Карпатскы Думкы — Нестор Жилич


ЛЕМКОВИНА

Моя Лемковино,
Мій бескидский краю,
Сами слезы плынут,
Як тебе згадаю.
Меже Попрадом и Сяном,
Мій родимий край,
Коли Русин ты з прадіда,
Русскым называй!
Кров за него проливали
Вірны Русины
И потомкам завіщали
Во вікы оны.
Завіщали верхы, боры,
Што вічно шумлят,
Быстры річкы из гір
В долы плескотом гремлят,
Бют о скалы водоспады,
Пінятся, ревут,
В верховині стаі пташок
Хоровод ведут.
Не почуєш в цілім світі
Музикы такой,
Як бренит, звонит и грає
Пчол за ройом рой.
Моя Лемковино,
Мій бескидский краю,
Сами слезы плынут,
Як тебе згадаю.

* * *
Цар - орел під облаками
Высоко літає,
Быстрым оком на Карпаты
Гордо споглядає.
В шыр Бескиды зеленіют,
Бурьом обмыты,
Палахкотят в сонци горы,
Золотом заплыты.
Якы чудны и красивы,
Лемковскы Карпаты,
Ни словом не розповісти,
Пером описати.
А люде! Лемкы - Русины,
Такых не встрітите,
Фальшу на макове зерно
В них не найдете.
Лемковскы - хлопці - легені
И кралівны-дівчата —
Красота Бескидів русскых,
Дорожша от злата!
Моя Лемковино,
Мій бескидский краю,
Сами слезы плынут,
Як тебе згадаю.


ЯВОРИНА

Косарі на Яворині
Кустрицю косят,
А лемкыні в торбині
Обіды ім носят.
Вы, красавиці-дівчата,
Рядом посідайте
“Мій зелений верше”
Разом з нами заспівайте!
Най серце радуєся
И ваше и наше,
Най ціла Яворина
Од пісні запляше(Затанцує)!
И поплыли співаночкы,
В низ по Яворині
И опісля ище дальше
По всей Верховині.
Соловейкы, косы, дрозды
Тіж не дармували,
На всі звонкы голосочкы
Шумні щебетали!
Смутно в Чорному Потоці
Водоспад все грає,
Над Чортовом скалом
Цар - орел кружляє.
Ту пастушкы оген палят,
Ділят сыр ножами,
Там косарі косы клеплют,
Острят дурбаками.
Днес ту тихо. Ніт косарів.
Смутна смеречына.
Пастухы оген не палят.
В світ пішла дівчына.
Лем на Чорнім Потоці
Водопад все грає,
За хмарами, облаками
Цар — орел літає.
А на Чортовім Камени
Чорний ворон краче,
Дньом и ночом Яворина
Смутится и плаче.


ВЕСЕЛА ЗГАДКА

Настал майский ден прекрасний,
И сонце світило.
На полянах и на горах
Всядиль зеленіло:
Співали кругом пташкове,
Потокы журчали,
В траві, сіні по коліна
Коникы скакали.
Сіджу собі я на горі
И думку думаю:
Якас красна, Лемковино,
Ты мій рідний краю!
Сіджу собі, смотрю з горы
В моє рідне село.
Де родився, де пас коров,
Так было весело!
Там Чертежык, Куроівкы,
А гын Яноринкы,
За высоком гором
Не видно Фльоринкы.
Ище дальше Білцарева,
А з ліва Боґуша,
Горі Котовска Кычера,
Діл коло Фолюша.
Сіджу собі гев на горі,
Сіджу и гадаю:
Якас красна, Лемковино,
Ты мій рідний краю!
Там яличка, де мы звыкли
Оген розводити
И ховатися од дощу,
Мерендю ділити.
Де банкы оповідали
Дівчат дражнили,
З ними пісні выгукали,
А нераз набили.
Деж ты, люба Лемковино?
Не ран мою душу,
Озвийся, милий друже,
З Ділу и Фолюшу!
Де Боґуша, Білцарова,
Камянка, Фльоринка,
Ой, як прагне душа тади.
Де рідна хыжынка!


СМУТНА ЗГАДКА

Идут думкы за думками
В голові кружляют.
Про минуле нашептуют,
Давне споминают.
И снуєся, чергуєся
Смутне и веселе.
Мою любу Лемковину
Квіточками стеле.
И гев днеска смутну згадку
Думка мі принесла,
Што была літ двадцет тому,
И нараз воскресла.
А воскрес рік сорок третій,
Рік народной зрады,
Кєд то настал для Бескида
Ден судной заглады.
Чорны крукы розлетілися
Гев по Лемковині,
Люты волкы розлетілися
По ціліи верховині.
То не были чорны крукы.
Лем чорны фашисты.
Кровожадны, безпощадны
Швабы — терористы.
То не были люты волкы,
Лем “січові стрільці”,
Што вішали наших лемков
На сосновій гілці.

* * *
Идут думкы за думками,
В голові кружляют.
Про минуле нашептуют.
Давне споминают.
Ой. пришли “січові стрільці”
Тоты з Галичины,
И катами, выродками
Стали Лемковины.
Світ ище того не виділ,
Того не бывало,
Што з приходом “січовиків”
В Бескидах настало.
Мордували того лемка
В ден и в ночы били,
И за грошы и без грошей
Фашистам служыли.
На посадах гев засіли
Урядникы всякы,
Заберали всьо, што было,
Тоты посіпакы.
Брали масло, брали сало,
Брали коровину,
А молодеж, цвіт Бескида,
Гнали в Німеччину.


ХОТІЛО БЫ СЯ

Хотіло бы ся мі,
Сй, як бы ся хотіло,
Штобы лихолітя
Для лемків ся скончыло,
Штобы слова про рабство
Юж были послідны,
Штобы не проливали
Слез Русины бідны.
Хотіло бы ся мі,
Ой, як бы ся хотіло,
Штобы на горизонті
Славян ся прояснило,
Штобы братя-славяне
Лемків не кривдили,
Дали ім свободу,
В рідний край пустили.
Хотіло быся мі
Веце не писати
И про кривду лемків
Нич не згадувати,
Бо найвысша пора
Справы виправити,
В любви, мирі, згоді
Всім славянам жыти.
Хотіло бы ся мі,
Ой, як бы ся хотіло,
Штобы моє желаня
На конец ся сповнило:
Вернути в Бескиды
И родны Карпаты,
Рядом з родичами
В могилі лежати.


НАШЫ ГОРЫ

Ци вы, Русины-лемкове,
О тім подумали,
Як вы легко, нерозважно
Свій край покидали?
Вы думали, же вас чекат
Фортуна и счестя.
Што там наша Лемковина:
Камін и пропастя!
Як задумали Русины
Кинути Карпаты,
То стала вшытка природа
Жалобно рыдати.
Сосны плакали, смерекы,
Плакала ялина,
И до долу похилилася
Червена калина.
А высокы кріпкы букы
Грозно зашуміли:
Вы забыли, што прадіды
Свято заповіли?
Гор не дати, боронити
Свою Лемковину
До послідной капли крови,
Як мати дітину.
Из родных хыж вышли лемкы,
По світу блукали,
И лем товдиль за Бескидом
Гірко заплакали.
И я плачу и рыдаю,
Святу Лемковину
Люты врагы замінили
В велику руіну.
Потоптали, поругали,
Лице оплювали,
Русскы церкви повалили
И порабували.
Де колисий буйне жытя
Такє красне было,
Там волк выє, кричат совы,
Бадыля покрыло.
Заливатся серце кырвьом
3 великого жалю,
Же мя доля розлучыла
Од рідного краю.
Туга серце розрыває
За ту цінну перлу —
Я лечу думком в Бескид,
Лечу на Говерлу.
О, Карпаты, нашы горы,
Нашы милы цвіты,
Ци захоче вас хтось другий
Так, як я, любити?


