Прийміть і Повитайте Як Свою. . . (В память 50-ліття „Свободи”)
В РОЗГАРІ другої світової війни, коли всі наші зусилля були звернені в сторону повної перемоги Америки та її союзників, припала дня 15. вересня 1943 року подія, дуже тісно звязана з цілим життям американських українців.

Тою подією було 50-ліття „Свободи”, першого українського народного часопису в Америці.

В інших, невоєнних обставинах, булоб ось це 50-ліття відбилось широким відгомоном, як тут на американській землі, так і там за морем. Але тому, що війна, пошановано цей ювилей тільки скромним виданням ювилейного числа „Свободи”. Є ним число 179 з 15. вересня 1943 року, видане в память першого числа з 15. вересня 1893 року.

В „Пропамятній Книзі”, виданій з нагоди 40-ліття У. Н. Союзу, зібрано багато матеріялу про те, чим була „Свобода” для українського громадянства в Америці та українського народу в старім краю. Та коли святкуємо 50-ліття У. Н. Союзу новим ювилейним виданням, то й неможливо не згадати хоч тихим словом і 50-ліття „Свободи”. Ще й тому, що в часі, коли „Свобода” зближалась до 50 років, то пішла на неї найбільша нагінка, яка колинебудь була в часі її довголітнього істновання.

Необізнаний з цею справою спитає: А за що така нагінка?

У відповіди на те, подамо ось таку характеристику основоположників і редакторів „Свободи”:

„Вони не закладали ґазети для бизнесу, ані не працювали для бизнесу, а тільки для ідеї, для громадської справи українців в Америці, не забуваючи при тім України та її долі. Були вони патріоти, щирі демократи, й поступовці. Ґазета із самих зачатків стояла за демократію й за поступ, за добро й за права робітників.

„Й коли „угорщани”, чи мадярони, служили ворогам мадярам, а москвофіли ворожій Москві, „Свобода” перша підняла прапор самостійної України.

„В 44 числі „Свободи” з 12. грудня 1894 року, появилася стаття п. з. „Руська доля”, в якій редактор писав:

„Наша ґазета від днесь буде вірним речником ідеї независимости і волі українського (в ориґіналі — руського) краю в Европі, і буде непідкупним вказателем дороги, по котрій українці в Америці мають ступати, щоб стати провідниками української свободи, і дали перші лепти на престіл вітчини, котра зажадає від нас матеріяльної помочі в години повстання і боротьби за волю”.

„Це були перші слова „Свободи” в обороні волі й самостійности України, неначе заповіт її першого редактора для майбутніх поколінь”. 1)


1) В. Лотоцький в статті: Початки „Свободи”; в ювилейнім числі „Свободи” з 15. вересня 1943.

За цей заповіт першого редактора „Свободи” переслідувано його самого, а потім і всіх інших редакторів „Свободи”, що йшли його слідами і вірно служили тим ідеям. І то переслідували вороги визволення українського народу, і вороги поступу та демократії, бажаючи добити „Свободу”, або хоч заставити її мовчати. Робили це чужі й „свої”. Одні з приказів споза Америки, другі з темноти чи дурної конкуренції, а треті з охоти використати воєнну психозу для наживи, доставляючи „матеріяли”, себто різні брехні таким, що з калюмкіяторства робили бизнес.

Ювилейне число „Свободи”, видане з нагоди 50-ліття, збуло все те мовчанкою. І помістило тільки дещо з того, що думають про „Свободу” українські люди в Америці, як теж і декілька редакторських помічень. Дещо з цього хочемо і тут передати в скороченню як частину нашого життя, наших почувань.


50 років на народній службі.

„Прийміть і повитайте, яко свою”, відізвався перший редактор „Свободи” першими своїми словами до українського громадянства в Америці, випускаючи тому 50 років перше число „Свободи”.

