творчости.

Як згадаю про минулу діяльність оцеї орґанізації, з чистою совістю можу сказати, що вона виказала свою вартість для осягнення наміченої діли. Багато молоді вписалося в члени хору, що зрештою інакше ніколи не булиб мали нагоду в практиці зазнайомитися з нашою музичною спадщиною, бо лише через участь у праці можна справді набути есенціональне розуміння нашої музики.

Хорови пощастилося теж зазнайомити американський загал із українською піснею частими концертами та передаванням пісні через радіо, міжтим двічи через радіову сітку від океану до океану. Вчасі Світової Вистави в Ню Йорку Український Хор з Ню Йорку й Ню Джерзі виступав багато разів перед загальною неукраїнською публикою в Америкен Камонс, в Святині Реліґії і на Подвірю Народів. Хор співав теж і для Шкільної Ради міста Ню Йорку та для університетів Ню Йорк і Колюмбія. Ця дружина відбувала часті подорожі до різних міст, між ін. до Філядельфії, Питсбурґа, Клівленду, Дітройту, Нюарку й Гартфорду.

Оцей огляд найважнішої діяльности наскрізь молодечої дружини ясно свідчить про змагання, щоб українську пісню вивести із чисто українських концертових місць і запрезентувати її ширшій американській публиці, очевидно тому, що молодь любить українську пісню й хоче нею повеличатися перед іншими. Програма цих виступів не була ані пишна ані не мала на меті викликувати подив. Одначе, коли зважити, що це була дружина аматорська, то хоч не мала фінансової підтримки й виробленого імени, вона всетаки причинилася більше до розбудження інтересу до української музики, ніж старша ґенерація.

Тепер призадумаймося, що зроблено давніше для поширення української музики в Америці. Коли я переходжу думкою нашу минувшину, то мені просто здається, що від часу поїздки Українського Національного Хору під управою проф. Олександра Кошиця в другому десятиліттю теперішнього століття, я не завважую поважних змагань для поширення української музики за виїмком таких випадків, як от виступи проф. Р. Придаткевича з його товариством „Приятелі Української Музики”.

Щоб наглядніше виказати, до чого я зміряю, застановімся наперед над музичними видавництвами. Чи було колись в минулому змагання створити принаймні якусь музичну бібліотеку, щоб мати одно центральне джерело, з якого міг би користати кожен, хто хоче студіювати або писати нові композиції? Майже кожен хорист мусить добре натягати свою шию і видивляти свої очи, щоб доглянути хоч щось із старого пожовклого нотного паперу. Звичайно в один примірник нот заглядає 5 або 6 хористів.

Чи по стільки літах орґанізаційного життя не можна спромогтися на видрукування нот, придатних для всякої музичної дружини? А чейже, колиб хтось фахово опрацював і видав ноти до співу, така праця оплатилась би навіть фінансово. Хори, які мають ледви по кілька примірників нот для цілого загалу членів, радо закупилиб потрібну кількість примірників для вжитку всіх співаків, як би їх можна лише дістати, бо це значно помоглоб їм при науці й вивченню музичних композицій. Чому загалом ми мусимо натрапляти на такі труднощі при закупні нот, все одно, чи для скрипки, чи для фортепіяну, чи для сольових партій, чи для хорів, для оперет, для музичної банди й орхестри? Саме те, що якась там орґанізація не може дістати нот до науки, стримує неодного від роботи і спиняє діяльність на музичному полі. Багато „музик” тримається дешевого роду музики і нехай ніхто не дивується такому висловови, бо й українці мають доволі дешевої „музики”. „Де я можу дістати ноти?” — оце найчастіше питання, яке доводиться мені почути і від старших і від молодших дириґентів.

А що зроблено на полі перекладів хоч ліпших наших музичних композицій, хочби лише для вжитку хорів та поодиноких співаків? Колиб це зроблено, то такі переклади й видавництва принеслиб великий розголос для українців. Так от наприклад самого „Щедрика” співають нераз на концертах, по школах, по радіо ї то визначні хори по цілій Америці під такими наголовками, як: “RING OUT WILD BELLS” або “BLUE BIRDS”. На щастя, всі признають, що це пісня українського походження. Отже багато інших хорових, вокальних, а навіть і орхестральних композицій здобулиб собі популярність між американцями, колиб лише цей матеріял був для них доступний.

Я того переконання, що досі були ми на злій дорозі і тому час уже зрозуміти положення та змінити напрям нашої діяльности в імени добра нашої культури. Переглядаючи нашу музичну ниву, я запримічую дуже мало нових імен в нашому музичному життю. Загально можна завважати лише імена давніших людей, що повторяють свою давню роботу. Тому треба сказати, що щось зле з нами. Для мене це є признакою застою. Де є ці молоді люди, що мають перебрати провід і втримати українську музику на шляху признання і розвитку?

А що станеться з церковними хорами вже в недалекій майбутности? З року на рік меншає число людей, спосібних вести музичний бік нашого чудового, притягаючого і одушевлення викликуючого церковного обряду. Чи робить хто старання, щоб запобігти такій недостачі?

Церковний хор повинен мати дириґента, що має добре зрівноважене музичне виховання. Це становище вимагає таланту, спосібности і всесторонного вишколу. На таке визначне становище не вистарчає кількамісячна наука, коли загал вимагає від дириґента знаменитого ведення церковного хору.

Між родженою в Америці українською молодю є багато одиниць, яких варта підготовити до ведення музичних орґанізацій, чито в церквах чи в громадах. Я знаю таких, що тепер є вчителями у високих школах („гайскул”) та університетах; знаю й таких, що є професійними музиками у першорядних музичних бандах і орхестрах. Такі одиниці можуть піднести якість кожної музичної дружини. Однак, щоб забезпечити для себе працю такий людей, потрібно сповнення таких умовин: Перше: Піднести значіння директора церковного хору, як це зробили давніші американські церкви; друге: Піднести заплату дириґента, бо інакше не можна надіятися, щоб людина з високою музичною освітою могла шукати становища, яке їй не дає фінансової забезпеки.

