Пятьдесятьліття Українського Народного Союзу (1894—1944) — Дмитро Галичин, Dmytro Halychyn
БРЕЖИВАЄМО тяжкі й важливі часи. Нашу країну, а з нею майже цілу земську кулю обняла величезна пожежа світової війни. Ця пожежа поглотила вже життя міліонів людей, знищила безмежні, необчислимі культурні й матеріальні скарби, та жде дальших, ще більших жертв життя, крови й майна. Тому зрозуміле що вся наша увага, всі наші сили, вся праця і посвята звернені в першу чергу на те, щоби здобути якнайскорше перемогу. Так є з нами всіми. І так є з нашою орґанізацією — в Українським Народним Союзом.

Та навіть і в таких часах бувають такі події в житті народу, орґанізацій, чи одиниць, яких не можна поминути мовчанкою, а про які треба принаймні згадати та їх відповідно оцінити.

Такою подією в житті американських українців, що заслуговує на ось таку окрему згадку, оцінку й увагу навіть у теперішних важних воєнних часах, є 50-літне існування У. Н. Союзу. Бо це є Золотий Ювилей такої орґанізації, що являється піоніром зорґанізованого життя американських українців. Тому полиньмо бодай на хвилину думками до цього, для американських українців так памятного дня, коли то 22. лютого 1894 року, в невеличкому містечку Шамокін, в стейті Пенсилвенії, зібрались були представники десятьох братств та поклали основи під будову запомогової орґанізації, що носить тепер назву: Український Народний Союз. Оснували вони цей Союз на те, щоб помагати матеріально нашим іміґрантам на випадок омерти та різних нещасливих випадків, а також, щоби, як це сказано в конвенційній відозві з 1895 року, „понести світло правди й науки поміж рідних братів, котрих доля розкинула кольоніями по цілій Америці”.

Було це 50 років тому. За час цього півстоліття багато дечого змінилось. Події великого значіння приходили й минались. Америка перебула дві великі економічні крізи, виграла дві війни, а тепер знаходиться на передодні вигри третьої. І ось серед цих важних і зміняючихся подій, депресій і добробуту, війн і мира, ступав нерівним ходом і наш Український Народний Союз, переходячи також різні крізи, переживаючи сумні й радісні хвилини. Бо чужі й свої ставили йому різні перешкоди. Одні хотіли, зробити його орґанізацією з москвофільською душею, другі хотіли відібрати йому народній характер, а треті намагались доносами та наклепами таки зовсім його знищити. Але не зважаючи на ці всі перешкоди, У. Н. Союз, як бачимо, виходив з кожної крізи переможно. І то тому, бо його сила спиралась на високі моральні цінности, на ідеї, що виявлялись у вірній службі своїм членам, свому громадянству, Америці, та поневоленому українському народови. Зміцнений такими цінностями, він ішов непереможно вперед. З маленьких і скромних починів, які в першому році існування виказували тільки 505 членів і $220.35 маєтку, У. Н. Союз розрісся у велику й могутню орґанізацію зо сорок і два тисячами членів та з маєтком у сумі сім і пів міліона долярів. За час свойого існування виплатив він сотки тисяч долярів на різні народні ціли, а знов на посмертні та інші запомоги коло шість і пів міліона долярів, даючи в такий спосіб поміч та ратунок тисячам членів. Ось тому і назвали члени свою орґанізацію: Батьком-Союзом!

Ось цей Батько дочекався тепер 50-ліття свойого існування. Якжеж ми, члени його, чи взагалі ввесь наш патріотичний українсько-американський загал, повинні віднестить до цеї важної події, якою являється отсей Золотий Ювилей У. Н. Союзу?

Премієр Канади МекКензі Кінґ з нагоди 50-літнього ювилею українців у Канаді, який обходжено в 1941 році, сказав у свойому привітному листі, між іншим, таке: „Добре робимо, що віддаємо честь українським піонірам, які зайшли до західної Канади, щоб там поселитись на свободі. Згадуємо про їхню самопосвяту при творенні нових осідків для себе в новім краю, а при тих спогадах підносимо й честь, що її їм віддаємо у памятний день...”