І прийміть та повитайте її в дні, коли вона скінчила 50 років своєї праці, як свій рідний і власний труд та здобуток, відзиваємось сьогодня до сучасного громадянства. І пригляньтеся її трудам і здобуткам, себто самим собі. А що ми робили і чим ми були в Америці — то є в „Свободі”. Що ми відчували — є теж у ній. Чого ми не доконали, чи що зруйнували, чи що думали робити — теж знайдете у ній. Може те все неповне, може тут і там недоповіджене, або не цілком справедливо переказане, але якеб воно не було — це ще найвірніший образ українського народнього життя в Америці. Бо де тільки була яка громада українських діяльних людей — є вони в „Свободі”. Де тільки щось творилося у загально-народньому значінню — воно є обговорене в „Свободі”.

З цього боку „Свобода” сповнила в американсько-українському життю таку службу, якої ніхто другий не виконав, а навіть не міг виконати, що навіть природне, бож вона була довго першою і одинокою ґазетою американських українців. Тому до неї треба заглядати і з неї пізнавати довгі роки давнього життя української іміґрації в Америці, бо іншого джерела нема. Без неї, не можна вірно представити і тих основ, на яких те життя повстало і розбудовувалось, ні пізнати справедливо хто і які заслуги положив для нашого тут розвою, не тільки на народному полі, але й на інших.

„Свобода” як загально-народня ґазета ставить на першому місці — загальне добро. А тим самим не може всім догодити. . . Тому і приходилось їй на протязі свого існування переживати різні конфлікти, зводити різні боротьби не тільки з ворогами, що є поза українським громадянством, але з різними гуртками чи особами в самому громадянстві. Ті конфлікти бували такі важкі, що вони булиб знищили „Свободу”, якби не те, що народня маса через своїх найкращих представників свій часопис в найтяжчих крізах не опускала, а давала йому моральну і фінансову піддержку.

Ось так вдержувалась і розвивалась „Свобода”. І так дожила свого 50-літнього Ювилею. Ось і тому це може не так 50-ліття „Свободи”, як святкування 50-ліття української народньої праці в Америці. Бож про зорґанізовану таку працю можна говорити доперва від засновання „Свободи” і Українського Народного Союзу, що повстав рік пізніше від неї 2)


2) Свобода, ч. 179. 1943, ст. 1.

„Свобода” й Америка.

До яких людей часопис в Америці не промовляв би, він усе буде бачити факти так, як вони виглядають його читачам в Америці, хочби їх було не багато. Через те мають слушність американські вчені, коли всі часописи в Америці називають американськими, безогляду на те, якоюб вони мовою не писалися.

В тому розумінню й „Свобода” є американський часопис. Вона обслуговує інтереси тих американців, для котрих українська мова є найкращим засобом духового життя, як для інших американців таким засобом є анґлійська, чи французька, еспанська, чи яка інша мова. Вона висвітлює життя в Америці й поза Америкою з точки погляду людей, що родилися й виросли на Україні, подібно як інші ґазети насвітлюють його з точки погляду людей інших культур. Ні мова, ні культурні наставления редакторів чи читачів ґазети не зміняють її американськости, бо Америка не стоїть на становищі виключно якоїсь одної мови чи культури і не старається нищити всі мови чи культури на користь одної. Америка дозваляє свобідний розвій усяких культур, стараючися хіба зілляти їх в одну гармонійну цілість. У цій власне роботі чужинецька преса сповняє для Америки велику службу, інколи більшу ніж та преса, що вживає анґлійської мови, а ґазети інших мов називає чужинецькими. На своїй ділянці таку роботу для Америки сповняє й „Свобода”. 3)


3) Тамже, ст. 3.

Навчала нас і орґанізувала.

Читаючи „Свободу”, всі ми зачали краще розуміти, як братися до оборони українського народу, та до поліпшення його долі там, а нашої тут.

„Свобода” була для усіх нас порадою. Вона давала поради нашим молодим бизнесменам, як їм треба вести бизнес, яких засад придержуватись. А покупцям українським, що не купують в українських бизнесменів, вона прикладами старалася доказати, що „привезений із краю звичай не мати довіря до „свого”, треба залишити, „бо це не по американськи”.

Помагала вона добрими порадами і українським фармерам, котрим доля судила працювати і жити на своїх чи чужих фармах. Праця на фармах в Америці, писала „Свобода”, в багатьох справах відмінна від праці краєвого господаря, бо кожна околиця має свої спеціяльности, до яких треба нашому чоловікови навикнути і їх навчитись. Бо можна бути фармером з діда-прадіда, а не вміти фармерувати, як треба. Отже і в цій ділянці радила вона шукати знання в науці.