ДУМА

Лет, моя думо, в далекы Карпааты,
В зелены Бескиды лет,
Розплынся од Сяну аж за Попрад
И в темряві ночы світ!
Згадай ту хыжыну, з котрой хуртовина
Остріжок зорвала, знесла,
Згадай ту дівчыну, што радо зо мном
Бесіды в саду вела.
Там на колінах мы долю благали,
Штобы разом нас вела всегда,
Надармо благали, бо в іншы стороны
Наш шмарила люта судьба.
Як жыє в хыжыні кохана дівчына,
То низко єй, думо, вклонись,
Повіч моє слово болюче, як рана:
Не тот я тепер, што колись.
И гасне мій погляд, и тихне мій голос,
Борозды зорали чело,
Поволи, поволи сивіє мій волос
И терня у серце вросло.
Судьба нежычлива обох нас скривдила,
За отчий прогнала порог,
Без жалости мучыт и люто карає,
По світу гоняє обох.
Судьбу проклинаю, бо чую и знаю:
Причына, што ся стала, она.
Не знал я любови, дівчына одцвила,
Пропала намарно весна.


МОЛИТВА

Доле — мамо! Я тебе благаю:
Верни лемків до рідного краю,

Верни іх в Бескиды и Карпаты,
Не дай ім в чужыні погыбати!

Там іх предкы в могылах тючыли,
Там они всі божий світ узріли.

За яку провину, гірка доле,
За што ты іх тяжко так скривдила:

Нужденных, обдертых, нищых, голых
По божім світу іх пустила?

Таж они свою краіну мали
И ничого чужого не брали.

Смирно, мирно в горах жыли,
Всіх любили, ничым не грішыли,

Ліс рубали и скот выпасали,
А в долинах овес засівали

И співали при всякой нагоді,
Хоц убого, але жыли в згоді.

Ци не доста знущашся, доле,
Ци не пора ім вернути поле,

Лісы, села, рідны хыжы-стріхы,
Вляти в душу іх краплю утіхы,

Тоту страшну іх кривду направити
И за гіркы слезы наградити?

Стыд, позор, штобы славяне,
Діти єдной матере, погане

Єдны другым ділали, чынили,
Єдны другых нищыли и били.

Змилосердися, доле, над лемками
И над всіми Русинами.


ЮНАК БЕСКИДА

Хлопя - сирота в бабці
Веселенько жыло,
И в бабці хлопчыкови
Дуже добрі было.
Байкы йому говорила,
Пісенькы співала,
Отцовину - Лемковину
Любити научала.
Як хлопя підросло, бабця
В горы з ним ходила
И про давны, страшны літа
Йому говорила.
Говорила, споминала,
Як Беркут Карпаты
Од монгольской той заглады
Знал обороняти.
Юнак выріс. Годинами
В Карпатах ганяє
Враз з дроздами и косами
Пісенькы співає.
Голосом звучной сопілкы
Славит полонину,
И лунают його думы
На всю Лемковину.
Чорны хмары на Карпаты
З заходу наплыли,
Як колис монголы, швабы
На Русь повалили.
Людей вішали, палили
Села и місточка,
Грабили, обдерали
Людей до сорочкы.
Пришол к бабці красний юнак,
До ніг припадає,
Просит поблагословити,
Бо в бій поспішає.
Иди, внуче, як тот Беркут,
Проганяй ворога,
Проганяй його з Бескида
З рідного порога!
Над верхами, над горами
То не орел виєся,
Ой, то юнак з під Бескида
З німотом биєся.
Горит земля під ногами,
Фашисты конают,
Нашы славны партизаны
З гір іх проганяют.


НАРОДНИЙ КЕРМЕШ

Сідит Лемко під смереком
Та думу думає:
Чого він такий несчастний,
Чом долі не має?
Вышмарила його доля
З зеленых Бескидів,
Вышмарила з його землі
Дідів и прадідів.
Ой, ты доле несчастлива,
Чогос так зробила,
Чогос Лемків з рідной землі
В чужыну шмарила?
Чым же они провинилися,
Ты судьбо несчастна,
Ци свою мать не любили,
Ци она не красна?
Мучыли іх столітями,
Чужы панували.
Они на Всхід споглядали,
На волю чекали.
Скілько горя, слез несчастя
Они вытерпіли,
Як над ними знущалися,
Мордували, били!
Мордували в Талергофі,
В Березі Картузкій,
Мордували в Освєнцімі
На улиці узкій.
Ой, ты мати, рідна мати,
Што ты учынила?
Рідных сынів, рідных дочок
Од себе шмарила.
Пішли Русины з Бескидів
На чужу краіну,
Взяли лем розоите серце,
Латану торбину.
В тото лемко не повірит,
То не може быти,
Жебы його рідна мати
Могла позабыти.
Настане в Бескидах Кермеш
На цілы Карпаты,
Коли Лемкы повернутся
До отцовской хаты.
Як зыйдутся братя — Лемкы
На кермеш народний,
То піднесут повний келіх
За свій край свободний.
Прийдут гев з-за океану,
Будут з Пряшевщины,
Из-над Одры, из-над Нисы,
Прийдут з Украіны.
На народнім тім кермешу
Всіх іх приголубит
Рідна мати, бо она іх
Горячо всіх любит.


ГУДАКЫ

Де вы, лемковскы циґане,
Веселы гудакы,
Што робите, де жыєте
Фльоринскы гулякы?
Од вечера аж до рана
Вы завзято грали —
Рук, смычка, гушлів и бубня
Вы не жалували.
Грали чардаш, обертану,
Краковяка грали,
Челяд, хлопці и дівчата
Цілу ніч гуляли.
Ой, весело час проходил:
Танец, спів, бесіда.
Грай, гудаку, обертану,
Най пропаде біда!
Де вы з Береста гудакы,
Чом вы заніміли,
Де доля вас загнала
Де вы полетіли?
Юж не грают бас ни гуслі,
Неє кому грати,
Всьо розышлося по світі,
Сумуют Карпаты.
Гнес співаночок не чути,
Ніт кому співати.
Як сой згадам, зараз слезы
Готовы капати.
Ци повернутся гудакы?
Мусят повернути,
Не будеме на другого
Свого горба гнути!
А наразі на чужыні
Жытя коротиме,
Бо не вільно повертати
В Карпаты любимы.
Не свободно повертати,
В свою хыжу сісти,
Такий закон придумали
Лже-социялісты.
Ци повернутся гудакы?
Може, я не знаю,
А наразі на чужыні
Свій вік коротаю.
Але довго так не буде,
И не може быти!
Выстарчыт вам того Лемка
За ґарло дусити.


ДУМКА

Здаєся, же конец всьому,
Згладит буря люта,
Не здойме никто з народу
Наложены пута.
Потемніло, почорніло.
Туча горы вкрыла,
Соколята над Бескидом
Подорвала крыла.
Бенкетує, триумфує
Наш ворог заклятий,
Хоче тяжкє накинути
Ярмо на Карпаты.
Передчасно, лютий враже,
Весело співаєш,
Передвчасно нам глубоку
Могилу копаєш.
Бо зашумлят боры, горы,
Зашумлят грозою
И несчысленны героі
Повстанут до бою.
Порвут пута и кайданы
И закличут: братя,
Сонце всходит из-за хмары,
Идте на занятя!
Розчыщайте свою ниву,
Нове зерно сійте
И од рана до вечера
Поту не жалійте!
Карпаты вікы стояли
И стояти будут,
Славу, волю и свободу
Русины здобудут.
Поплынут пісні горами,
Добробыт настане,
Ворожнеча и ненавист
Гев у пропаст кане.


