По Осмох Роках на Одвидинах в Старом Краю — Теодор Докля

ПРИГОТОВЛЕНИЯ ДО ВЫІЗДУ ГРУППЫ Ч. 7

Николи єм не думал, же по осмох роках мого побыту в США одвиджу своих родных на Лемковині, на переселению в Совітском Союзі и на выгнаню на Шльонску и коло Познаня. На тото зложылося тото, же припал на мене обовязок организувати 7-му группу туристичну Лемко-Союза, котра дішла до єй щыту и треба было, єй провадити.

3 зорганизованием той группы; мал єм много трудностей, але якоси всі минули гладко, но и всі они вышли на добро той группы. а я тымчасом много научылся в справах звязаных з попдрожом и можливо, же тото придастся мі в будучности.


TouristGroup
Туристы 7-ой Группы Туристичной Лемко-Союза в 1969 р.

Найголовнійшыма трудностями были для мене информации, котрых люде (туристы), вымагали, а я их не мог уділити, бо о туристичных справах я не был достаточно поинформованый. Дуже мі помагал наш редактор Ст. Кичура, як тоже наш секретар и агент Василь Гавик, но и сама агенция Венгля, котра занималася выробом виз и покупком тикетов на линии льотничой КЛМ.

До тых трудностей мушу зарахувати такы, же мусіл єм пару раз іздити до Нью Йорку до Емиграцийного Бюра, штобы выробити “пермиты” для тых туристов, што ище не мали американскых гражданскых паперів, бо инакше бы не были выробленні на час. Дуже клопоту тіж єм мал сам и з другыма туристами, котры приіхали недавно до США, а уж мают папері граждански. Тоты остатні, но и я меже нима, мусіли складати зречениеся, польского гражданства до польского правительства в Варшаві, бо инакше не достали бы польской визы. Котры собі тото злегковажыли, то здавалося, же не поіхают. Треба было зложыти всі вымаганы папері до польской амбасады в Вашингтоні и аж так могли достати визы. Але же на нормальну процедуру уж не было часу, то мусіл єм іхати сам до Вашингтону, жебы спомненым туристам на скорю достати візы. В будучности, єсли дахто з новой емиграции выбератся до краю, то не звлікайте, але чымнайскорше робте старания, жебы на час вшытко мати.

Здавалося мі, же уж мам всьов порядку, но и вертаючи з Вашингтону з остатніма трьома візами тішыл ємся в духу, же так всьо прекрасно уложылося и же буду мог спокойно піти помочы при роботі на І Карпаторусском Фестивалю в Лемко-Парку. Але радост моя не тревала довго, бо лем до вечера того дня, коли то отримал єм од агенции Венгля телефон, што всі пашпорты и торбы туристичны зостали наданы на автобус, котрый з Спрингфилд, Масс. пріхал до Ныо Йорку, а в Юнкерс має пристанок и отримам пачку.

И ту ся зачала история, котра мі затрула наступных пару дней, перекреслила мой побыт на фестивалю и попсула цілый настрой выіздовый до краю, бо на вспомянутом автобусі, котрый іхал через Юнкерс ниякой пачкы про мене не было, ани єй не было на другий, анн на третій и четвертий день в Нью Йорку. Глядали зме всядиль по всіх пристанках и здавалося, же под ньом ся земля завалила.

Але в той критичной хвилі пришол нам з помочом адвокат (лоєр) йз Йонкерс, а то Мр. Ф. Вазетер, котрый довідавшися од мене о моим клопоті, взял справу и за три дны вынашол пакунок з пашпортами и туристичными торбами, котрый был заваленый на нью йоркской стации автобусодой и хто зна коли бы она пришла на місце призначыня. Так што ту сміло можна повісти, же лем завдякы помочы адв. Ф. Вазетер, тота Труппа поіхала до краю, бо пашпорты вынашлися лем єден ден перед выіздом. И ту на том місци наш Туристичный Комитет выражат сердечну подяку тому чловеку, то єст адв. Вазетеру, же он так щыро занялся том справом и задармо залагодил єй.

Сам адв. Ф. Вазетер єст польского роду и бесідує добрі по польскы, но и єсли дахто з нашых читателей з Юнкерс ма даякы справы правны, як покупка дому и другы, то сміло звертайтеся до нього, а він вам даст якнайліпшу дораду и помоч.