Багато місця присвячувала „Свобода” українським робітникам, з чола котрих — як казав д-р Ю. Чупка на вічу майнерів у Шамокін, Па., в 1899 році — „спливали каплі чорного поту на тверді скали, що над головами робітників звисали мов невблаганий меч Дамокля”. Дораджувала їм вступати в правдиві робітничі орґанізації, що дійсно помагали робітникам боротися за поліпшення їхньої долі та обороняли їхні та їхніх родин інтереси. Вона поміщувала багато робітничих голосів, що закликали українських робітників не продавати багачам, власникам фабрик і копалень вугля, „своїх сильних рук і сильних хребтів” за таку платню, за яку вони могли купити тоді лиш „картоплю і сіль”, а спати у брудних і холодних шапах. Голосів, що закликали українських робітників боротися чесно за здобуття такого життя, якого Линколн бажав усім. Життя, що „вартувало би більше ніж маєтки, а людина, щоби була ціннішою від доляра”.

А вже найбільше неоціненої праці й труду, впродовж пів століття, вклала „Свобода”, її редактори й робітники, в потребу і поширення тої орґанізаційної ідеї, що її собою представляє Український Народний Союз. 4)


4) Тамже, ст. 4, з спогаду М. Мурашка.

„Свобода” у гадках молодого іміґранта.

Приятеля пізнати в біді, каже наша народня пословиця в подібний спосіб, як давні римляни казали: доки ти щаслив, то і приятелів маєш багато, але як настануть нужденні часи, будеш самітний.

І таке трапилось у мойому життю, що я опинився серед „чужих”, хоч кілька літ працював серед своїх людей. . . Від серпня 1939 року листи від рідні, від приятелів в старім краю перестали приходити. А тутешні знакомі, здавалось, відцурались, забули за своїми клопотами про мене і нераз скука-туга наче змія огортала ціле єство. . .

Читав я тоді Франкове „Відцуралися люди мене”. . . І двічі на день заглядав до почтової скринки за листом. І двічи приходилось мені повтаряти за Шевченком на засланню: І знов мені не привезла нічого почта з України.

Та був у мене вірний приятель і тоді. Кожного дня я находив у почтовій скринці „Свободу”. Це вона лучила мене із нашим американським життям і з українським світом. З неї довідувався я, що діялось там „на ясних зорях, на тихих водах” та й тут по наших громадах. Нераз була вона для мене одинокою розрадою. . .

Кілька разів я бажав поділитись з кимсь радістю чи злиднями, не так моїми як нашими. Мовляв, коли поділимось нашим щастям із приятелем, то щастя наше подвоюється, а як розкажемо йому про наше горе, то воно маліє до половини, бо хтось наче взяв частину нашого тягару на себе. . . І тоді писав до „Свободи” допис, чи статтю. . .

Мушу також признатися, що хоч довго ходив я до школи, то проте я таки багато дечого навчився із „Свободи”, читаючи її не одні повні глибокого змісту статті. А читаючи з увагою можна багато навчитися із доброго часопису.

Думаю, що „Свобода”, видаючи одно число в тижні в анґлійській мові для родженої тут молоді, виконує працю великої ваги, бо виховує наше молоде покоління. . .

Багато молодих читає „Віклі” і таки дещо запамятає із нашої історії, довідається про славних прадідів, дізнається, що і в нас є перлини красного письменства, такі як „Чорна Рада”, „Мойсей”, і т. д. Читає молодь переклад „Чорної Ради” — Панька Куліша і може по раз перший запізнається із характерами козаків. А „Чорна Рада” є одною з найкращих повістей в українській літературі; її можна читати кілька разів і за кожним разом находимо в ній нову насолоду, теж і сам вибір повісти до перекладу був дуже влучний.