НАЙ СВІТ ЗНАЄ

Нашы златы горы,
Дорогы Карпаты,
Ни за якы скарбы
Не мож вас отдати!
Нашы златы горы,
Зелены Бескиды,
Вас стеречы казали
Діды и прадіды.
Де Попрад рокоче
И де Сян сіяє,
Русь там єст и буде,
Нехай весь світ знає.


ДОЛЯ

Звершылося! Русинів-Лемків
З Бескидів прогнали.
Лем торбину через плечо
И палицу дали.
Лемкове пішли світами,
Довгыми дорогами,
Де ишли, заливалися
Гіркыми слезами.
А лемківскы сивы косы
Стали заплітати.
Ой, не легко коло серця,
Як старе згадати.
Плаче серце на чужыні,
Просится до дому,
Не звыкнути тобі, лемку,
В краю чужому!
Ты, Криницьо, милий раю,
Як тебе згадаю,
Серце бєся, серце вєся
З великого жалю.
Докаль в горы не вернеме,
Будеме плакати,
Тых, што з дому нас выгнали,
Будем проклинати.
Верховино! Молюся тобі,
Дай того дождати,
Мою милу Лемковину
Ищы раз повидати!
Вытримати дай в чужыні,
Чесно вік прожыти,
Хоц на старіст в Лемковині
Кости положыти.
Плынут думкы, плынут чорны:
Лемкы вымерают,
В чужых землях іх хоронят
И дзвоны не грают.
И сумує Лемковина,
Плачут лісы - боры,
Покрылися жалобом
Всі Карпатскы горы.
Аж тепер ты, Лемковино,
Дорога нам стала,
Коли доля нас далеко
Од себе загнала.


ЯВОР И ЯДЛОВЕЦ

Чого ты, яворе,
На бік похылився?
Чого не веселий,
Чого засмутився?
Ядловец явора
Тихо запытує
Тихо отвітує:
И явор ядлівцу
Як мі, милий брате,
Серце веселити,
Коли єдинокий
Я мушу тужыти.
Давно коло мене
Хыжына стояла,
Циґанска родина
В хыжыні мешкала.
Вера, тоты часы
З серця не прогнати,
Як Фецко зо сыном
Начнут гарді грати,
Зо всіх стран ку мні
Люде поспішают,
Весело на мні
Пташкове співают.
А тепер нашого
Гудака не має,
В моіх гілях вітер
Смутно завиває.
Ніт людей, самому
Тяжко мі жыти,
Чым же мі, брате,
Серце веселити?
Ядловец з явором
Так си бесідували,
Я тоты підслухал
Слова іх печали
И заплакал... В горах
Гудакы не грают,
Лем вовкы в парих
Выют — завивают.


ДІДО ЛУКАЧ

Молоды літа безжурны,
Як вода уплыли,
Гейбы канули в пропаст,
И мы іх забыли.
Як были колисий малыми
В Дунаєц скакали,
Як од рана до вечера
По селі бігали.
Як казали нам родиче
Літом коровы пасти,
Як навчылися на поляні
Мы оген розкласти.
Гев коровы, білы овцы
Пасутся під гайом.
Сонце гріє, така краса,
Всьо кругом співає.
Гли! До огня дід підходит,
Сивий, з бородом,
В керпцях, з костуром, через плечы
З торбом и стрільбом.
Дідо Лукач під деревом
В холодку сідає,
Мы го кругом обступили,
Він нам повідає.
Як колисий на Карпаты
Татаре ступали,
Як Русь наша боронилася
Од дикой навалы.
Розказую про збійників,
Што шляхту нищыли,
А бідакам-неборакам
Вшытко приносили.
А як почне про панщыну
Дід оповідати,
Такий смуток всіх огортат —
Трудно слез втримати.
Оповідат, як австрийцы
Людей мордували
И як за Русь в Талергофі
На стопы вішали.
Як мучыли нашых людей
Паны, єзуіты,
Як в Картузку Березу
Стали вывозити.
Сонце сходит и заходит,
Ніт краще Бескида.
Щыро пастухы любили
Старенького діда.
Дідусь Лука гев під лісом
З краю селы жыли,
Внучку Анну, красавицу,
Собі выростили.
Сиротом была Анна,
Венгры няня вбили,
И з роспукы пішла мати
До сірой могилы.
Кєд в тридцет девятім році
Польшу швабы взяли,
В ище страшніщу неволю
Бескиды попали.
Саранчом налітає
Страшная огида.
З-за тумана не видати
Русского Бескида.
Грабит орда, што лем може,
Вішає, стріляє,
Непокорных на роботы
В свій край высылає.
Налетіли ґестаповці
До дідуся з рана,
Бо довідалися, што в него
Красавиця Ганя.
А дівчына из вечера
Чула своє горе,
Вышла з хыжы на Бескиды
Во дремучы боры.
И зачали люты звіры
Дідуся пытати:
Де єст дівка? Де ділася?
Де пішла из хаты?
А дід Лука лем руками
Розводит обома:
Таж видите хыбаль сами,
Што неє єй дома.
И взбісився ґестаповец
И зачал кричати:
Смот! Фузия на колонку,
Ты шпион проклятий!
И не думаючы довго,
Наґан вынимає,
Без милости в саме серце
Дідуся стріляє.

* * *

На другий ден мы-хлопята
В хыжу діда зашли
И мертвого, убитого
В лужы крови нашли.
Гев під лісом, під деревом,
Де байкы слухали,
Свого діда дорогого
Гарді поховали.


В МАРЕВІ ДУМОК

Сут на світі всякы люде,
Жыют, умерают.
Єдны другых без совісти
Из хыж выганяют.
Сут гуцулы, бойкы, лемкы,
Што из поконвіку
На Карпатах, на Бескидах
Засівали выку.
Отож дашто бы ся хотіло
О лемках повісти,
Лем на стоячы незручно,
Буд ласка присісти!
Закуривши файкы, в хыжы
Сядме на шлабанкы,
Смачной бриндзі кус поіме,
Попєме маслянкы.
Та погварим про тых Лемків:
Што то сут за люде,
Якой віры и нациі
И пришли одкуды?
Отже треба насамперед
Собі нагадати,
Коли племена зачали
Бескид заселяти.
В старину глубоку, ище
За князя Данила —
На Карпатах русскы села
Судьба построіла.
Основом в горах Руси
Была та причына,
Же люд русский біг од пана
И од татарина.
И свободно и довольно
Русичы ту жыли,
Ліс рубали и скот пасли
Кєселицю іли.
Аж надтягнули мадяры,
Стали Русь гнобити,
А за ними магнатове
Ярмо заводити.
И все глубше, и все дальше
Втікал народ в горы,
Штобы жыти лем свободно
Без шляхотской зворы.
Як в Руси заоначылася
Межеусобиця,
То чужынцям подабалася
Карпатска землиця.
Захопили и грабили
Бескиды - Карпаты
Довгы рокы и столітя
Угорскы магнаты.
Лізли в горы и евреі
Австрийскы графове,
Лізла шляхта, єзуіты,
Польскы магнатове.
Вшыткы они русскых лемків
Вынародовляли,
Свою віру и свій язык
Йому нашмаряли.
Столітями Русь терпіла
Ярмо над собою,
Не мож того розповісти
Мовою людзкою.
В тяжку добу лихолітя
Не гнулися Карпаты,
Не хылилися Лемкове
Тверды и завзяты.
Талергофы и Березы
Іх не заломили,
И січовикы погромом
Іх не полонили.
Тоты Лемкы-бідолахы
Все мали надію
В своім гори и недолі
На єдну Россию.
На русский Восток молилися
И все уповали,
Што выбавит іх з неволі
И чужой кабалы.
Во вік слава тым Русичам,
Жытелям Бескидів,
Же зберегли на Карпатах
Русь дідів-прадідів!