Коли уж тот критичный момент минул, то аж єм легше от дыхнул и зачал приготовлятися до выізду и залагоджати всі справы звязаны з тым. На аеропорт зъіхалися всі туристы, а то были такы особы: Беньовский Йоанна, Ванцко Юлия, Гумецкий Стефан, Гумецка Юстина, Докля Розалия, Докля Теодор, Дошна Семан, Дурняк Игнатий, Дурняк Антонина, Дуркот Мария, Дзюбинский Юлия, Дзюбинский Андрей, Качур Мария, Кофей Иван, Кофей Милдред, Криницкий Алекс, Куртика Джосеф, Куртика Мария, Куртика Мария Мол., Мочко Михаил, Морох Амелия, Павляк Василь, Фучила Иван и Фучила Стефан. Прибыло нас всіх 24 особы, лем Перри Григорий не прибыл, а як єм ся довідал, то штоси зашло важне дома и не мог поіхати з группом.


ПОДОРОЖ

Коли уж люде зачали приізджати, то каждый доставал од нас пашпорт и билеты, а пак каждый ишол важыти вализкы, одкаль их заберали на багаж, лем можна было мати при собі маленьку торбу и т. п. Хто мал веце вагы, як предвиджує норма, то мусіл доплатити за надвыжку фунтов.

З невеликым опозднением были зме покликаны до занятия місц в самольоті КЛМ, разом з другыми группами, а то з польскыми и украинскыма, котры так само іхали до Варшавы через Амстердам, а разом нас был полный самольот. Штобы достатися до самольоту, то треба было іхати ищы дос далеко, автобусом, котрый заберал нас по черзі и довозил на місце, де по сходах входили зме до самольоту; щтобы заняти понумерованы выгодны місця в кабінах самольоту.

По коротком часі, як уж всі всіли, самольот ззчал рушати и подноситися вгору. Каждый з нас отчул якысе чудне вражыня и в думках поровнал далечыну, где заран маме прилетіти, як Бог позволит поконати такий далекый шмат дорогы. Видно было, як дакотры хрестилися, переважно женщины и тихо шептали. молитвы, а тымчасом самольот взносился штораз высше и высше. В долині оставал зо своима миллионовыми миготливыми світлами величавий Нью Йорк, Лонг Айленд и дальшы части берегу Америки, котры чым дальше, то помаленькы тратилися и в конци видніли лем маленькы світелка, котры потом цілком зникли.

По паругодинном леті зачало розяенятися и под крылами самольоту видніли прекрасны видокы білых як сніг хмар, а догоры зачало світити, ясно сонце. Цілу дорогу сонце світило нам пречудно, а в долині были густы хмары, лем где-не-де видніли сині плямкы океану.

Для мене особисто был то перший в жытю лет через океан, бо до Америки я приплыл на Баторим, то и был для мене дуже интересным. Самопочутя на такій высоті єст дос чудне, бо чловек мусит полігати на европлян и його обслугу, а сам чуєся страченым и безрадным. Світ одтамаль здаєтея барз великий и приходили мі розмаиты думкы односно розуму чловека, котрый потрафил выдумати и зробити розмаиты машыны и меже ними и самольот, котрый за пару годин перевезе людей на другу сторону океану, где перше треба было стратити шыфом пару місяцей, потом пару тыждней, а и тепер ище пару або кільканадцет дней (я іхал шыфом єденадцет дней).

Коли уж самольот был гдеси над беретами Англии, то хмары прорідилася и можна было, уж видіти місцями шматкы землі, где будинкы выглядали як пудевка од патычков, а ріка, дорогы, як тоненькы смужкы, простігаются вздовж и вшыр того видного кавальця землі. Але то не было довго, бо внет тот видок зникал и зас видно было в долині лем хмары, а догоры сонце. Потім цілком самольот скрылся до хмар, жебы, перебитися ниже до льондуваня в Амстердамі. Там зас привитали нас шырокы ланы, котры выглядали як шаховнила и густо поперетинаны каналами. Над каналами побудуваны дорогы и где-не-де видніли забудовы господарскы, невеликы оселі и місточка. Видно там было дуже, бовтів (статків), котры плынули більшыми каналами, но и дос жывий рух по дорогах. На полях місцями видніли платы зерна, але найвеце зеленілися лукы и паствиска, котрых єст дуже в подмоклім краю, где єст так звана депресия терену. Самольот облетіл понад тоты терены и штораз то знижался и окруживши понад містом осіл на льотниску в Амстердамі. Там мы пересілися на менший самольот тых самых линий льотничых КЛМ. и деси перед полудньом прибыли зме до Варшавы на Окенцє. Обслуга в самольоті была первокласна и што хвиля то нам доносили істи и пити, но и заповідали свои комуникаты.