Багато з таких талановитих та вишколених музик цураються праці серед українців із легко зрозумілих причин. Причина є знана: Уродженець Америки у протиставленню до уродженця Европи. Я візьму як приклад співачку. Дівчина посвятила багато літ на науку, працювала тяжко, щоб заробити собі на прожиток і платити за лекції співу. Тому, що вона має знаменитий голос, її запрошують з виступом на концерті, а за цей виступ вона, як професійна сила, дістає смішно малу нагороду, або таки й нічого, а навіть дуже малий розголос. Колиб таку мірку прикладати до всіх, то ще можнаб це зрозуміти. А то в багатьох випадках запрошується гостей, що приїхали з Европи і їм дається правдиву нагороду, все одно, чи це давно чи свіжо прибувші європейці. Дехто не має навіть ясної минувшини, а дістає великий розголос.

А яка причина такого нерівного трактування одних і других? Чи може нерівність в талантах? У деяких випадках такої підстави нема. Звичайно чуємо одну й тусаму відповідь: „Вона молода і не має практики”. Чи такий заміт витримує критику? Ці молоді співачки співали в оперетах, в операх, в концертах, в церквах, по радіо, запрошені не українцями, а американцями давнього роду. А орґанізатори наших концертів мають чоло казати: „Вона не має практики!” Такі підприємці нагадують тих батьків, що то не розуміють, що їх дочки й сини вже пережили по 20 літ і вже не є дітьми. Тому не диво, мої дорогі земляки, що на ваші, чи на наші спільні сходини вони не приходять і нема допливу свіжих сил. Ви самі їх відстарушуєте і не багато або й нічого не робиться, щоб їх приєднати або підтримати їхній талант.

Головна причина застою в українській музичній діяльности є недостача орґанізацій й централізації, всеодно чи то по місцевостях, чи в загальнім життю. Досі всі громади вели свої музичні діла на свій спеціальний лад, не дбаючи про поступ в українській музиці як цілість. І це головне наше недомагання. Кожна громада вдоволяється тим, що якось „пхає діло вперед”, без огляду на це, що й інші громади мають такі самі труднощі. їм і на думку не прийде, що спільними зусиллями можна ці труднощі усунути.

Отже я запропонував би заложення загального краевого („нешенел”) українсько-американського товариства з дириґентів, визначних українських музик, композиторів та студентів музики. Чисто музичне товариство без домішки політичних, реліґійних та професійних упереджень, значно посунулоб наперед українську музичну справу в Америці і поставилоб її на належній висоті. У музичних справах політичні чи церковні різниці не грають такої важної ролі. Це краєве музичне товариство моглоб мати свої окружні секції. Так булаб округа нюйорська, філядельфійська, питсбурська, дітройтська чи яка там інша.

Можливости праці для такого загально-американського українськага музичного товариства необмежені. У першу чергу таке товариство видвигнулоб українську музику на почесне місце і сталоб у пригоді кожному, як професійним силам так і студентам музики, а також і не-музикам. Дириґенти моглиб себе взаємно пізнати і на спілку з іншими композиторами скласти плян розвитку на будуче. Без такого товариства я не бачу можливости для поступу в українській музичній ділянці народнього життя.

Я дав би такий начерк для діяльности музичного українського товариства:

1. Заложення музичної бібліотеки; 2. підготовка видавництва чи друкування музичних нот; 3. давання порад та вказівок для всіх музичних орґанізацій та кружків дорогою лєкцій і публікацій; 4. дбання про нагороду для наших композиторів в Америці за їхні композиції; 5. заохочування закладати музичні банди й орхестри у громадах; таксамо спонукування компонувати нові музичні твори, основані на народнім українськім матеріялі для інструментальних кружків і поміч при їх видаванню; 6. покладення основ під постійний загально-краевий („національний”) „музичний фестіваль”, попереджений місцевими музичними полисами, вчасі яких доконуваноб вибору кандидатів на загальний музичний здвиг.

Я хотів би дожити цієї хвилини, коли то на річнім музичнім фестівалі зїхались би найліпші українські таланти. Ліґа Української Молоді Північної Америки відбувала такі музичні здвиги з великими успіхами. Та під опікою національного музичного українського товариства такі фестивалі набралиб притягаючої маґнетичної сили.

Без сумніву, що при обговорюванню таких проєктів усе вирине питання, хто їх сфінансує. Наш досвід у минулому виказує, що все найдуться фонди на такі замисли, а коли будуть добре виведені, то можуть принести навіть і чистий дохід. А кілько то разів українці дали гроші на підприємства та імпрези, які лишили по собі лише немилі спомини? Зате добре поставлені імпрези приносять моральну користь, не зважаючи на те, які одиниці при такій нагоді дістануть належну заплату.

Колиб я так міг звернутись з апелем до любителів української музики, то я сказав би їм таке: „Земляки й Браття: Вийдіть раз на денне світло й зорґанізуйте себе. Кожна орґанізація, без огляду на величину, може щось гідного осягнути. Нам судилося покласти тепер основи на будуче!”

Я не вичислив усіх можливостей для української музики, що їх можна осягнути орґанізованою діяльністю, одначе я вірю, що оцей заклик спонукає когось до діла. Українці, назагал, не злі мислителі, але сама думка без введення її в життя, не багато варта. Тому закасаймо рукави і починаймо передумане вже конструктивне діло!

YouthMusicEnd

[BACK]