ЗАКЛИК

Мати, моя Лемковино,
Всіми позабыта,
За што днес ты ворогами
В кайданах повита?
Я ворогам Лемковины
Щыро пожелаю,
Штобы и они дочекали
Подібного раю.
Вставай, брате поруганий,
Годі дальше спати!
Рви кайданы, гони нечыст
3 свойой рідной хаты!
Но жди з неба поратунку,
Божой благодати,
Сам куй долю, свою волю,
То повтічут каты.
Мусиш кате, Русь оддати,
Штос забрал терором,
Доста тобі знущатися
Над карпатскым бором!
Вертай, брате, у Карпаты,
Скоро буря гряне,
Скоро наша Лемковина
Свободною стане!


ПОРА!

Бідна Лемковино,
Несчастливий краю,
Ци звержеш неволю, —
Не знаю, не знаю!
Ци волю здобудеш,
Ци зорвеш кайданы,
Ци сонце в оконце
Ще внаше загляне?
Велику надію
В нашых серцях маме,
Але в тяжкім ярмі
Конаме, конаме.
Пора здерти пута,
И горы-Карпаты
Тым бідным Русинам
Пора юж оддати!
Пора направити
Кривды и обиды,
И пора Русинам
Оддати Бескиды!


ОБРАЗ ТЫЛИЧА

Як зме из Тылича
В світ выходили,
Образ свого села
На памят зробили.
На метер довжыны,
На метер шырокий,
А позаду видно
Карпаты высокы.
В ладу положыли
Образ з іконами
И кріпко замкнули
Кріпкыми замками.
Довго з того часу
Пришлося блукати,
Всякы біды, нужды
В жытю повстрічати.
Мы з місця на місце
Все переходили,
Всегда за горами
Своіми тужыли.
Там деси далеко
Зостали Карпаты,
И за ними душа
Стала сумувати.
На єдной станциі
Мы вшыткы сідили.
На поізд чекали,
Главы похылили.
И тоту неділю
Нияк не забуду,
Буду памятати,
Докля жыти буду.
Десь під самий вечер
Наша люба мати
В скрини з іконами,
Стала штось глядати.
Як образ Тылича
Она увиділа,
Слезами залялася,
Впала и зомліла.
Няньо поспішыли,
Маму очутили,
Але ту и сами
Образ увиділи.
Зіркнули на Тылич,
В очах почорніло,
За серце стиснуло,
Слеза заблестіла.
И наш старий няньо,
Што ходил світами,
Николи не плакал
Дрібными слезами.
За хвилю діточкы
Родичів обступили,
На цілу станцию
Гуртом заревіли.
Довго вся родина
На Тылич смотріла,
Ту и зрозуміла,
Што она стратила.
До гнеска блудиме
И образ носиме,
Хоц кус легше стане,
Як го увидиме.
Як отцове мерли,
Нам наказували
Жебы мы тот образ
Вічно гильнували.
Жебы мы тот образ
До дому принесли,
Жебы з ним Карпаты
Для Руси воскресли.


ПОПРАД

Через Мушыну, Жеґестів
Річка Попрад тече,
Чыстом и холодном водом
Мыє Карпат плечы.
Шумит Попрад, гуде Попрад
И грозно рокоче,
А красивы крайобразы
Захоплюют очы.
Як бы воды плынут думкы,
И серденько бєтся,
Же вернеся Лемковина,
Оно надієся.
Гев стає перед очыма
Сивая давнина,
Як в Мушыні стояла
Данила дружына.
Николи я не забуду
Время младого,
Як я сідил на березі
Попраду рідного.
Коло мене, як смерека,
Гордая лемкыня.
Видим, чуєм, вода плескат:
То біла, то синя.
Згадуєме и минуле,
Як то русскы силы
Всіх врагов з Карпат выгнали
И нас боронили.
Згадуєме, як границю
Зробили панове
И забрали нашы села
И нашы дубровы.
По єдну страну Попрада
Нібы то полякы,
А подругу той же річкы
Нібы то словакы.
А деж Лемкы? Де Русины?
Куцы іх поділи?
Іх другыми окрестили,
Так паны хотіли.
Всьо надармо! Як Попрада
В бігу не встримати,
Так само Лемкорусина
Не вынародовити!
Час наспіє, він юж иде,
И выбє година:
Буде з Русьом сполучена
Наша Лемковина.


ФЛЬОРИНКА

Як Австрия розпалася,
Габсбургы сконали,
Вільно народы зотхнули:
Кайданы упали.
Угры, чехы и полякы
Склали свою владу.
А Русины до Фльоринкы
Скликали нараду.
То народне было віче
3 цілой верховины,
И выбрано Русску Раду —
Уряд Лемковины.
Світла радост звеселила
Бескиды-Карпаты,
Юж николи не вернутся
Талергофскы каты.
Встал народ, якого врагы
Прирекли до смерти,
Встал за волю и свободу,
Хоц бідний, обдертий.
Повстав народ, што віками
Під ярмом гнул шыю:
Мы — Русины, мы свободны,
Підем під Россию!
Громом Бескид облетіла
Та радост велика:
Ци чуєте, добры люде,
Своя республика!
Ярослав Качмарчык, Хиляк,
Громосяк з Криниці
Закликуют: за чест встати
Родимой землиці.

* * *

Край знищений, кругом всяди
Могилы и гробы,
Всяди смуток, всяди нужда,
Голод, бруд, хворобы.
Край знедолений віками
Розорвал кайданы.
Як же было не радіти?
Свобода настане!
В нашы хыжы загостила
Воля вымріяна.
Не дивуйтеся, што у лемків
Лиця заплаканы.
И з радости вшыткы вины
Ворогам прощали,
В згоді, мирі з сусідами
Жыти наміряли.
Та коротко сонце гріло,
Світило в Карпатах,
Не гостила довго воля
В лемковскых загатах.
Леґионы Пілсудского
Край поневолили,
Гірше ярмо, як австрийскє,
На лемків вложыли.
Никому было помочы,
За лемками встати,
И шляхтичы Русску Раду
Шмарили за ґраты.
Так шляхтичы задусили
Лемківску державу
И вывезли патриотів
На судову лаву.
Всеж Фльорикна не загыне
В памяти народа,
И цы герше, ци пізнійше.
Блисне нам свобода.


СОН

Сон мі приснился:
В Карпатах весна.
Моя Лемковина
Красна и вольна.
Вольно переходит
Всядиль чоловік,
Всі здравы, веселы,
Не видно калік.
Криниця - столиця,
Знесена тюрма,
Не гремят кайданы,
Жандармів нема.
В селі не шынкує,
Ненависний жыд,
Можно повертати
Лемкам у Бескид.
Стукнул вітер в двері,
И я ся пробудил,
И згадавши: де я,
Слезами ся залил.


БАБУСЯ

Як я ишол в наймы
З рідного села,
То мене бабуся
За руку вела.
Я ишол з Камяной
В чужу чужыну,
Бабуся пролила
Не єдну слезу.
Ни няня ни мамы —
Сирота кругом.
Як ты будеш жыти
У селі чужом?
И яку там долю
У чужых знайдеш,
Ци тебе увиджу,
И коли прийдеш?
Не плачте, бабусю,
Я не пропаду —
За рік або за два
Я назад прийду.
Поблагословите
В невідомий путь,
Світ — не клин, пробюся
В світі як-небудь.
Довго цілувала
Бабуся мене,
Довго научала
Про жытя трудне.
И мы розышлися
В горячых слезах.
Сам я на дорозі,
В серди сум и страх.
Я коло худобкы
Чужой сой ходил,
За селом и бабком
Сердечно тужил.
Напевно небога
В могилі лежыт,
Як сий єй згадаю,
Серце защемит.