ЗВИДЖАНИЕ ПОЛЬШЫ

По переході через контролю цельну и по справдженню нашых документов забрали зме ся на орбісовский автобус до “Гранд” готелю в Варшаві. На том самом автобусі и з тым самым шофером, як и знашым проводником переіхали зме часть Польшы од Варшавы, через Ченстохову, Осьвєнцім, Краков, Закопане, Новый Санч, Криницю, Горлиці Ясло, Кросно, Сянок, Устрикы аж до Перемышля. В часі звиджаня вспомянутых міст в Польші, лем в пару зме забавили довше, где звиділи всі туристы важнійшы забыткы историчны и місця, при котрых нам приділяно фаховых проводников, якы нам объясняли всьо подробно.

Саму Варшаву звиджали зме такой на другый ден, где іхали зме по місті автобусом, а проводник розповідал нам о важнійшых памятковых будинках и цілых частях міста, як Старе и Нове Місто, Краковске Передмістя, Лазєнкы, Павяк и др. До важнійшых частей и будинков выходили зме з автобусу и ишли піше, штобы всьо докладно оглянути.

Пізінще звиділи зме єдну стару православну церков и поіхали до Желязовой Волі, где народился великий музик Фридериг Шопен, котрый єст славный не лем в Польщі, але и на цілом світі. В Варшаві, встретил нас Проф. Андрей Гумецкий з женом, котры приіхали виділи свого стрыка С. Гумецкого и стрыну.

З Варшавы выіхали зме до Кракова, а по дорозі в Катовицях мали зме обід и на пару годин затримали зме ся в Осьвєнцімю, в котром показано нам концентрацийный табор, где згынуло много миллионов невинных людей з рук озвірілых гитлеровцов. Звиджаючи всі тоты баракы, где мешкали заключены, где их бито, где их палено и т. п., то аж страх на тото всьо смотріти и не мож навет собі уявити, же могли быти такы каты, штобы мучити так людей. В иншых бараках лежат на показ щюсы черевік, лахов, щіток до зубів и до черевік, окуляры, вализкы, парасолі, людскы волосы и другы річы. Обзераючи всі тоты памяткы по помученых людях всіх национальностей и приряды, то єст пецы, целі заключеных, лазні и т. п., то аж мороз ишол по тілі и бракувало слов на осуждение виновников. И не хоче віритися, же могли допустити до того народы світа в 20-ом столітию, котре славится высокым уровньом наукы, текникы и культуры.

Всі туристы были барз тым всім, што виділи, вражены и николи не будут жалувати, же поіхали з группом, бо лем группово можна всьо видіти и довідатися много о минулых дійствиях того роду.

Вечером мы прибыли до Кракова й уміщено нас в готелю “Краковя”. Єст то новый и красивый готель. Ту в Кракові пришла нас привитати знана нам шыроко з газеты “К. Р.” и календаря Л. С. учытелька Анна Вислоцка, котра з Новой Гуты разом за свойом дочком специально приіхали, штобы нас встрітити, запознатися и хоц кус побесідувати. Дуже мі было приємно встрітити тоту уж в похылом віку особу, котру єм знал лем з єй дописов и штук театральных, котры од часу-до часу присылат до нашой редакции (єдна єст поміщена и в тогброчном календарю). Хоц бесідувати з уч. Анном Вислоцком не мал єм дуже оказии, але и тота коротка встріча была дуже приємна и корыстна для мене, бо тота особа єст барз приязна и жычлива для нас лемков. Учытельком Анном Вислоцком тоже дуже урадувалися ганчовяне, а то Игнатий и Антонина Дурняк, як тоже Емилия Морох. В Кракові встрічали нас и другы люде — переважно знакомы або родина дакого з туристов.

В Кракові звиділи зме Вавель, Сукєнниці, Марияцкий костел, а потом іздили зме звиджати копальню соли в Вєлічці. Было дуже интересно видіти тото всьо, але то одбывалося дос в скором темпі, што перемучало нас и не все зме з увагом слухали, што нашы переводникы нам объясняли.

До Закопаного выіхали зме 13-го июля 1969 року, але же погода была барз паскудна — падал цілый день дойдж и была мгла, то не звиділи зме нич, што было в плані. С того поводу зараз по обіді мы опустили Закопане и выіхали в сторону нашой любимой Лемковины. Потом погода кус поправилася, лем дул гірский вітер, котрый проганял сиво-буры хмары. Автобус вспинаючийся по гірскых дорогах перевозил нас над Дунайцом, а потом, над Попрадом штораз ближе нашой шырокоизвістной здравниці — Крыниці. По дорозі указался нам в єдном місци по другойо стороні Попраду трагичный образ, то єст страшный пожар єдного из сел. Горіло тамі уж в тот час 8 хыж, а и на наступных уж тліли дахы. Як на зліст товдыль небо выяснилося и дул сильный вітер, котрый розносил оген на дальшы хыжы, з котрых люде вымітували свой маєток — тлумачкы лахов и односили их подальше од хыж, друы выганяли худобу и гуси. З нашой стороны стояли авта пожарны полны пожарников, але они были тоже безрадны, бо боялися перейти Попрад, котрого вода была дос глубока и быстра, як то быват по велкых дойджах.