З перекладів Шевченка, Франка і інших велитнів нашого народного духа молоді американці, що в їх жилах пливе українська кров — пізнають, що і український нарід мав славних великих людей. А на уривках з Історії України — таж молодь вчиться про славне минуле українського народу, пізнає, наприклад, що Україна була властиво першою демократією в Европі, що українці не переставали боротись за свободу. І, хоч-не-хоч, у неї, в тої молоді, будиться пошана до народу, що з нього вийшли її батьки, а та пошана є початком любови. Отже добре зерно кидає сівач — „Свобода” — і багато з тих зерен кільчиться, прозябає і приновить плід. 5)


5) Тамже, ст. 5, з спогаду Олекси Бойкова.

Робітник про Золотий Ювилей „Свободи”.

Пів століття Ти ширила просвіту між нашим народом. І дбала про поліпшення долі робучого люду. Ломила Ти не одну тяжку скалу, промощуючи нам шлях до кращої будуччини. Пів століття Ти була нашим провідником: робітникови, фармерови, бизнесменови.

Пів століття Ти боролась з усіми нашими ворогами. Пів століття усувала колоди, що їх клали Тобі свої й чужі, прямуючи до правди і поступу без ляку і зневіри.

Пів століття Тебе валили, щоб і сліду з Тебе не остало. А не стало сліду з тих, що Тебе колись валили, як і не стане сліду з тих, що Тебе тепер пробують валити.

Ти не кривила душею, хоч так много було й є таких, що хотілиб Тебе викривити. Ти боронила і борониш правду і вказуєш на добрий і простий шлях, якщо тільки хто хоче ту правду пізнати і той шлях добачити.

Служилась не кому іншому, а тільки нам, і служиш далі нам, нашим дітям і внукам. Лавровий вінець Тобі від нас за Твій труд.

Тим, що в „Свободі” працювали, а їх уже нема між нами, хай Їм буде земля легкою як перо і тепла згадка від нас. А тим, що тепер працюють, щасти Їм Боже, щоб щасливо далі йшли тим самим шляхом. Знов тим, що по них прийдуть, щире побажання, щоб ішли слідами своїх попередників.

Десятки тисяч рук беруть Тебе кожного дня, шукаючи в Тобі поживи, а Ти це відчуваєш і кормиш їх здоровим кормом. Пів століття вдібирає Тебе українська жінка, ждучи рано на порозі своєї хати, як листар має переходити. А як робітник вертає вечером з тяжкої праці, то чи зараз не витається з Тобою?

Вмішуючи історичні оповідання чи статті з гадками за наше минуле Ти навчила нас пізнати самих себе, своє минуле, і піднесла нас духово.

Ти вносиш в хату, в родину, щастя, бо повчаєш, як треба чесно жити і як виховувати нам дітей, щоб з них люди були.

І в кожний час, коли наступають чорні хмари на український нарід в старім краю, Ти не вагаєшся брати той нарід в оборону і постояти за його слушні права. Болієш його муками і шукаєш кожного часу способу, як йому помогти дістатись на волю.

Як 28-літній Твій читач витаю Тебе з Золотим Ювилеєм від себе і всіх тих, що так, як я відчувають та ідуть таким самим шляхом, на який Ти вказуєш, з вірою, що Твоя правда переможе та що на тій вільній землі доживемо ще тої хвилини, коли сонце волі й свободи засяє також і над українською землею. 6)


6) Тамже, ст. 2, написав: Теодор Малик.

Привіт від українського композитора.

Зустрінув я її доперва в Новім Світі. Заговорила до мене рідною мовою і запросила до себе в гості.

„Розкажу тобі” — казала мені — „про те усе, що записалося у моїй памяті впродовж мойого життя, а може мій досвід придасться і тобі, новикови по цім боці океану. Зачну із того, що зачну запізнавати тебе із нашими земляками, з нашими орґанізаціями і з нашим тутешнім життям, а що буде далі, побачимо”.

І почав я слухати її — рік за роком. І не стямився, що то вже двацять літ минає нам у нашій дружбі. Читаю її щоднини, а щоби краще її пізнати й зрозуміти, зачав поволі вглиблюватись в її минуле. І так перейшов всі її річники. У найдавніших річниках уже папір при читанню ломався. Та як багато цікавих речей я там начитався! Як близькими стали мені усі ті, що при мозольній праці все мріяли про кращу долю покинутої ними рідної землі, а свою тяжку працю осолоджували собі своєю незабутою піснею.