РОЗПУКА КАРПАТ

У Бескиды и Карпаты
Громы бют, гудят раскаты.
Смутны співанкы смерекы
Посылают в світ далекий.
В світ далекий, аж за море,
Де загнало Лемків горе.
Плачут там, они рыдают,
Лемковину споминают,
Што жыву на крест розпяли
И народ весь розогнали,
И тепер в кайданы, пута
Верховина вся закута.
Днес хотіли бы панове,
Штоб не рухнули лемкове,
Штоб сідили и мовчали,
На Бескид не споглядали,
Штоб одреклися Лемковины,
Не вернулися из чужины.
Плачут Лемкы-бідолахы,
А в Карпатах паны-ляхы
Русскы храмы обкрадают,
Русскы храмы заберают
Або нищат без пощады,
А Бескиды звут “Бєщады”.
Плачут діти, плачут внукы
И з розпукы ломят рукы;
Ци не маме рідной мамы,
Ци все будеме рабами,
Не увидим Лемковины
И помрем без отцовины?


КРИНИЦЯ

Раз на Парк-гору вышол,
Кругом позераю:
Яка красна ты, Криницьо!
Думаю, гадаю.
Де лем смотриш, всяди краса.
Горы зеленіют,
Ялиці, шумлят смерекы,
Палаты біліют.
Сонце ясне, воздух чыстий,
Грают водометы,
Ніт! такого уголочка
Нигде не знайдете!
За пінязі ты сой здравя
Не купиш жадного,
Зубер-щава вылікує
Каждого хворого.
Серед красивых Бескидів
Сіяє Криниця,
Як дівчына у віночку,
Горда білолиця.
З близкых стран и стран далекых
Люде прибывают
И в здравници чародійной
Потіхы глядают.
Лем з родимой хыжы лемків
Одталь вышмарили
И всі русскы богацтва
До тла ограбили.


РУСАЛЯ

Што за родіст в серци,
Зелены русаля,
Як на вас помышлю
И посмотрю здаля!
Сонце світит ясно,
Горы пахнут майом,
И мы пастушкове
Русаля стрічаєм.
Вшытко юж готовым
За тыжден до свята,
Вшытко приносиме,
Чым хыжа богата.
Може во дны другы
Часом бідували,
Зато на русаля
Дос вшыткого мали.
Кнышів нам напекли,
Масла наробили,
Аж три сорты сыра
В хусточку завили.
Бриндзя и плясканка,
Та з мятом горівка,
Зас в фляшкі палюнка,
Солодка тернівка.
Русаля, русаля,
Як на серци мило,
Єсли пригадати,
Як колисий было!
На русаля хлопці
Злого не творили,
Весело купалися,
Дівчат не дражнили.
Разом на поляні
Під ялицом сіли,
Хусткы розвязали,
Мериндю ділили.
Смачну все закуску
Кусцьок запивали,
Співали співанкы,
Потім танцували.
Паслися овечкы
И паслися кравы,
Пташкове співали
На гілях и в траві.
Як тоты русаля
Ниґда не забуду,
Запамятам собі,
Докля жыти буду.
Ку мні на русаля
Ганця приступила
И любов и серце
Перший раз одкрыла.
Я на тоту Ганцю
Юж давно позерал
Ище з того рочку
Свататися зберал.
Бескиды, Карпаты —
Не моя в тім вина,
Пропали русаля,
Померла дівчына.
Минулося, и младост,
Як вода, уплыла,
Лем згадка осталася.
Як колисий было.

ЗОЗУЛЯ

Раненько в неділю
Вышол у поле.
Зозуля кукала
На гнучкій тополі.
Хоц квитли садочкы
И квіты на лузі —
Зозуля кукала
Якось нібы в тузі.
Пригадал я байку
Дідуся старого,
Як зозуля кукат
И грошы у кого,
Тот цілий рік
Щесливо буде прожывати,
Другу весну красну
Буде він встрічати.
В кешеню мою
Руку опущаю,
На грошы калитку
Скоро вытягаю.
Смотрюся: ни гроша!
Калитка пустує.
Ой, не буде щещя,
Зозуля віщує.


ЦИ ПАМЯТАШ?

Ци ты памяташ?
И часом згадаш:
Душі найдорожше,
Серцю найсолодше
Сам на сам?
Як дівчата пышны,
Заквітчалися вышні,
Соловеі співали
Ніч всю нам.
Цілувал я очы
И косы дівочы,
Закохано, мрійно
Обнимал постійно
Гнучкий стан.
Ты ку мні припала,
Мене обласкала.
Як в чарівной байці,
Я в твойой был власти,
Так як пян.
Якась высша сила
Товдиль нас лучыла,
Я не смів спытати,
Ци будеш кохати
Навсегда.
Но сады одквитли,
Пісні заніміли,
Мы стали другыми,
Осталися густыми
Всі слова.


ВЕЧІРКЫ

Вечер тихий, місяц світит,
Сніг кругом біліє;
Кадиль смотриш, така краса.
Аж серце радіє.
В слух радуются дівчата
И зиму витают,
З куделями на вечіркы
Бігом поспівают.
Посходилися до хыжы,
И прядут куделі,
Все на выгляд позерают
Рады и веселы.
Позерают, выглядают,
Ци не идут юношы,
Розкричаны, розгуляны
Паробци хорошы?
Нараз чути під вікнами
Юж дзвоночкы дзвонят,
Двері настеж. Входят хлопці,
Шапкы долу клонят.
Витаются з дівчатами,
Сміются, жартуют,
Як ім спалося, што ім снилося?
Гуртом выпытуют.
Знова дзвонок, в хыжу лізе
Страшенний туроньо,
То перебраний на страха
Михайликів Ваньо.
Піднимают крик дівчата,
За пец утікают,
Хлопці ловлят іх, як рыбок,
И з рук не пущают.
Крик и зойкы, сміх и радіст
И рух небывалий,
Туроня добрі набили
И на двір выпхали.
Хлопці жар-когута пекли
В хыжы Маланкы,
Потім разом з дівчатами
Співали співанкы.
Так весело час проходил,
Вшыткы были рады,
Бо то нашы честны діти,
Всі русской громады.
От такы славны вечіркы
В нас давно бывали,
Як мы сой в Карпатах жыли
И нас не выгнали.
Як си згадам давны часы
Мимохід даколи,
Такий жаль мене обгорне,
Аж в серденьку коле.
Лихы паны нас выгнали
Из рідного краю
Поневераются Русины,
А за што? — не знаю.
Засмутилася, похылилася
Ялиця высока.
Де молодіст поділася
Далека, далека?
Сум и горе на Бескидах,
Тучы боры крыют,
Вшытко лісом зарастат
И вовкы лем выют.
Не плачте, славны Русины,
Повернутся часы
И, як давно, на вечіркы,
Прийдут хлопці заси.


ПРИЗЫВ

Не блукайтеся потемкы,
Повертайте, братя-Лемкы,
Повертайтеся в рідны горы,
Повертайтеся из-над Одры,
Повертайтеся из-за моря,
Повертайтеся из чужыны
В своі хыжы, в своі дворы!
Што лем мате, братя-Лемкы,
Берте з собом в оберемкы,
Повертайте в Бескиды,
Де жыли нашы прадіды.
Забывайте всі обиды,
Оркіш, овес засівайте,
Худобину выпасайте!


НА ЦІЛИЙ ГОЛОС

На цілий голос пора світу
Сміло заявити:
Прагнем, як другы народы,
В ріднім краю жыти!
Не пора Карпатороссам
Себе унижати,
Ни милостей, ни жалостей —
Співчутя жебрати!
Встыд кланятися, встыд просити
Ласкы у тирана.
Нашы Ґорлиці, Криниця,
Перемышль, Поляна
Стыд, позор нам спину гнути
Перед недругами,
Своє право, свою волю
Добывайме сами!
Вы, проводникы народа,
Ціну собі знайте
И не перед каждым панком
Голову схыляйте!
Вас до столу запросили,
Не думайте, што вы Бога
Сыто погостили,
Вас до столу запросили,
За ногы зловили!