Так і ми добре робимо, як у 50-ліття існування У. Н. Союзу віддаємо нашому Батькови-Піонірови належну честь і пошану, коли віддамо йому честь за те, що він дав почин усьому нашому народньому житті; що помагав в орґанізуванні громад, церков, шкіл; що поміг нам задержати прадідну віру, українську мову, звичаї, обичаї; що перший почав між нами освітну працю, закладаючи шкільний фонд і просвітну комісію чи видаючи популярні книжки; що уможливив нам видавання і вдержання часопису „Свободи”, яка помагала виробляти в нас свідомість нашого національного походження, та яка причинилась багато до підховання десяток тисяч свідомих громадян; що уже на перших зборах, на яких творено Союз, розвинув та підняв високо тут на американській землі український жовтоблакитний прапор, доптаний тоді москвофілами та іншими ворогами українського народу; що він впоїв в нас глибоку любов до цеї славної американської країни, яка стала для нас доброю та щедрою батьківщиною; що своїми щедрими грошевими дарами помагав розбудовувати наше життя тут в Америці, а також і на цих рідних наших землях, звідки ми вийшли; що виплекував у нас вагу й потребу матеріальної й моральної помочі визвольним змаганням поневоленого українського народу; що голосив нам, як писала „Свобода” ще в 1894 році, що „український нарід несе важкий хрест, та падаючи під цим хрестом, крізь сльози говорить: Вірю і жду Воскресення. Вірю, що прийде визволення поневоленого українського народу. Вірю в те — як вірю в Бога”.

Велика честь, глибока пошана, та щира вдяка належаться Союзови за його 50-літну піонірську працю. Та цю честь, пошану й вдяку викажемо найкраще тим, коли в цьому ювилейному році, як і пізніше, приєднуватимемо до Союзу щораз більше нових членів, які продовжувалиб його працю нові десятки, а то й сотки літ. Бо хоч Союз у рік свойого Золотого Ювилею може почванитись великим досягненнями та значними матеріальними й моральними здобутками, то проте, як добрий батько, журиться тим, Щоб ці його здобутки, цей його дотеперішній матеріальний, моральний і національний капітал, здобутий 50-літньою тяжкою і мозольною працею, не змарнувався. А маючи це на увазі, він звертається у своє 50-ліття до молодого тут родженого покоління, до американсько-українських батьків, з проханням:

Ідіть у громадській праці слідами своїх батьків-піонірів, які відзначились великою витривалістю, дбайливістю та посвятою. Шануйте традицію-минуле, бо з минулого ми набираємо живої творчої сили до нових діл, до нової праці. А саме минула піонірська праця У. Н. Союзу є такою, що може дати молоді цю моральну силу, що може бути для неї цією духовою поживою, якої потрібно для вдержання нашого будучого життя. Тому ставайте в ряди цеї орґанізації й обзнайоміться з ділами своїх ботьків-піонірів. А пізнавши їх, поможете не тільки задержати й утримати дотеперішній Союзовий дорібок, але й розбудуєте його до ще більших вершин. Бо будете горді, що розбудовуючи У. Н. Союз піднімаєте ще вище вгору величавий памятник усім нашим піонірам і багатьом іншим працівникам, що вложили в американсько-українське народне життя свою довгу, мозольну й безкорисну працю.

У 50-ліття існування У. Н. Союзу, хай наша перша думка буде з цими першими піонірами і членами-основоположниками, про яких, з нагоди 20-літнього ювилею нашої орґанізації, було написано:

„Маленьке було число членів в У. Н. Союзі, в перших його початках, але то були члени сильні — сильні своєю безмежною вірою у живічусть нашої народньої ідеї, сильні непохитною надією у воскресення нашої занепавшої вітчини, сильні щирою любовю до свого поневоленого та нетямучого брата”.



[BACK]