Коли Крестами Люде Бются — Мирослав Илюк

На початку было слово. Звычайне собі слово. Не тото библийне, але людзкє, хоц в нашім выпадку оно мало много дачого спільного з тым библийным. Бо тото слово, точнійше повісти, тых кілька слів прозвучало перед брамами церкви и стали поводом до бійкы. Релігійной бійкы. Прозвучали тоты слова резолютно ище на початку серпня минулого року перед чукалівском церквом, але іх одгомін втих лем початком вересня того року в судовій салі.

Было свято Илья. Літня спека и змученя ничого не одобрала з звычайной урочыстости и святкошости того дня. Як звычайно быват, в тот ден сходятся бабусі по вечірни біля церкви, штобы поміркувати кілько ище років ім доведеся прожыти на тому світі и коли придеся попращатися з тым тяжкым и грішным жытьом на земли. Бабусі в той ден лагідно згадуют про тепле сонечне проміня, не забываючы при тім повісти, што юж незадовго послі Ильи кінчытся літо.

Але певно не до такых міркувань ім было в тот ден на свято Илья, якє припало за старым календарьом на 2 серпня. Бо в тот ден сталося штоси, чого не сподівалася ани єдна бабуся. Вшытко перешло дуже скоро и неочекувано до обіду, коли до церкви прямувал місцевий православний священник Юрий М. в супроводі кількох громадян, штобы служыти Богослужбу.

Та ліпше про вшытко тото повіст судовий вырок:

“В селі Чукалівці юж довгий час панує релігійна незносиміст меже громадянами греко-католицкого и православного віроисповіданя. 3 церкви, яка служыла православным віруючым для проведеня богослужебных обрядів пропали ріжны обрядны річы. Через тото обидві групы громадян взаємно підозрівалися. Ни приняты крокы державными органами для консолідациі односин в селі не мали очекуваного успіху. Особливо не было вырішено пытаня спільного корыстаня церквом. И хоц з боку православных віруючых была охота приняти в тім напрямі угоду, громадяне грекокатолицкого віроисповіданя были протів буд-якой угоды и намагалися, штобы церков служыла выключно лем ім.

Тота довготрываюча неприязнь проявилася зокрема 2-го серпня 1969 р. Коли приходил до церкви в супроводі дальшых громадян православний священник Юрий М., то йому было заборонено вступити до церкви. Оточыли його громадяне грекокатолицкого віроисповіданя и зачали фізично нападати на нього, громадяне православного віроисповіданя зачали його обороняти и так выникла бійка, в якій выкорысталися ріжны знарядя... Бійка зачалася так, што Иван Ц. зімал православного священника за груди, а Мария Ц. зачала його тягати за волося разом зо свойом матірьом. Потім обидві групы зачали битися... Обвинувачены греко-католицкого віроисповіданя заперечували, што они никого не били, што лем іх били. Православны вірующы, якы были обвинены, заперечували тото и твердили, што они никого не били, але што лем іх били співобвинувачены греко-католицкого віроисповіданя. Подібна ситуация была и під час допросу свідків, якы намагалися боронити обвинуваченых єднакового віроисповіданя. Свідкы греко-католицкого віроисповіданя виділи, што бют лем громадяне православного віроисповіданя, а свідкы православного віроисповіданя твердили, што били лем громадаяне греко-католицкого віроисповіданя”.

Тівко з 14 сторон судового выроку. Але ище раз верниймеся по порядку. Коли православний священник наближался до церкви, прозвучало: “Дос, не слобідно далі!” Тыми засторожуючыми словами громадяне греко-католицкого віроисповіданя хотіли заборонити, штобы він вступил до церкви и переступили йому дорогу. В руках єдной вірующой появилася сіль, яку метала в очы священникови, дальше, Иван Ц. хватил його за груди, а зо заду за волося його зачали тягати Мария Ц. та єй мати. Але того юж не слід было робити, бо до бійкы включилися и православны. Та на скоро ище до биткы включился и Иван К., який зачал копати до священника. Юрий Я. вытяг з-під дзвінниці камін и вдарил ним по голові Анну Ч. 3 єй головы зачала течы кров.