ВПЕРЕД!

Вікы ишли и минали
Лемкы все сапали,
Іх рівнали з быдлятами,
Бортаками звали.
Не смот, Лемку, позад себе,
Не згадуй старого,
Вставай, Лемку, вперед, Лемку,
Вперед до нового!
Юж не тоты часы гнеска,
Мій сердечний няню,
Час холошні замінити,
Чугу и кресаню!
Час сварливых верховодів
Гнеска в шыю гнати,
И выродкам и здрадникам
Нич не потурати!
Гарде жытя збудуєме
Врагов отженеме
И покажеме народам,
Же мы всьо можеме.
Не корися! Вперед, Лемку,
Вперед, брате, сміло!
Пробуджайся из спаня
И берся за діло!


ДОКАЛЬ

Докаль горювати,
Гнути спины, бокы,
Лемками орати,
Як волами, докы?
Докаль чужу ниву
На Одрі полоти,
Докаль боронити
Ляхов од Німоты?
Докаль страшну кривду
Двигати будеме,
Коли Лемковину
Свою здобудеме?
Хотят нас панове
З лиця землі знести,
Докаль нашы діти
Будут ярмо нести?
Розтолкуйте: докаль
Нам в світі блукати
И Карпат-Бескидів
Своіх не видати?
Всі народы світа
В двадцетім столітю
На волі, свободі,
Лем лемкы на смітю.


БЕЗОДНЯ

Заснул я на горі,
Страшний сон мі снився:
Будто я в безодню
З горы покотился.
В глубокій безодні
Сычат всядиль гады,
Неє повороту
И неє пощады.
От дракон страшенний
На мня націлился,
И кричу што силы,
Ту я пробудился.
Што сон означає?
Думаю, гадаю.
Безодня — неволя
Карпатского краю.
Весь потом облятий,
Я не можу спати:
В глубокій безодні
Бескиды-Карпаты.
Пропали кошмары,
Тишина лем грає,
Высоко на небі
Зоронька палає.
Зоронька до мене
Зачал гварити:
“Ты повиден словом
Всіх спячых будити!”
Ворогы не страшны,
Не страшна безодня,
И як сон щезає,
Щезне хмара додня.
Правда переможе
Русского народа,
З безодні повстане
Воля и свобода.


ВІЧНА СЛАВА

Вічна слава вам, героі,
Руси патриоты!
Чест и слава за подвигы
За вашы турботы!
Вы в боях сміло стояли
За кривду народа,
Честь и слава вам, героі,
От рода до рода!
Дальше зраду выкрывайте,
Роботу ворожу
Я хотіл бы вам помочы,
Але штож? не можу!
Як вы волю выборете,
Чого не минути!
В памят вам вінок сплетеме
3 зеленой руты.
Тых, што спасли Лемковину,
Будут згадувати,
Памятникы вічной славы
Будут будувати.
Честь и слава вам, героі
Нашой Лемковины,
Лем на вас єдна надія,
Лемковскы Русины.


ВАНЬО

Пішол Ваньо добровольцьом
Ворога громити,
Пішол разом з русскым братом
Свій край боронити.
Дивувалися русскы братя
Лемковской храбрости,
Як лемкове ворогови
Торощыли кости.
Як орлами налітали
На вражы заставы,
За свободу славянина
Клали своі главы.
Погыб Лемко од Криниці
В кырвавім бою
На земли славяно-ческій,
Погыб під Прагою.
Не рыдала рідна мати
На Ваня могилі,
Ческы дівкы вінок сплели,
На гріб положыли.
Соловеі з Карпат полынут
На могилу Ваня,
Будут йому щебетати
3 вечера до раня.


МАРИСЯ

Ци міг Ваньо всьо забыти,
Де на світ родился,
Де ріс хлопцьом и в Марисю
Сердечно влюбился.
Чорноокая дівчына
Лем тихо зотхала
И русявого парібка
Щыро покохала.
Разом в горы выходили
И дквіты зберали.
Разом слухали, як пташкы
Пісенькы співали.
Рідны горы полюбили —
Зелены Карпаты;
И никому бы не дали
За жадны дукаты.
Лем не довго радувалися
Они Бескидами,
Налетіли на Карпаты
Крукы з воронами.
Пішол Ваньо в партизаны,
В бій за Лемковину.
Попрощался и полишыл
Молоду дівчыну.
Горит земля під ногами,
Фашисты втікают,
Нашы славны партизаны
Горы вызволяют.
Перешло лихо, стало тихо —
Врагів не видати,
Добровольці - партизаны
Вертают в Карпаты.
И Марися чорнобрива
Ваня выглядає,
Але штоси Ваньо з войны
В село не вертає.
Не выглядай, бо не верне
Ваньо в Лемковину,
Бо на горі, на Маґурі
У битві загынул.
Ходит дівча по Маґурі,
Слезы проливає,
И там, де слеза лем капне,
Ружа вырастає.


СЛАВЯНАМ

Ци ты сербин, ци болгарин,
Ци ты русский ци поляк,
Ци хорват, ци лужычанин,
Ци ты чех, ци ты словак —
Все одно! Руку до згоды
И могучий гимн свободы
Друг другови протяни,
Повном грудьом затягни!

Стара правда, што будує
Згода силу, славу, честь,
А незгода всьо руйнує,
Несе злыдні, войны, месть.
Проста истина говорит,
Што николи супостат
Храбрых славян не поборе,
Як брат брату буде рад.
Не слід днес славянам
Споры заводити,
Бо ворогы з давна
Хотят іх розбити.
Розділяй и пануй,
Така іх робота,
Така вовча вдача,
Така іх забота.
Хотят посварити
Славянску родину,
Штобы скорше заграбити
На все іх краіну.

Та дармо! Славяне вшыткы
Кто ярмо, нещещя, пыткы,
Гнеска знают добрі все,
Кто свободу ім несе.
Будме разом! жыйме в мирі
Діти матери єдной,
Будме дружны, будме щыры
В сильній Славиі рідной!


РУССКИЙ КЕРЕСТУР

На Бескидах, на Карпатах
Чужынці пануют,
А сыны Карпатской Руси
Світами вандруют.
Єдных доля гев загнала
Аж за океаны,
Де продают свою силу
За пінязь поганий.
Другы зостали в Европі,
Ту хліба шукали,
Та недолі и неволі
Всядиль зазнавали.
В Югославію з Бескидів
Выбралися Русины,
И Сербове іх приняли
По-братскы гостинно.
И село ім в Бачці дали,
Штобы не бідували
А Русины тоє село
Керестур назвали.
Там жыют они спокійно
И мают свободу,
Мают школу и ґазету
И всяку выгоду.
А в тім Русскім Керестурі
Костельник родился,
Што во Львові смілым, мудрым
Словом прославился.


ВОПРОС

Споконвіку застраханий
Осміяний, затурканий
Мій нещастний люд.
Хырбет гнул и тягнул ярмо,
Сподівался, але дармо,
Же волю дадут.
Знедоленому народу,
В непогоду и погоду
Служыти готов
До послідного подыху,
Сдганяти його лихо
Докля лем здоров.
Про тугу, його минуле,
Штобы снігы не задули,
Пісню заведу,
Не забуду и згадаю,
Як прогнали його з краю
На горе, біду.
Ци поможут моі співы,
Ци взойдут моі посівы?
Не легкий вопрос:
Ци поверне на Карпаты
В своі хыжы и загаты
Наш Карпаторосс?