Мы тоже помочы не могли, то неодвго вырушыли до Крыниці, где по коротком постою и осмотрению той лемковской здравниці вернулися до готелю в Новом Санчу.

По переночуваню в готелю в Новом Санчу и по сніданю достали зме мериндю на цілый день и поіхали через цілу Лемковину, от западу на восток, то єст од Попраду аж до Сяну. Переізджали мы через Грибов, Горлиці, Ясло, Кросно, Сянок, Устрикы и по полудни автобус наш прибыл до Перемышля. Ціла тота подорож была дос трудна, але вірю, же корыстна, бо за короткий час могли зме звидіти праві цілу Лемковину вздовж, а потом в часі нашого двотыждньового по быту в Польші поповнили всі тото звиджением своих родинных сел або даякых интересных каждому особисті місцевостей. А найважніще то тото, же каждый пішол одвидіти своих найблизшых родственников и приятелей.


ОДВИДИНЫ СВОИХ РОДНЫХ

Трудно мі єст описати, где каждый з нас был, бо ани по правді не знам, где всі туристы іздили в часі двохтыждньового свободного побыту в Польші. О дакотрых знам, где были, але я думам, же найліпше бы было, жебы они сами описали о своих пережитях, где перебывали, як то зробил Игнатий Дурняк. Вірю, же дакотры так зроблят.

Я особисто и моя стрына Розалия Докля звиділи зме такы села, як Ропиця Русска, Маластов, Панкна, Баниця, Крива, Ясюнка, Вірхня, Гладышов, Ждыня, Смерековец, Устья Русске, Ганчова, Высоба, Гута Высовска, Розділя, Вапенне, Боднарка и другы.

Коли іхате з Горлиц в горы, то зараз вас ударит ріжниця такой на дорозі и познате зараз, где єст лемковске, а где польскє село. Дорога асфальтова єст лем до Сенковой, а в Ропици Русской як жебы одтял — асфальт кончытся, а зачынатся камениста дорога, богата в выбоі. Хоц бы сте не хотіли, то само ся вам насуне на мысель, же то єст стопроцентова кольония польска, с котрой выкорустуєся вшытко, што ся лем даст, а в замін зато не даєся нич и наклады финансовы на розбудову того герену ровнаются зеру. Чысто капиталистична метода — хоц, Лемковина єст под пануваньом социализму.


OnRoad
На одвидинах в родиннім селі Ясюнка, пов. Горлиці. Фото зроблене на дорозі, где перше стояла по лівой стороні хыжа родителей автора статьи, а тепер на том місци росне лем коприва. На фото стоят: Смий Миколай, Антонь Гатальович, Стефан Свист, Юлия Гатальович и Розалия Докля. Дальше видно Грущаниківку, Перунівку и дальшы части бывшого центра села.

Села нашы выглядают барз бідно и не виділ єм значных змін, якы бы зашли за 8 роков, коли то я остатній раз там был. Кромі тых пару новых будинків, котры вырастают где-не-де по селах, ставляных руками повернувшых лемков з выгнаня, то нич замітного не робится там. Тоты стары, по нашых лемках, заняты осадниками хыжы ищы барже осіли до землі и выглядают як страшыла. Дорогы на головных трасах туристичных сут асфальтовы, але по тых глухых нашых селах, то трагичная. Я до свого родинного села ледво доіхал автом “Варшава”, где з над Потічків мусіл єм вернутися назад.

Село Ясюнка змінилося барз за тот час и уж трудно было познати, бо ліс дішол праві до центра, як видите на поміщеных фотографиях. Заросненый єст цілый Верх аж по жбыр, меже Журавівскым а Шопівскыма потоками, цілий Обшар, Камяник, Лаз, Річне, Горб, Потічкы, Границя и за Лісиком. Треба добрі взератися, жебы познати вспомянуты хотары и где стояли нашы хыжы.


Sheep
На фото видно стадо пегеровскых овец, котры пасутся на Розстоці под Верхом на Дзьопівці.

3 хыж зостала уж лем єдна, а то Петра Паца, котра перероблена была пегеровцами и єст нима занята. Сам Пегеер має кільканадцет будинков, дакотры з цеглы, а другы з дерева розобраных нашых хыж, а всі покрыты дахівком (черепом) або папом. Поля дакотры заораны и засіяны вівсом, леном, пшеницьом, жытом и засаджены бандурами — переважно при вышньом конци села. Але більшіст нашых хотарей и загород замінено на пасвиско, на котром пасут кільканадцет коней (за водом під Камяником) и кількадесят овец.

