Яков ДУДРА
Єсли Бы Моє Житя Было Взад Цофнене — Яков Дудра
В часі дней святочных, теплых и погодных,
Для всіх людей втішных, милых и выгодных,
Сидят собі люде в парку на лавочках,
Бо такий єст звычай в містах и місточках.
Сідают там стары, сидят и молоды.
Но бо каждый хоче дакус той выгоды,
И просто сідают хворы и здоровы,
И часто провадят з собом ріжны мовы.
Раз вшыткы на єдну тему розмовляли,
И страшно пиянство там критиковали,
Нихто там пиянство товды не похвалил,
Каждый на згорілку пред всіма ся жалил.
И перший повідат: — Хвала пану Богу,
Же я ся уж позбыл раз того налогу.
Тепер ся мі зовсім инакше газдує
И жена до мене не жобат, не клюе.
Выплатил єм довгы, якы де лем были,
Жебы языками люде мя не мыли,
И тепер спокойно я собі газдую
И уж тых злых бесід о собі не чую.
А дргий знов гварит: — Я тиж был пияком,
И хоц я не глупый, а был я дураком,
Но бо жаден пияк добрі не газдує
И выглядат дурный, бо завсе бідує.
Прото и я з бідом мал так довго сполку,
Поклям не одогнал од себе палюнку.
А тепер уж я єй не хцу до рук взяти,
Одвык єм уж од ней и мам спокой святый.
Третий знов повідат: — А я уж пол рока
Завзялся так сильно, як круль Крак на цмока,
На тоту згорілку — ворога страшного,
Што змушат до біды чловека каждого.
И лем шіст місяцов, на семый преходит,
Уж ся в моим домі всім добрі поводит.
И грошей мі не брак, сут завсе в кышени,
И на обід кусок мяса є печеный.
И так дальше, дальше, вшыткы до громады
Радят о згорілці, якы сут єй вады.
И так по колєі всі оповідают,
И єдны скончыли — другы зачинают.
— А я пил згорілку през цілы три літа,
Прото моя жена пішла с того світа,
Бо што єм заробил, то зараз єм пропил,
Вшытком з дому вывлюк, штом в рукы дохопил.
Вшытко я продавал и з людми пропивал,
Будь-кого зачеплял и барзся розбивал.
Тай при том здоровя люде мі одняли,
А жена и діти просто бідували.
Жена з біды и смутку мусіла вмерати,
Лем я ище зостал дакий час стогнати.
Жену я мал добру и барз послухнячу,
Лем голову дурну и натуру псячу.
— А я шевский майстер — и хцете вірити.
Же я мусіл босо по місті ходити,
Бо згорілка грошы з кишень выдерала,
А шевска робота тыжднями стояла.
Люде на обувя задаткы давали,
Обутя не было — тай моє порвали;
И зроб же им за то, чловече, што хочеш,
Же пяный и босо по рынку ся шпочеш.
— А што вы на то всьо повісте, ковалю?
— Та и я пиянства николи не хвалю,
Бо и я тиж давно не горділ згорівком.
Але уж сім роков, як єй не пю лівком.
Бо раз ся трафило, же был єм барз пяный
И вліз єм до кузьні уж такый заляный,
И хтіл єм там штоси пильне поклепати,
Але як то пяный, — можете уж знати,
Же світ ся уж зо мном довкола обертат,
А згорівка ноты подрыват и звертат,
И уж ся превертам — но и так выпало,
Же вдарил я тварьом о рог о ковало.
И, знате, про тоту смердячу псювіру,
Смотте ту под оком — до днес я мам діру.
Діра была страшна, пробита глубоко,
Счестья, же не трафил я на саме око.
— А я такый звыклый роботник містовый,
Копам сутеріны часто при будові.
Уж єст десят роков, як я ся тым трудню,
Копам ци то канал, ци рів, ци то студню.
И копам од весны до поздной осени,
А мине тыжден-два — порожньо в кышени.
Бо згорівка грошы на силу выдерат,
А мене в болоті за них поневерат.
Но штож, я чловек дуже слабой волі
И хотяй на руках рок-рочно мозолі,
А єднак не можу на то ся завзяти,
Штобы ся од того врага одорвати.
— А тепер слухайте, што я, столяр, скажу —
Же я про згорівку внет до гробу ляжу.
Може дас полтора рока буде тому,
Як я вертал пяный раз в зимі до дому.
Такий был я пяный, штом не знал о світі
И не мог я домів уж нияк трафити.
А позрю на рано — я в стаєнці козі
Цілу ноч прележал в зимі на морозі.
Мороз был дост сильный — стайня розтворена,
И там пол живого нашла мене жена.
И од того часу здоровя пропало, —
И рокы не стары, а здоровя мало.
Тай жена и діти мусят бідувати,
Бо неє здоровя и треба умерати.
Єсли бы моє житя было взад цофнене,
И з такым розумом, якый тепер в мене,
Не жичил бым собі навет там позріти,
Где бы мя змушали алькоголі пити.
Вшыткы ся прейняли такыма мовами,
И я их докончыл такыми словами:
Же алькоголь треба всім так зрозуміти,
Як тот страшный оген, што хце всьо спалити.
Пиянство три разы больше шкодит в краю,
Як велька посуха цілый місяц в маю.



[BACK]