СЯН

З заходу фашистскы орды
На схід наступают,
Топчут Чехословакию,
Польщу заберают.
На выручку своім братям
Москва поспішыла,
Західньо-русскы области
З ярма вызволила.
И пришла жадана воля,
Русь єдна-єдина,
Ніт пана — фашиста,
Весела людина.
Лем не вшыткы радувалися,
Волю зустрічали,
Не всі русскы землі к Руси
Вольными припали.
Непонятно, чом, за што
Русскы дипломаты
Одвічному ворогови
Лишыли Карпаты.
Сян з Сянока не глубокым
Руслом протікає,
В Перемышли юж на силі
Значно приберає.
Срибний Сяне окаяний,
Воліл быс пропасти,
Як мал єси меж русскыми
Границю прокласти.
Та границя не природна
И несправедилва,
Но од Руси русскых лемків
Она одділила.
Люты гады без пощады
Русь всю задусили
И сами в русскы Бескиды
Внет позалазили.


КОВАЛЬ

На краю села гірского
Коваль в кужні кує —
Плуг, сокыру, лемеш, брану —
Він вшытко змайструє.
В загареных чорных руках
Аж кыпит робота,
На веселого коваля
Зіркнути охота.
Гримат коваль в ковало
Аж іскра палає,
Про циґанку Улиянку
Пісеньку співає.
Та наш майстер ище на гуслях
Уміл красно грати,
Як заграє, заспіває,
Трудно устояти.
Всі коваля шанували
И щыро любили,
На весіля запрошали,
Чым могли, гостили.
Нараз громы загриміли,
Затряслися Карпаты,
В село крукы налетіли,
Поліцаі — каты.
Страшно стали знущатися
Гнобити, мучыти,
По яругах и по дебрях
Нарід волочыти.
Ковальови наперед яму
Копати казали.
Збыткувалися, збыткувалися,
Потім розстріляли.
Більше юж не буде грати
Наш гудак любимий,
И не буде потішати
Не буде нам майструвати
Піснями своіми.
Майстер знаменитий,
Спит в ямі під явором
Катами убитий.
На могилу Ковальову
Клонит явор гіля,
Шелест людей запрошує
На смутне весіля.
Перед смертьом коваль просил:
Каты, моі каты,
Дозвольте мі напослідок
Раз ищы заграти.
Нехай прийде люд крещений
На моє весіля,
Нехай собі потанцує
На мойой могилі.


ВСТРІЧА

Ой, ты доле, гірка доле,
Чогос наробила?
По цілому світу Лемків
Порозносила.
Вышмарилас іх из краю,
Ты доле проклята.
Розлетілися Русины,
Як из гнізд пташата.
По закону нарід каждий
Має отцовину,
Нашы лемкы лем палицю,
На плечах торбину.
Як гостят из-за кордону
Нашы рідны браты,
Не можете іх встрітити,
Достойно приняти.
Даруйте нам, любы браты,
Же вас так встрічаме,
Свойой хыжы, свого кутка
Не маме, не маме.
Выгнали нас з рідной хыжы
Без права вертати,
Страшну кривду нам зробили
Ворогы прокляты.
Не можете по Карпатах
Свободно ходити,
Не можете своіх рідных
Навет одвидіти.
Час и місце призначают,
Де вам ночувати,
Штобы поіхати в село,
Треба дозвіл мати.
Встрічаме вас потайкы,
Милы побратимы,
Більше в кутках сой поплачем,
Як поговориме.
По иншому мы вас встрітим
В свободных Карпатах,
А тепер нам пробачайте,
Мы не винуваты.


ДОБРЫ ВІСТИ

Як соколы добры вісти
До нас долітают,
На кордоны, на цензуры
Они не зважают.
Там за морьом, у Юнкерсі
В Лемко-Союзі
Посходилися на нараду
Нашы браты - друзі.
Довгу щыру раду мали,
Довго говорили,
Все обдумали докладно
И постановили:
Як всі люде, и мы люде,
Хочем в світі жыти,
Як всі в свойой отцовині
И мы хочем быти.
Не встримати вам, панове,
Правды про свободу,
Не убити вам в Карпатах
Русского народу!
Для народа Лемковины,
Славных сынів Руси,
Конец-кінцьом, а все такы
Прийти воля мусит.
В Києв, Москву и Варшаву,
Навет в асамблею
Звернулися нашы браты
3 петициею сею.*)
Тысячы літ мы держали
Бескиды, Карпаты,
Кто дал право польскій шляхті
Нас одталь выгнати?
Ту неправду, то насильство
Поправити треба,
Кличут, вопіют, голосят
И земля и небо.
Летте, вісти, соколами,
Надію вселяйте,
Наш нарід за рідну землю
На бій призывайте!
Летте, вісти, добры вісти:
Най жыє свобода!
Слава, честь вам, патриоты
Нашого народа!
Голос на чужыні,
За то слава, што підняли
Што хочете утвердити
Русь на Лемковині.


ТУГА

Туго, моя туго,
Штос мі наробила?
Мене молодого
3 кріпкых ніг звалила.
Не мене єдного,
Цілу Лемковину
В неволю загнали, —
За яку провину?
Была Лемковина,
Свою землю мала,
В высокых полянах
Кравы выпасала.
Русины русаля
Каждий рік справляли
На Петра в Криницю
Вшыткы поспішали.
Была Лемковина,
Як єдна родина,
Мать любила дочку,
Няньо любил сына.
Русины - Лемкове
Друг друга любили
И в каждій потребі
3 помочом спішыли.
Сильны світа того,
Што сте натворили,
За што Лемка з торбом
По світу пустили?
Гнескы, як дід нищий,
Він в світі блукає,
Сирота в чужыні,
Нич свого не має.
Никто не желає
Його зрозуміти,
И горе и кривду
Він мусит терпіти.
Дайте йому горы
И рідны Карпаты,
Бо там його місце
Жыти и вмерати.
Нехай він не тужыт
В чужыні за ними,
Нехай не рыдає
Слезами гіркыми.
Не юж не можете
Того зрозуміти,
Што лем в Бескидах
Місце лемку жыти?
Туго, моя туго,
Штос мі наробила?
Мене молодого
З кріпкых ніг звалила.
А я чорній тузі
Тай не піддаюся,
Піду до корчмонькы
Палюнкы напюся.


СМУТНО МІ

Смутно мі, смутно
Як в вечер, так рано.
На моім серденьку
Погано, погано.
Смутно в Карпатах
Листя опадає,
В ночы вовкы выют
И сова гівкає.
Лемкам, што зостали.
Доля не весела,
Заросли кряками
Поляны и села.
Заросла буряном
Ціла Лемковина,
Як на ріку Одру
Выгнали Русина.
И там поляками
Стают лемка діти,
Перестают няня
Свого розуміти.
Смутно мі, смутно,
Як всьо то згадаю
Сідячи при столі
На самому краю.
Понад ріку Одру
Русин-Лемко ходит,
З страны, де Карпаты,
Він очей не зводит.
Видит в сонци верхы.
Чує шум Попрада,
Тужат за ним кравы,
Бечат овец стада.
Голубы грохочут
В зеленій ялині,
Грає на фуярці
Пастушок дівчыні.
Орел заточує
Круг під облаками,
Радуга сіяє
Многыма цвітами.
Вечер. Деси далеко
В церкви дзвонят дзвоны.
Пахнут травы, всяди
Повно благовони.
О, моя землице,
Мій родимий краю,
Смутно мі, смутно,
Як тебе згадаю.
Як бы были крыла,
Злетіл бы в Бескиды,
Гірко бы заплакал
Од тяжкой обиды.