Сады нашы, котры так тяжко мы запроваджували — выкопували дичкы по париях, а потом их щепили ліпшыма гатунками, штобы былы одпорны на сильный в нашых горах мороз, всі праві знищены, бо выкорчуваны з коріньом, а загороды заораны аж праві по дорогу.

3 памяток давной Ясюнкы зостало лем дві стоящі придорожны фигуры, а то єдна над Потічкам — и розпятя Христа, поставлена Михаилом и Анном Зорило в честь своих родителей погыбшых на войні и з Талергофі, а друга коло Илька Квочкы — Матер Божа, бо решта всьо знищене, повалены або валящыся. З дерев, то позостало кілька ясенів, яворів лип, котры всі памятаме. Ріка, потокы, то лем остали по них слідц, вода лем тоніцком. нитком сочытся помеже густы лозины, вільхы, лопуша и кінску мяту. Срубиска, где стояли нашы хыжы, то заросли чысто и зільско досігат высокости двох метров. 3 дорогы зостал лем пустиско, а фосы (ровы) коло дорогы залізли и заросли дочыста. Прикро аж на тоты видокы смотріти, але то не з нашой вины...


HolyMother
Фигура Божой Матери на вышньой загороді, коло Илька Квочкы.

OrthoCross
Над Потічками стоит фигура розпятя Христа, яко єден з остатніх слідов, же жыли там лемкы, бо свідчыт о том не лем трираменный крест, але и напис по лемковскы. Видок на ясюнскьт Потічкы и вовівску Суку.

Сама природа — всі рослины барз буйны, а дерева то роснут красивы. Где мы до 1947 року садили капусту, то тепер сосны, березы и букы уж на кілька метров выросли. А на єдных стаях на Вершку росне великий понад 2 метровый ядловец и то такий красивый, што аж єм собі зробил при ньом фотографию. Черешні барз зародили в том року, але были дуже дрібны.

В нашой церкви молятся полякы, але тот осадник, котрый мешкат в Спяка (перше был Слота) в Кривій не дал мі ключей, жебы видіти в середині. Од двору выгдядат дос добрі, як видите на фотографии.


Church
Наша парафияльна церков в Кривій, пов. Горлиці (Ясюнка, Крива и Баниця были єдном парафиом). Фото зроблене зо школьного подворця.

Цментір єст барз знищеный, бо фигуры-памятникы дакотры повалены або похылены, заросненый кряками, но и нияк не обгородженый, то видно и коровы там ся пасут. Бесідувал єм з нашыма людми в справі обгороджения, то мі написали тепер, же має гміна в Гладышові обгородити го.

Шкода тепер єст на бывшей клебании, а бывша школа барз в оплаканом стані. Цілый шалюнок обдертый и щ выглядат тепер на школу, лем на даяку дроварню.


LogHome
Знищеный будинок нашой школы, до котрой многы нашы емигранты ходили здобывати таємниці наукы и свого письма, а меже ними и автор той статьи умылся в ньой в роках 1938-1947.

EternalRest
Ту спочывают вічным сном нашы предкы, котры дочекалися того, же их гробы заросли травом и кряками, помеже крестами пасутся коровы и повалилися, памятникы-фигуры, а направити неє кому, бо их родны дале на примусовом выгнаню.

В Кривой єст ищы пару хыж, але в барз планном стані. И лем хыжа Василя Кыцея єст одремонтувана, як слідує, бо одкупил єй од осадника наш лемко Ковотило и красні одремонтувал. З нашых людей жыє там Михаил Урда и його братова з дітми, но и вспомненый Ковотило. Решта то осадникы и пару циганов, котры поженилися з польками або циганкы повыходили за поляков. Тіж их полякы спольонизовали.

Баниця тіж гет зышлася до центра, бо Магурич злучылся з Мохначом и операются аж до Дебрі, лем в долині видніє меже ними кілька хыж, до котрых трудно достатися. На Сигвах над Баницьом єст пару будинков кривянского Пегееру

3 больом сердца треба было лышати свои найдоросшы стороны, бо навет не было де переночувати в свойом родинном селі, но и треба было зайти аж до Ждыні, штобы там в своих добрых знакомых и кузинах кус перебыти, переночувати и подыхати свіжым горскым повітрьрм.