Бійка розрасталася. Перенеслася и на иншых, якы стояли наоколо. Юж не билося лем каміньом, але и по домашньому прирыхтуваными обушками, гингами, ба навет и крестом. Але тото юж заслуговує більшу увагу, бо то незвычайне знарядя при бійках... Громадяне греко-католицкого віроисповіданя твердили, што православны били крестом, а православны наоборот, што крестом били греко-католикы. Направду тото сталося так, што греко-католик Иван Ц. вытяг з недалекого гробу, в якім спочыват отец обвинуваченого православного Андрия К. Тото одповідат и логіці. Більше крестів на цментари не бракувало. Бракувало лем того єдного, який был в руках Ивана Ц. Вдаривши ним по хырбеті Ивана Ч., наоколо стоячы громадяне оторопіли. На велике іх здивуваня не зламался хырбет, лем крест. На три марны кусочкы. Тверды хырбеты, як видно, — твердили наоколичны — в “божых бойовников”. Направду, колисий ище в середньовічу кресты были твердшы, як кости. А тепер, як видно, и тото змінилося. Хырбеты зостали твердшыми як кресты...

Але певно не до жартів было тым гідным “божым бойовникам” ни товдиль під час бійкы, ни на суді. Тых 15 бійців, што брали участ в згаданій бійці, гнес юж жывы-здоровы. Штобы ліпше охолодити іх розгорячены головы, суд присудил ім такы кары: греко-католик Василь Х. посідит в холодку 4 місяці, греко-католик Василь К. 5 місяців, греко-католик Иван Ц. 5 місяців, греко-католик Юрий Ц. 4 місяці, православний Юрий Ц. 4 місяці. Всі кары безумовны. Строга літера закону єднакова для всіх, не смотрячи на то, хто якого віроисповіданя. Умовно было покарано дальшых 10 осіб. Може и тото зостане достаточным научаньом для будучности для тых, хто не хоче видіти законів и тых обовязків, якы выплывают з них для всіх гражданів.

Бійка то такий прояв, який цілком розходится з засадами людзкого співжытя. Намаганя рішати особисты суперечкы взаємным нападаньом більше людей, загрожуючи при тім жытю, здоровлю, выплыват з такой моралі, яка нияк не може поєднюватися з моральом людзкого суспільства. Як што выникают конфлікты в тім суспільстві, то його стремліньом єст рішати взаємиы суперечкы суспільними засобами, а не свавольом и насильством. В данім выпадку било поранено 10 осіб. Треба боротися против такого негативного явища. До того мали бы вести своіх вірующых не лем греко-католицкы и православны священники, але и передовы представникы згаданых церквей. Треба боротися против такых агресивных явищ, якє мало місце и в нашім чукалівскім выпадку и выкрывати тых осіб, якы кличут до проливаня кырви, лем штобы досягнути свойой меты. Не можна терпіти в гнешнім часі, штобы дакотры священникы підрывали співжытя громадян. А зокрема идеся про выкрытя той часитны духовенства, якє аганжуєся против свого народу и його єдинства.

Моі слова хочеся закінчыти словами з судового выроку:

“Всі обвинувачены (15) діяли наомысні. Іх задум проявился єднак в іх активній участи з бійці, то єст взаємным загроженьом здоровля.

Мотивом бійкы в данім выпадку не была лем релігійна незносимость. Бійка мала и политичны прихованы причыны. При тім збіговиску на адресу православных вірующых сипалися ріжны політичны натякы и образы. Кампанія за одновленьом діятельности греко-католицкой церкви, яка ззовні велася під формом зміцнюваня власных рядів, погублювалася в селі и национальны чвары, вплывала и на трудове середовище в Єдиній сельскогосподарскій артілі, як и до фамелийных односин дакотрых громадян в селі.

Участникы бійкы в формах и методах при просаджуваню своіх интересів не брали до увагы иснуючий правовий порядок нашого социалистичного суспільства и значно нарушыли його своім поступом. Своіма нерозважныма и нехристиянскыма способами взаємно ображалися и пошкодили собі здоровля.

Смотрячы на выщенаведену дійствительніст, суд кваліфікувал поступ всіх обвиненых ях карний преступок бійкы за параграфом 225 одет. 1 Карного закону и за тыми законными нормами признал ім вину”.

Тот вырок ище не вступил в дію, бо засуджены ище мают можливіст подати апеляцию на Крайовий суд дорогом окружного суду.

Може тот чукалівский выпадок стане достаточном пересторогом и научком для тых, якы бы хотіли наслідувати чукалівскых “божых бойовніков”.


Мирослав ИЛЮК



[BACK]