ПОКУТА

Яка она была
Такы своя была
Лемковина тота,
Дорожша золота.
Мы были ґаздове,
Мали зме Карпаты
Тепер по чужыні
Мусиме блукати.
Были зме ґаздове,
Мали зме Бескиды,
Тепер за то маме
Повний мішок біды.
Хоц чыр, карпелі
Варили в негоду
Лем не погыбали,
Не пухли з голоду.
Хоц не смакувала
Часом киселиця,
Але своя была
Русска околиця.
Хотя грызла гуня,
И грызли холошні,
Мы блощыц не знали
На траві роскошній.
Осіньом оріхы
Ниґда голодными
И грибы зберали,
Спати не лягали.
Не знали зме добра
Дідів шанувати,
Тепер в чужых кутах
Мусиме капати.
Планными здавалися
Деревяны хыжы,
Тепер у ліпянках
Тріщат нашы крижы.
Рай на землі вшыткым
Нам пообідяли,
И тот рай мы в грязных
Кошелях іскали.
Зле газдыням было
Палити дырвами,
Мусиме смердіти
Тепер конячками.
Не до смаку были
Минеральны воды,
Тепер покоштуйте
З дощу охолоды.
Не хотіли в горах
Царину орати,
Пришлося вам крадены
Колоскы жувати.
Вы на Украіні
Так похорошіли,
Што вам од гаразду
Главы посивіли.
Так щыро братове
Нам допомагали,
Штобы нам было легче
Тлумакы забрали.
Нашы горскы кравы
Побили рекорды,
З Харкова до Львова
Везли нашы торбы.
Волочылися лемкы
Тяжка іх дорога,
Од кута до кута.
Тяжка іх покута.


ПРИВІТ

Як покинул я Бескиды
И родинне село,
Много воды уплынуло,
Двадцет літ пройшло.
Брате! як будеш в Карпатах
Передай привіт,
Повіч ім, што я згорбатів,
Цілком сивий дід.
Повіч, што за ними плачу
И серце болит,
Бо юж веце не почую,
Як Попрад шумит.
Не зобачу, як весною
Поляна квитне,
Як зимою заверюха
Снігами мете.
Поклонися красі карпатскій
Низенько до ніг,
Повіч: я хотіл там быти,
Лем зайти не міг.


ЛЕМКО

Чого плаче Лемковина
Од краю до краю?
Чого разом з Лемковином
Я слезы роняю?
Вышмарили лемкы з хыжы,
Де на світ родился,
Отчий порог поцілувал
И перекрестился.
Образок зложыл в торбину
Попрашался з худобином,
Святого Николы,
Пройшол родне поле.
И пішол, пішол світами
З думом тяжком:
За што мене вышмарили
Пустили з торбом?
За што били, катували
Матерей и дітей?
Повіч, Боже, повіч кріпкий
Ци єст правда в світі?
Ци видано, ци слыхано,
Штобы на химеры
З рідной хыжы выкидати
Грибиты Кичеры?
Ходит земля вокруг сонця,
Крутится, обертат —
Пішол Лемко в світ за очы
Пішол и не вертат.
Вышмарений з рідной хыжы,
Не верне юж більше,
З всякым лихом примирится,
Окрім єдной Польшы.
Він памятат легионы,
Пацификацию,
Ніч, коли з хыж проганяли
Всю русску нацию.
Ходит Лемко, без помочы
Блукає в потемках.
Ци єст в світі нещасливший
Хтось од того Лемка?
Неє и не буде, бо тож
Як світ світом стоіт,
Не бывало, штобы лишати
Хыжыны родноі.


ДРУГОВИ

В день твоіх народин
Желаю тобі
Много літ прожыти
В щещю, не в журбі.
В жытю не бідити,
Будь всегда здоров
И од дітей мати
Щырую любов.
Саме главне, друже:
Люби рідний край,
Віру, мову, звычай
Свято зберегай
З вірными друзями
Єден крок держы,
Подальше біжы!
Од подлых, фальшивых
Будь твердым и честным
В ділі и словах,
Скромным буд в вымогах,
Смілым у боях.
Всего, што желаєш
Впрочем сам собі,
Того всего щыро
Желаю тобі.


3 НОВЫМ РОКОМ

Січе вітер, дує лютий,
Аж гучыт в комині,
Невеселы стоят села
В нашой Лемковині.
Нічка темна, думкы смутны,
Ледво дыше серце.
Чую! Під окном кто си ходит,
Ктоси стукат в дверцы.
Впуст в хыжу, добрий друже
Не гріє смерека,
И Карпаты привитати
Иду из далека.
3 Новым Роком, рідний краю
Я тебе витаю:
Щещя, миру, згоды, волі
Од душы желаю.
3 Новым Роком нову пісню
Хочу заспівати,
Всіх Русинів закликати,
За Русь постояти.
Штобы кайданы з ніг злетіли,
Сонце засвітило,
Штобы вшыткы русскы хыжы
Теплотом огріло.
Гей, Русины на Карпатах
Што собі думате?
Што вам волю на таніри
Подаруют каты?
Ніт! пора, пора найвыжша
Звергти помороку,
Всім Русинам на бій стати
Од Сяну к Выслоку.
Єдным кроком, єдным фронтом
Вперед поступайте,
Автономний русский округ
В себе закладайте!
Смотте, братя, ясна зоря
На Сході сияє,
Пройшла гроза над горами,
И сонце сияє.
Настал час, и нам потреба
Плугы в рукы взяти
И запущены облогы
З хвасту розчыщати.
Гуртом станме до почыну,
Ниву обробиме,
Засієме зерно правды,
Народ просвітиме.
Ніт! Карпат не повалити,
Рік не повернути,
Народа не побороти
В тюрму не замкнути!
Орла в леті не встримати,
Кріпкы крыла має —
Людзкой думкы не убити,
Все перемагає.
Знайте! За погром погромом
Будеме платити,
Русске племя в Лемковині
Буде вічно жыти!
В кого сила, в того правда.
Тот страху не знає,
Всі запоны, перепоны
Тот сміло ламає.
Сила духа, сила волі
Торощыт колоды
И народ з ярма выводит
На світло свободы.
Голос правды благородной
Неправду заглушыт,
Власт тирана и всі тюрмы
Розобє, розрушыт.
Наша ціль: ярмо скинути,
Позор раба стерти,
Не угнутися, залишытися
Русскыми аж до смерти.
Далеко вперед смотріти,
И назад ни шагу,
Высоко піднести знамя
И русскую шпагу.
Бє дванадцет. Вперед сміло,
З дорогы, уроды!
Русь в Карпаты повертає
Во імя свободы.
Колисий Русин од Бескида,
Підлітай соколом,
З щырым серцьом, з чыстом мысльом,
З піднесеным челом!
Люби брата, люби сестру,
И народ робочий,
Ниґда не криви душею,
Смотри просто в очы!
Буд достойным сыном предків
Русской Лемковины,
Буд приміром чоловіка
До жытя кончыны!


ЗАПОВІТ

Пером буду воювати,
Истину гварити,
Вражу брехню выкрывати
И падлюк громити.

Народ буду боронити
Під чужым обухом,
Буду дух його кріпити
Віром и отухом.

Села його зрабували,
Долы и Бескиды,
Де одвічно прожывали
Лем його прадіды.

Мову, культуру, звычаі
В блато затоптали,
В русскых селах полицаі
Русь повычеркали.

Як бы лихо то робила
Чужая німота,
Можна бы катам-громилам
Дарувати тото.

Горе, страх, лиха година
Серце увиває,
Славянин на славянина
Коли наступає.

Коли волчы він законы,
Яр деспот, диктує,
Села, хыжыны, іконы
И церкви руйнує.

Коли славянин славянский
Народ выкидає
И хомонт йому тиранский
На шыю вкладає,

Годі серцю замовчати
Хоц на хвилину,
Пером буду воювати
За Русь — Лемковину.


* * *


[BACK]