Ждыняне показали мі свою церков, но и оповіли, што они одремонтували за грошы присланы з Америкы и Канады. Дзвінниця, котра была найбарже загрожена, то уж цілковито одремонтувана, а церков лем частично. Найбарже знищеный єст мур окружающий церков доокола и брамы, як тіж гонтове оббитя церкви. Церков то та єст зарахувана до забытков, то мусит быти одремонтуван так, як она выглядала перше, то не мож гонты замінити ничым иншым.

Я бым особисто просил всіх ждынянов в США и Канаді, штобы Вы и надальше провадили збор грошей и помагали дальше своим братям и сестрам одремонтувати тоту — направду красиву старинну церковцю.

Зо Ждыні іздил єм тіж до Смереківця и Гладышова. Тадиль мешкат дос дуже нашых людей и много з них будуєся. Всядиль там тепер господарку провадят з годовльом худобы на першом місци и нашы лемкы стоят на высоком уровни, бо мают уж розмаиты мащыны. сіют навозы штучны, сіют доборове насіня и садят ліпшы гатункы бандур. 3 обовязков вывязуются на час и з того поводу не мают прикростей.

Жытя культурне розвиватся слабо, а то сут на то розмаиты причыны, о котрых добрі всі знаме, а як даяка проява його существує, то лем под кєрунком УСКТ (т.зв. Украинского Суспільно-Культурного Товариства), но и при дакотрых більшых парафиях. До УСКТ нашы лемкы односятся холодно з розмаитых причын, а парафии сут барз слабы, жебы взяти на себе більшу ролю. А при том не бракує и шовинистов, котры застрашуют нашых людей, но и их робота дуже вплыват на такий стан. При том нашы люде не сут єдной мысли и тото єст найголовнішом причыном занепаду. Але штож зробиме, коли нихто з нами ся не рахує, но и мусиме приняти, што єст. Материально не жыют люде аж барз планно, бо кромі годовлі, управы ролі, зарабляют покус на выробах з дерева — вжыці, катулькы, скринкы на воду содову и другы деревяны річы, но и при стинці в лісах.

Цо пару днях треба было лишати Лемковину, штобы одвидіти родину и знакомых на выгнаню коло Волова, Любіна и Тчянкы Любуской. Але перед тым ищы одвиділ єм Ганчову, Высову и Гуту Высівску. Там обовязково єм хотіл быти, штобы видіти не лем нашу лемковску здравницу, попити воды минеральной, але видіти місце рождения мойой жены и тещів. Сама Высова, то красиве село, а в будучности має быти 7-тысячным місточком. Будуют там полякы на горі (всхідня часть села) якысий санаториюм, а в селі будинкы мешкальны для обслугы того санаториюм. Єст там дос добра реставрация, но и як всядиль — добры и барз планны будинкы по лемках. Церков зо двору выглядат в добрім стані, а цментар заросненый, што трудно было перейти.

Хыжа моих тещів, в котрой родилася моя жена Анастазия, ище стоит, бо мешкат там місцевый якысий пів-поляк. Забудуваня кус зачынат поправляти и поле доокола хыжы красні обраблят. Лем доіхати до Гуты Высівской, то далеко гірше, як до Ясюнкы.

В Устью Русском лем зме ся затримали коло памятника партизантам, котрый выглядат красні и велися коло нього упорядковуючы роботы. Были зме ище в Боднарці, штобы переказати кус грошей на обгороджение цментаря. Там встрітили мене и моих всполдорожников, пару нащых газдов, с котрыма кус єм посідил и побесідувал з ними о их и нашом жытю.

Где лем зме не зашли, то всядиль нашы люде нас сердечно принимали и гостили, за што ся им належыт сердечна подяка.


НА ЗАХОДІ

На заході пробыл єм тіж пару дней и объіздил по родині и знакомых, але шкода, же не мог єм многых видіти, бо дакотры были на вакациях або дагде далеко на роботі.

По селах, где я перед тым жыл, то нич там ся не змінило, бо нич нового там не будуєся ани инакше не газдуют. Єдині молодеж змніилася и трудно мі было єй иознати. Діти, котрых я учыл до 1961 року, тепер уж всьо повырастало, а многы уж женаты. О дакотрых треба было аж звідуватися, хто они.

Єсли ходит о міста, то Вроцлав и Любін барз розбудуваны, но и трудно мі было познати дакотры місця, бо всьо ся змінило.

Молодеж наша дакотра покончыла школы середні, высшы и робит по своих кєрунках, а котры не пішли нигде з подставовой або лем пркончыли заводовы, то роблят в поблизкых копальнях Любіня и Глогова або газдуют в околичных селах. В убьорах неє великой ріжниці, лем покус тоже видно стиль нашых гиппи — довгы волосы, бороды и подерты оберговзы.


