Три Українські Місії у Вашинґтоні — К. ПІСЛЯ минулої, першої, світової війни були три українські місії у Вашинґтоні, які щодо періоду часу наступали одна по одній. Перша була місія придніпрянська, а дві останні були галицькі.

Для списання історії цих місій треба матеріалів, яких автор цього спогаду не має, або має дуже маленько. Та поки хто це опише докладніше, нехай оцей спогад буде спонукою до цього.

Українські місії у Вашинґтоні — це була важна історична подія, бо це була перший раз в історії й на території Злучених Держав, офіціальна декларація збоку українського народу про його суверенність.

Після довголітніх домагань волі для України Пилипа Орлика й його сина Григора (після розгрому під Полтавою), в різних державах Европи, справа української державности неначе була завмерла. Аж видвигнула її світова війна й революція в Росії і в Україні.

У Злучених Державах йшла тоді голосна й широка пропаґанда іміґрацій поневолених народів за визволення їхніх рідних країв. Уряд Злучених Держав і публична опінія піддержували ті змагання. Була однодушність — за визволення поневолених народів, за демократичні національні републики.

У цій пропаґанді взяли участь також американські українці. Що їхня аґітація була сильна й демократична, показує хочби те, що до них приєднались іміґрації трьох демократичних народів, литовців, лотишів та естонців. Про ту діяльність американських українців знали також в Европі, а зокрема в Україні.

Дня 2. серпня 1919 р. приїхала до Ню Йорку з Данії місія уряду Симона Петлюри, в якої склад входили: Юліян Бачинський, голова; Віктор Козакевич, секретар; д-р Мусій Кадець, заступник секретаря.

Юліян Бачинський, який був в Америці й Канаді в 1906 і 1907 році й написав працю про українську іміґрацію у Злучених Державах і в Канаді, знав тутешні відносини. Він зараз зателєфонував до „Свободи”, щоб поінформуватись у деяких справах та запросив екзекутиву Українського Народнього Комітету на конференцію до готелю Коммодор в Ню Йорку. Там добув письмо від Директорії Української Народньої Республики до Українського Національного Комітету в Америці. Прочитав його, але не віддав.

Треба пригадати, яка була тоді Директорія. Дня 9. квітня 1919 р. соціялісти-революціонери й соціялдемократи виконали переворот в Рівнім. Тоді під проводом Петлюри й Мартоса почалась диктатура. Між нею і владою д-ра Евгена Петрушевича, президента Української Національної Ради Західної Области Української Народньої Републики, не було повної згоди, себто одностайности в політиці, особливо заграничній. Вислідом цього був Варшавський Договір, у грудні 1919, яким уряд Симона Петлюри виявив своє „незаінтересовання” західно-українськими землями, що опинились під Польщею.

Серед таких відносин в Україні становище місії, яка осіла у Вашинґтоні, було дуже трудне.

Характеризує ці труднощі хочби така телеґрама до редакції „Свободи” з Парижа („Свобода”, ч. 110, 16. вересня 1919):

„Покликаний до проводу делєґації Української Народньої Республики у Франції, у незвичайно важку хвилину для майбутньої долі нашого безталанного рідного краю, звертаюсь оце до наших братів і земляків у Злучених Державах, із закликом, щоб подали нам свою моральну поміч. Піднімайте свій голос, де тільки можете, щоб піддержати справу повної незалежности України й Галичини. Наша віра в тих, що боронили права народів, за які ви теж по геройськи проливали кров у рядах американської армії. — Михайло Тишкевич, голова делєґації У. Н. Р. в Парижі”.

Тоді місія Юліяна Бачинського навязувала звязки з українцями у Злучених Державах, і делєґація з Парижа, з таким апелем як повищий, хіба повинна була звернутись через місію У. Н. Р. у Вашинґтоні. Вже це показує наглядно, які то були часи та обставини.