Вона, та наша пісня, була їм чистою жерельною водою в час спраги і втоми. Вона, та рідна пісня, золотими ключами отвирала їм серце і очі та відкривала чар тієї землі, з якої вони вийшли. . .

По нитці пісні я йшов далі й стрінув тих, яких наші чорнороби наняли собі, щом їм праця лекшою здавалася при їхньому співі, та щоб їхні діти не виростали без знання української мови і пісні. Ці „співці-барди”, ось ті Сіменовичі, Андрейки, Ґели і багато інших, довгими літами берегли повіреного як найбільшого й найдорожчого скарбу, ширючи замилування до нашої пісні й пошану до нашої історії і обряду, до наших героїв від давних часів аж до Українського Січового Стрілецтва, а при тому з повною льояльністю супроти прибраної країни — Америки і з повною любовю до неї.

А що і де коли вони робили, те „Свобода” собі занотовувала і подавала до відома своїм читачам, щиро й тепло, заохочуючи до дальшої праці.

У „Свободі” побачив я образ стремління наших громад до орґанізованого життя, від самих початків іміґрації. „Свобода”, що є часописом Українського Народного Союза, стала речником усіх нас та відзеркалювала думки подавляючої більшості американських українців. І так є і в сучасну пору.

Будучи зацікавленим в музичному ділі, я вичитував в „Свободі” з особливим зацікавленням про працю в хоральних та орхестральних гуртках, про їх виступи і оцінку виконання. Ставши до праці у цій ділянці, опирався я все на „Свободу”, бо сам побачив і переконався, яку велику піддержку давала вона нам при орґанізації наших хорів, як тішилася їх працею і розвитком; як захоплено витала наших артистів і як раділа їхніми успіхами. А при тому все стояла на такому становищі, що хотіла бачити наших артистів добрими громадянами, яким на думці не тільки їх особистий успіх, але і піддержка наших культурних, гуманітарних чи політичних акцій.

За двацять літ був час пізнати мені вартість „Свободи” як тої, що служить ідеї волі і справедливости. Тому в пятьдесятьлітні роковини її появи радію, що маємо вірного і щирого виразника волі і чину нашої української громади в Америці.

І Українському Народному Союзови, з рамени якого „Свобода” виходить, теж належиться за це подяка. 7)


7) Тамже, ст. 7, написав Михайло Гайворонський.

Три зустрічі з „Свободою”.

„З військом за волю боролись ми:
Рівність, братество і воля усім.
Наші були ідеали.
Теплою кровю на стягу своїм
Ми їх в борні написали. . .”
Олесь.
Осінь 1905 року.

Так оспівав великий український поет першу революцію, отсей зрив народнього гніву, що був скоро здушений, залишаючи переповнені тюрми. Переповненою була і Александрівська вязниця „для політичних” під Іркутськом на Сибірі. Більшість її вязнів були „хахли”. І не диво, цеж українці робили вбільшости першу революцію, (а теж і другу!). А раз були „хахли”, то за короткий час вязниця мала вже добрий хор. А співали майже виключно українські пісні. З російських оскільки пригадую собі, співали тільки „Дубінушку” та Некрасівського „мужіка”. Між співаками великим успіхом користувався один інжінір, чистий тип Рєпінського Запорожця. Від його могутнього баса дріжали вікна, особливо, як затягнув „Гетьмани”, чи „Ой Дніпре”, або „Дубінушку”.

Політичні вязні редаґували рукописний журнал, що мав теж „гумористично-сатиричний відділ”, а та частина була писана чистою українською мовою. Вязням було дозволено користуватись вязничною бібліотекою та читати в ній „Іркутські Відомости”. Та тому, що вязнична варта ставилась до політичних вязнів не тільки прихильно, але навіть з скритим респектом, ми діставали з „волі” нелєґальні „ліберальні” ґазети та журнали. Ті ґазети перепачковувано по одному примірникови, а тому вони читали голосно для цілого бараку. Одного дня прийшла пачка таких часописів з Харбіна, з Манджурії. Між тими часописами завважено якусь, досі нікому невідому ґазету з Америки під назвою „Свобода”. Усіх вона дуже зацікавила, особливо „хахлів”. Та біда, що були труднощі з читанням її наголос. Але скоро знайшовся один залізнодорожний урядовець, що вже бачив ту ґазету давніше і мав нагоду навикнути, як її треба читати. „Хахли” дуже тоді згорділи, що от мають свій часопис у далекій Америці. . .

