Запознала Го Через Ґазету — Теодор Докля
Сцена 1.

ЮГАСЯ: Зкаш што, Ганю?

ГАНЯ: Што такє?

ЮГАСЯ: Та запознала єм красивого хлопця. (Показує фотоґрафію.)

ГАНЯ: Де зас єс го запознала? О, на фотографіі красивий!

ЮГАСЯ: В ґазеті єм выпытала, написала до нього лист и юж мам од нього одповід и фотоґрафію. Внет выіхам до Канады.

ГАНЯ: А скілько має років?

ЮГАСЯ: Не знам, але в оголошыню было так: “Пристойний, богатий, вчений, самотний хлопец з Канады глядат кандидаткы на жену, жебы мала высоку школу, была гарда з лиця, зґрабной фіґуры — ногы (ходакы) 20 центиметрів, обвід кліткы грудьовой 110 центиметрів, в плечах 75 центиметрів и т. д.; голова округла и небарз велика, очы сивы, волосы яснобльонд, мусит знати грати на пяно, таньцувати новітні танці, варити істи и прятати в хыжы, прати и быти приємном до мудо мужовых справ организацийных и товарискых, як тіж мусит належати до тых организаций, што и муж.” жа, його родины, сусідів и сусізок, но и не може втручатися

ГАНЯ: И што ты на то?

ЮГАСЯ: Та менше веце я бы му одповідала, лем найгірше з том высоком школом и граньом на пияно. Бо я мам лем Заводову школу, а там нас вчыли лем заводу, а не грати на пяно.

ГАНЯ: Знаш што му напиш тепер другий раз? Же школа, котру ты скінчыла, была высока на кілька поверхів, а грати му будеш на нервах. Ха, ха, ха!.. (Выбухли обидві сміхом).

ЮГАСЯ: Я думам, же треба му так написати. Бо як 90% напишу му правды, то и тых 10% прийме за правду и стягне мене без жадных застережынь. А в Канаді: “Гуляй душа, пекла неє!” (Зас сміются голосно.)

(До хыжы вхозит няньо Югасі — Гнат.)

ГНАТ: Витай Ганю, цис здорова, ци машся добрі?

ГАНЯ: А так покус. Ци вы сте здорови и што коло вас чувати нового? Як там ваш дуган, бо віділа єм, же сте го там за дорогом окопували, як єм ту до вас ишла.

ГНАТ: Та дос гардий, але якыса мушка го обсіла и листкы ся гет покорчыли, та не знам, ци буде з нього даяка корыст.

ЮГАСЯ: Ей наню, та робте, што лем знате, жебы сте выгодували тот дуган, бо про мене мусите купити гарды вахы — даякы заграничны, бо я сой в ґазеті нашла кавалєра — аж в Канаді.

ГНАТ: Што зас єс выдумала?! Та ту неє дос кавалєрів?! Аж зо Канады мусиш іхати? А хто зна, што то за чловек? Ніт, дітино моя люба, я бым ти не радил ити в незнане. Та-ж ту коло нас єст Гриц Колесар, а кавалєр як звото. Має велику ґаздівку — 20 гектарів поля, 10 дійных коров, авто — Варшаву. мотоцикль, машины рільничы, то была быс в нього, як княгыня.

ЮГАСЯ: Та є няню, вы мате правду, але Гриц мене не хоче. бо він знає, же я до роботы легка. Ба, хтоси в гнешнім світі любит тяжко робити: доіти десят коров, копати два гектарі буранів и гектар дугану, кормити двадцет свинь и т. п. О, неє глупых! Хоц бы и він ня хотіл, то и так бым не пішла за нього. Най глядат сой таку глупу, котра бы ся му дала запрячы до такой тяжкой роботы и най ньом вытерат, як давно вытерали кухарками. А я сой полечу до Ка-на-ды, до краю пахнущого жывицьом и оплываючого богацтвом. А ту тота діра най ся завалит! Юж мі ту обрыдло жыти и хочу выплынути на шырший світ.

ГНАТ: Та роб сой, як лем хочеш. Я тя выховал, посылал до школы на скілько мене было стати, а тепер ты юж маш своі рокы, то выберай собі сама жытя, то не будеш мала до никого претенсиі. А я якоси дожыю при сыні. Идий з Богом, лем уважай на себе, жебыс не попала в біду.

(Падат заслона)

Сцена 2.

(Югася сідит зо своім краяном юж в хыжы свого нареченого в Канаді.)

ЮГАСЯ: Знаш, што краян Петре? Няньо мі найліпше дораджали, жебы-м не іхала в незнане, а я іх не послухала.

ПЕТРО: Та то нич, же єс приіхала. Ту край богатий и як лем кус привчышся и призвычаішся, то будеш любила и навет не подумаш о повороті до краю.

ЮГАСЯ: О, Петре, я Канаду полюбила над вшытко, але.... але не люблю того свого наречного, котрий ставлял мі в листах такы великы вымогы, а як ся оказало, то він мало што молодший од мого няня, а в додатку необкресаний, як медвід. Ой, што я бідна тепер почну! Петре, помож мі выйти з той бідні? Сконтактуй мене з мойом тетом, котра жыє в Америці, деси в Нью Йорку, ци коло Нью Йорку, то може мі они поможут. Ту маш іх адрес.