GroupPhoto
Фото зроблене перед новозбудованым бльоком мешкальным, в котром мешкат сестра автора и много нашых лемков, котры роблят в копальнях Любина. На фото найблисша родина автора, яку ище має в Польші.

Моє стале місце замешканя мало быти в Любіню, где тепер жыє моя сестра и швагер, але там єм мало перебывал, бо все была якаси дорога. Зараз, як лем єм ся зъявил до Любіна, то уж за мном ходила милиция и лишыли сестрі возвание, штобы ся натыхміст зголосила на постерунок. Я ся домысліл, же што они хотят и пішол зо сестром, где лем о мене ходило. В тот ден мене не замельдували лем казали мі придти на другий, але же то была суббота, то мі казали придти аж в понедільок. Сам мельдунок тревал аж понад штырі годины, бо мельдунковы урядникы повітовой коменды хотіли задуже довідатися од мене за наш Лемко-Сбюз, за Америку, а нарет за Мао-Тсе-Тунга. Найвеце их коле чогоси тото, же чого мы ся домагаме прав для своих братов в Старом Краю, но и чого 24-ый съіз Л. С. выслал резолюцию в 1967 р. до польского правительства в Варшаві. А же я был в тот час генеральным секретарьом Л. С., то хотіли знати хто выслал: Ци я особисто? Ци съізд? И так бідакы ся боят такой скромной резолюции, котра складалася лем з десят пунктов. Я им одповіл, жебы вернули лемків на Лемковину, отдали им их села, поля, лісы, школы, церкви и всі их маєткы, так як и их полякы мают, то Лемко-Союз напевно веце не вышле уж такого домагания, але ищы буде вас хвалил.

Такы глупы переслухы, то не повинни стосуватися до туристов, єсли полякам залежыт на розвитку туризму, хыбаль же мы лемкы нежелательны там, то товдыль ліпше най одразу ту в Вашингтоні амбасада польска най не выдаст візы, як нашому ред. Ст. Кичура, а там най не чыпляют в тот способ и не страшат родину, до котрой туриста приіхал.

Одвиділ єм тіж село Радошыці, где нас осилено в 1947 р. в часі выгнаня, но и где пережыл єм 14 роков. Николи уж бым там не хотіл жыти, бо пришло мі зараз на думку, як мы там жыли и як мы прагнули вернути на Лемковину, а нам не позволено. Просто ненавиджу тамты терены, бо то была наша каторга.

Был єм тіж в Хобєню два разы, где на цментари спочывают мои родиче, Юлия и Лукач Докля и мой брат, Семан Докля, штобы поклонитися их гробам, но и попращатися з нима, бо не знати, ци ище даколи там буду. Будучи там, припомнулися мі их слова, котры часто повтаряли: “Боже, жебы зме хоц вернули до свого родного села Ясюнка на Лемковині хоц вмерти!” Але всякы нашы старания нич никому не помогли, штобы их остатнє желание выполнити. Мусіли они спочыти вічным сном на чужыні, котру так не любили. Я их волі тіж не мог сполнити, бо єм был безрадный на нашу оплакану судьбу.

Одвиділ єм и другы села и своих краянов, як тоже был єм коло Тчянкы видіти своих краянов и кузинов, але вшытко одбывалося на скоро, штобы всядиль быти, то треба было переіхати пару тысяч километров, а авто уж небарз нам, было послушне, то много єм мусіл выкреслити зо свойой маршруты. Пару дней пробыл єм в Зеленій Горі и в єй околицях, як Мільско и Глогув.


FamilyPhoto
В Зеленій Горі, коло будинку, где жыє з фамелийом брат мойой жены.

Погода товдыль была добра, але кус загоряча. Вшытко там в том часі повысыхало на полях з горячкы, а в самом місті Зелена Гора навет бракувало воды — была пущана лем з рана дас пів годины и так само вечером.

Склепы по містах закладают тепер на моду американску и товаров єст дос дуже, але в поровнаню до заробков, то всьо дороге и треба добрі комбиновати, жебы звязати конец з концом.

Єсли ходит о школы, то варункы нич не поліпшилися на селах. Як єм лышыл, так и дальше єст — вшытко барз примитивне.


ПОБЫТ В СОВІТСКОМ СОЮЗІ

Повысше описал єм коротко свой побыт в Польші, а тепер хочу вспомнути в пару словах о побыті нашой группы в Совітском Союзі, хоц побыт тот был в середині нашой туры, але ту не важный план и даты, лем тото, што ся там виділо. По плані в Совітском Союзі мы одвиділи лем Львов и Тарнополь, где мы мешкали в готелях. На стации во Львові витали нас многы нашы лемкы, як Петро Когутов, Любомир Олесневич, Лабик, Гавришков и, многы другы, як тоже представителі Интуриста и Товариства Связи. Тоже чекала нас наша проводница Маруся. Приняли нас барз тепло и сердечно, што далося зараз одчути, хоц о пограничниках не можу того повісти, бо острісше ся до нас однесли, як польскы.