В тім часі Юліян Бачинський робив заходи, щоб державний секретар Роберт Ленсинґ приняв його, одначе він не міг принята представника невизнаної держави, й скінчилось на тім, що лише переслав йому письмо, на яке Ленсинґ відповів на адресу Українського Народнього Комітету в Ню Йорку. Повторив увесь лист Юліяна Бачинського, а при кінці сказав, що уряд вважає Україну як частину Росії. Цей лист Бачинського дуже поіритував, і він прохав, щоб це держати у строгій тайні.

Голова місії, яка називалась дипльоматичною, скликував представників українських орґанізацій, щоб скласти допомоговий комітет, але з цього ніщо не вийшло.

Всеж місія зорґанізувала була бюро „Френдс оф Юкрейн”, яке видало декілька книжечок про українські справи в англійській мові. 

Нема сумніву, що Юліяна Бачинського, автора праці Ukraina Irredenta, болюче вразила згода Петлюри з Польщею. Це було й одною з причин, що він в 1920 році покинув Америку й вернувся до Европи.

Другу місію у Вашинґтоні зорґанізував д-р Лонгин Цегельський. Це була західно-українська місія, щоб заступати спеціально справи Східної Галичини, яку на підставі постанови аліянтської Найвищої Ради з 25. червня 1919 р. передано Польщі для заведення цивільної адміністрації з тим, що остаточно судьба цього краю має бути оперта на праві самовизначення населення.

Було це зараз після наїзду армії ґен. Галєра на Галицьку Україну. Уряд д-ра Евгена Петрушевича опинився на вигнанні, у Відні, без жадних засобів, ані для себе, ані для своїх представництв в інших державах. Одинокий український загал у Злучених Державах міг прийти йому з фінансовою помічю у тій скруті. Д-р Цегельський, прибувши до Америки, пробував спершу найти кількох фінансістів, наперед в Ню Йорку, а потім в Монтреалі, в Канаді, які годилисяб дати завдатки на більшу позичку, якої бонди малиб розкупити в першу чергу українці, щоб за ті завдатки вести галицьку українську місію у Вашинґтоні. Та це не вдалось.

На запити з уряду д-ра Петрушевича, чи є яка надія на поміч, давано звідси відповіди, що треба звернутися прямо до українців, а буде можна зібрати яких $100,000.

Те, як й інші причини, зокрема потреба посилення дипльоматично-інформативної акції, бо справа Галичини ще тоді не була остаточно вирішена, склалися на те, що уряд 3. У. Н. Републики, вислав до Злучених Держав Фінансово-Торговельну Місію, яка прибула до Ню Йорку 31. червня 1921 року і складалась з д-ра Луки Мишуги і д-ра Роберта Березовського. Саме в тому часі, дня 1. липня 1921, д-р Цегельський проголосив отворення Дипльоматичного Представництва 3. У. Н. Р. в Вашинґтоні в будинку, де була попередна місія У. Н. Р. з Юліяном Бачинським як представником: 1901 Columbia Road, Washington, D. С. В числі 171 „Свободи” з 25. липня 1921 (як і в інших українських ґазетах) появилась відозва д-ра Евгена Петрушевича п. н. „Складайте Позичку Національної Оборони для здобуття і закріплення Галицької Держави”, як і відозва Фінансово-Торговельної Місії в справі Стотисячної Позички. Ось та Позичка зістала зібрана, та ще перевищена, як і зібрано додатково ще майже $30,000. Від січня 1922 року вів аґенди цілої місії д-р Л. Мишуга до рішення Ради Амбасадорів в справі Галичини з 15. березня 1923; наслідком цього почато ліквідацію місії, хоч пашпорти видавано ще до кінця 1923 року.

Ось така є коротка історія трьох перших українських місій у Вашинґтоні, що зявились тут в дуже трудних обставинах, політично цілком несприятливих, бо Америка ввійшла в період повної політичної ізоляції.

DipMissionsEnd

[BACK]