ПЕТРО: Добрі. (Бере адрес и смотрит). О, навет єст поданий телефон, то зараз зателефонуєме, такой ту од твого нареченого, та го кус потягне, а він скупий на такє. (Петро иде до телефону и телефонує.) Галлов мрс. Вербинска! А знате, хто до Вас телефонує (колує)? Ні, не знате? Та Петро з Канады. Петро, тот ваш бывший сусід з Лемківщины. Моя фамелия невелика — мам двоє дітей, а жена мі померла — юж другий рік. Дякую за слова співчутя. Я хочу вам передати добру новину, же ваша “ніс” (сестрениця) юж приіхала до нас до Канады и она хоче з вами бесідувати. Бай! (Оддає телефон Югасі). Маш бесідуй Югась з тетом.

ЮГАСЯ: Як ся мате тетусь?! Я не барз добрі. (Выбухат плачом.) Та нашла єм сой нареченого через ґазету, а тепер єм юж в нього, але мі ся нияк тетичко не подабат. Брыдкий, старий, скупий, а и як мі ся выдає, то любит до погаричка часто зазерати. Писал мі, же великий богач, учений, а я гев не виджу ниякого богацтва, ани не бухат з нього ученостьом, лем пaлюночком. Тетусь, дорадте мі дашто! Поможте мі даяк, бо я юж страчена и хыбаль сой лем треба конец зробити, як выдатися за такого “волколака”. (Кус слухат теты, а пак бесідує) Петра єм встрітила аж гнеска, бо пришол мене відіти, а тото што мі радите, то не залежыт од мене, лем од нього и од мого нареченого. Зрештом я го ищы закличу до телефону. Петре тета хотят ищы до тебе бесідувати! Будте здорови тетусь! (Оддає слухавку Петрови).

ПЕТРО: Што такє краянко мате мі повісти? (Слухат дос довго). О сусідко, то бы было барз добрі, але Югася молода и красива дівчына, а я юж в середнім віку и в додатку вдовец з двома сиротами, то напевно не згодится на такє супружество. Добрі, буду бесідувал. А як дашто выйде з того, то вам дам знати. Будте здорови!

ЮГАСЯ: (Дуже нервова и ходит по хыжы там и назад). Та што там моі тета ти набесідували?

ПЕТРО: Та може єс дашто ся догадала, а решту ти доповім. Єдным словом хотят тя выгнати з єдной біды, а нагнати до другой... Натискали на мене, жебым я ся з тобом оженил, то тя освободжу од твого нареченого. А тепер ты мусиш одповісти: Ци то єст можливым?

ЮГАСЯ: О, доправды, як то в жытю ся укладат! Яка я щеслива, же ты ту гнеска пришол мене видіти. Я піду за тебе, буду тобі вірна до смерти, а твоі діточкы-сироты прийму, як своі рідны и выховам іх на нашу потіху. Просто брак мі слів, жебы тобі выразити подяку, же-с ня выратувал з безвыходной ситуациі (Доходит до нього и цілує го в лице, а по хвили:) Але як зробиме з тым “дідом”?

ПЕТРО: Не старайся. Я го знам добрі. Мы были разом в Німеччині, разом зме робили в бавора, разом зме попали під американску зону, разом зме приіхали до Канада, разом зме стинали канадскы лісы и тепер ту мешкаме в єднім місті. Лем же потім я ся оженил и т. д., а він о стал сам, бо шкода му было грошей, до співкы котрых бы мусіл приняти и жену. А в нього грошы, то вшытко и за грошы бы навет свою маму продал. А жебы тебе спровадити, то я лем го намовил, я му листы писал и вшытко в аґенциі полагоджал. Він ани листа не напише до порядку.

ЮГАСЯ: Але грошы знає рахувати?

ПЕТРО: Є, грошы знає, як достане выплату, але напевно не зна тівко вшыткых ма. А думал, же ты придеш з краю, то не будешся му нич мішала до його маєтку, но и будеш му за кухарку, бо жены юж му не треба — юж застарий. А як я му зверну вшыткы кошты, што заплатил за спроваджыня тебе, но и як му ищы доложу зо стівку, то будеш віділа, як буде підскакувал з втіхы. (На тоты слова входит наречений Югасі Софрон Колька.)

СОФРОН: О, як ся маш Петре!? Што там чувати коло тебе?

ПЕТРО: Та добрі, а як ты там? И як твій бизнес?

СОФРОН: А до дябла з такым бизнесом! Всядиль треба платити, а корысти неє ниякой. Был єм в нашого єґомосця о шлюб, але не дадут нам шлюбу, покаль Югася не дастся перехрестити з православія на грекокатоличку, но и за тото треба найменьше штырі соткы, а потім шлюб и маш бизнес... О, який з мене бортак, же я тя не запознал з мойом наречном. То Югася, тота сама, што зме оба о ній колисий бесідували при церкви.

ПЕТРО: О мы юж ся запознали, бо я юж ту сіджу дос довго и бесідуєме собі на ріжны темы. Але Югася не лем твоя наречена, але и моя близка краянка. Барз приємна дівчына, Але я думам, Софрон, же ты не мусиш трудитися з перехрестинами Югасі, бо я памятям, як єй хрестили в нашій церкви. А в додатку она мі ту пбвіла, же тебе не любит и мы обоє ся пожениме.

СОФРОН: То ты такий приятель!? Пришол єс до мойого гавзу и мі з під носа крадеш наречену. То, Петре, не гарді з твойой стороны. Я не позволю собі на такє!

ПЕТРО: Чом не позволиш? Страты не будеш мал, бо я ти верну всі грошы за подорож, процент ти дам, но и щы ти дашто доложу. Выстарчыт стівка?

СОФРОН: О, як такий бизнес, то окей! (барз розвеселений тым) Давай руку! Але долож ищы єдну стівку и робиме бизнес!

ПЕТРО: Добрі. Дам ти ищы дві стівкы и будме дале приятелями. А ты Югась зберайся, бо идеме зараз домів!


Теодор Докля



[BACK]