Літо 1906 року.

Було це над Сулою в Полтавщині. Саме тоді „Україна глухо волнувалась”, як це співав колись у своїй „Полтаві” російський поет Пушкин. Революція з 1905 року розбурхала селянські маси. Мені приходилось тоді нераз читати селянам український часопис „Раду”, що виходив у Києві. Це було легко. Та якось прийшов знайомий студент, син місцевого лікаря, і разом з „Радою” приніс один примірник — американської „Свободи”. Ось такі студенти як мій знайомий належали тоді до різних революційних гуртків, а ті знову діставали різну нелєґальну пресу, яку розвозили. Так і дісталась до нас і американська „Свобода”. Не так то легко було мені навикнути читати „Свободу”, та ще й наголос, бо до багатьох виразів я не звик. Але трудніше було вияснити селянам, як це сталося, що в Америці виходить український часопис, бо про те я знав дуже мало. Та головне тут те, що цей часопис викликував надзвичайний подив уже своєю появою.

Осінь 1906 року.

Прийшов у Росії Столипін, а з ним і кінець „свободам першої революції”. Цей студент, а тепер пишучий ці рядки, що довозив селянам „Раду” зістав арештований. Казали, що зістав розстріляний, а навіть були такі, що казали, що чули, як стріляли. В деяких околицях над Сулою селяни піднімали бунти, побивали поліцію, а за те діставали донських козаків на постій, а я опинився аж — в Туркестані.

Живучи в Ташкенті дістаю одного дня від сестри Олеся пару примірників щойно вийшовших поезій Олеся п. н. „З журбою радість обнялась”. Захоплений тими віршами, сідаю на коня і везу їх до свого приятеля аґронома Польового. Коли пройшов перший захват, викликаний читанням віршів Олеся, бачу, що бере з полиці якийсь часопис і каже, що він теж має чим похвалитись. І показує мені — американську „Свободу”, що її одержував нелєґальним способом з Одеси.

Ось так виглядала моя третя зустріч з „Свободою”. Але аж двацять літ пізніше став я уже щоденним її читачем. І є вона для мене носієм української культури, українським трибуном, достойним репрезентантом американсько-українського громадянства у всіх його поривах і змаганнях. 8)


8) Тамже, сто. 8, написав Микола Данильченко.

Привіт з Канади.

„Свобода” тим для канадійських українців цікава, що вона обслугувала у перших роках наших переселенців до Канади. . . Коли куди до Канади прийшло число американської „Свободи”, то наші люди читали його просто наперебій. А як таке число „Свободи” перейшло через кількадесять мозольних рук, то просто з нього самі залишки лишалися. . . Але й таку зношену „Свободу” далі передавали до свіжих рук. . . Ще недавно я бачив уважно збережений примірник отакої зношеної руками „Свободи” десь так з року 1893-го чи 1894-го в одного нашого фармера-ветерана близько містечка Давфин у Манітобі.

А що перший український канадійський часопис, „Канадійський Фармер”, почав виходити в Канаді аж в 1903-тім році, то до того часу, через 10 літ, американська „Свобода” була в дійсності й українським часописом для українських переселенців у Канаді. Канадійські українці містили в „Свободі” й свої дописи, віршові спроби, тощо. Ба, що більше — американська „Свобода” була дуже популярною в Канаді ще й понад десять наступних літ. Уже в часі першої світової війни, у роках 1914 і 1915-тім, і я був уже майже постійним читачем „Свободи”. Учитель наш у публичній школі в Ґарленд, Манітоба, на імя Дмитро Кушнірук, передплачував багато українських часописів, між ними теж і „Свободу”. А що він дбав пильно, щоб ми, його учні та учениці, знали добре й українську мову, та щоб були добре познайомлені з українськими справами, то визичив нам українські книжки до читання та майже що дня приносив цілий оберемок українських та анґлійських часописів. Між тими часописами, памятаю добре, чільне місце занимала „Свобода”. Приходила десь що два дні. І ми, учні публичної школи, читали ці часописи. Читали залюбки й „Свободу”. Я ще й досі бачу ясно в памяті деякі картуни з того часу, що були в „Свободі”.