В готелю во Львові чули зме ся як дома, бо там кєровником реставрации єст наш земляк Петро Когутов, то во вшыткых справах он нам помагал, як лем мог помочы.

Во Львові встрітили мы многых краянов и кузинов, котрыма мы всі ся тішыли. Тоты встрічы мі особисто дали дуже, бо знам, што они там думают, хоц они сами тоже барз ріжнятся своима поглядами. Але єдно нас всіх єднат, же в якысий способ хотіли бы зме помочы нашому лемковскому племени и нашой культурі. Хотіл єм встрітитися тоже з проф. Р. Вавриком, але тоты што организовали встрічу, чогоси здезертували в остатньой хвилі и не довели до скутку, а я остал як на леді.

Хоц нас официально не пустили на села, але каждый праві з туристов вынашол свою раду и способ, штобы одвидіти своих родных на селах и никого нихто за то не укарал. Я сам одвиділ єдно село коло Жыдачева и пару коло Львова и Тарнополя, где жыют мои кревны або знайомы. Во Львові группа не была долго и на звиджаня міста мали зме мало часу. Всі хотіли іхати до Тарнополя, где всі мали сових близкых — братов, сестры и т. п. Але и так звиділи зме важнійшы місця и памяткы старинного міста Львова. При том зашли мы и до музею, где даякы експонаты сут и нашы лемковскы, як наприклад женекы и мужескы лахы и другы річы.

До Тарнополя и назад наша группа іхала автобусами, бо коляй не доходила з поводу великой зливы, котра так наробила шкоды, што навет попідмывала торы, што ани місцями не іздили потягы. Были села на Львовщыні, же вшытко вода заляла и потопила худобу.

В Тарнополю туристы ліпше любили, як во Львові, бо там єст новый готель и ціле місто нове, а при том там єст найвеце нашых людей. Были дны, же на сніданя, обіды и вечері приходило лем по пару туристов, а решта встрічали своих родных и так тішылися ними, што аж забывали о бовязку придти на подкріпление своих сил. В тарнопольском готелю уж люде, котры приходжали нас одвиджати, мали почекальню на долині и ждали нас під дахом, бо во Львові ждали лем на ходнику, што не барз выглядало приємным.

Я особисто дуже задоволеный з побыту в Тарнополю, бо встрітил єм там много родины мойой жены — Палигы з Высовы, но и своих кузинов и знайомых.


FamilyPhoto2
Серед родины мойой жены — Палигов и Боднар (высовянов), котры прожывают в Тарнополю и його околици. Всі стоиме перед хыжом Стефана Палигы — уйка мойой жены.

Поровнувати жытя в Сов. Союзі не можу, бо я там не жыл, але по склепах єст много вшыткого, лем жебы заробкы были кус высшы. Місячно там заробляют лем од 60 до 100 рублів, то не накупит дуже за тоты грошы. Люде нас принимали барз сердечно и честували, хоцколи аж задуже честували. На селах тіж розмаиті — виділ єм и барз бідных и ліпше маючыхся.

Опущаючи Сов. Союз мали зме прощальный обід во Львові и нашы родны нас одпровадили на стацию во Львові. Меже одпроваджаючыми нас были и нашы шырокознаны лемкы: Петро Когутов, Любомир Олесневич, Соболевский, но и много другых.

Всім тым, котры нас так сердечно принимали, як в Советском Союзі, так и в Польщі ище раз сердечно дякую од себе и од всіх туристов 7-ой Группы Лемко-Союза в 1969 р.

Наша тура скончылася по 29-ох днях побыту в Польші и Советском Союзі. До Варшавы на Окенцє приіхали всі туристы в товаристві своих родных, котры их выпроваджали. И назад том самом дорогом мы счастливо повернули до нашой Америкы. Як то гварят: “всядиль добрі, але дома найліпше”, то и я тото признам за правду. Але в каждом разі тота подорож дала мі дуже, бо гнес на дакотры справы смотрю цілком инакше, як єм их виділ попередно в краю.

На закончение хочу поздоровити всіх туристов и подякувати им, же были здисциплинуваны и остали мі о них приємны спомины. Поздоровлям тоже всіх тых людей, што мы их встрічали, всіх нашых читателей, но и всіх нашых лемков-русинов розсіяных по ділом світі. Най тот Новый Рок 1970 принесе нам всім много доброго и най хоронит нас од неприятностей.


Теодор Докля



[BACK]