Що я люблю в „Свободі”, то це є те, що її редактори та запрошені співробітники дійсно зацікавлені в ході українських світових та американських і канадійських подій і на підставі такого знання пишуть дуже цікаві та доцільні статті, витворюють нові погляди на хід подій, тощо. Я люблю те, що завжди мають на думці добро загальне, що дбають щиро про американську землю, а заразом завжди мають тепле серце і для поневоленої України. Додаткове число „Свободи”, що видаване анґлійською мовою, завжди має багато добірного матеріялу про культурне надбання українців.

В перших часах нашої іміґрації до Північної Америки, гідно сповняла „Свобода” свою ролю піонірки-просвітительки, а тепер удостоїлася провідного місця між ветеранами-часописами. І будьмо певні, що доживе „Свобода” ще й того часу, що повитає український нарід, якого право на самостійне життя так гідно обороняє, з перемогою України як незалежної держави в колі поступових та демократичних держав світу. 9)


9) Тамже, ст. 2, з привіту О. Іваха.

З спогаду піоніра про „Свободу”.

Мені попадала в руки „Свобода”, коли я ще був у старім краю. Привозили її повертаючі з Америки еміґранти, а часами дехто присилав почтою до села. Я захоплювався американською „Свободою” більше, як Свободою, що виходила у Львові, а яку я передплачував. Мої родичі і сусіди любили слухати новинки і оповідання про життя наших людей в Америці, що я їх читав їм з американської „Свободи”.

Я приїхав до Америки 4-го травня 1899 р. маючи тоді 22 роки. Перший „руський” часопис, що попав мені тоді в руки, був Американський Рускій Вєстнік. Вєстнік друкувався тоді кирилицею (тепер друкується латинкою). Читаючи той Вєстнік, писаний незрозумілою тарабанщиною, мав я вражіння, що читаю Псалтир при помершім. Цей часопис був цілком незрозумілим для наших іміґрантів. А „Свободу” я знайшов у мого краяна Трофима Драбика, котрого я навчив читати в старім краю і це було для мене великою сатисфакцією. За пару тижнів я поїхав до Нортгемптон, Пенсилвенія, де дістав роботу в цементовім млині, а як дістав першу „пейду”, то зараз записав собі „Свободу”, що виходила тоді в Мавнт Кармел, Па., а яку редаґував о. Стефан Макар. Від тоді читаю „Свободу” постійно 44 роки. І є вона для мене і тепер така інтересна, якою була тоді, коли я приїхав з Галичини.

Як довголітній читач „Свободи”, мушу признати по щирости, що „Свобода” служила і служить вірно американській землі й завзято боронила й боронить український нарід та його право на свобідне й самостійне життя. Вона поборювала цареславне москвофільство, вона бореться і тепер з новомодним комуністичним русофільством. Ідеольоґія „Свободи” від початку до тепер іде по витиченій дорозі вірности американським ідеалам і допомоги українському народови визволитись з неволі й збудувати свою власну державу. 10)


10) Тамже, ст. 2, з спогадів Василя Гришка.

Від найстаршого читача „Свободи”.

Я вже застарий, щоби брати за перо й описати ту радість, яку я відчув, як прийшло до мене перше число „Свободи”, прислане о. Грушкою. Але таку саму радість відчуваю, що дожив того року, що є 50-літньою річницею „Свободи”. Витаю Вас усіх з тим великим святом і щиро бажаю, щоби Ви далі твердо стояли при своїм, як досі стояли. 11)


11) Тамже, ст. 1. Привіт від Олексія Шаршоня, що помер у 1944 році.

WelcomeEnd


[BACK]