ДОЦ. АНДРЕЙ ШЛЕПЕЦКИЙ
Соловей Цвитущого Советского Закарпатья — Андрей Шлепецкий

Нелегкым был путь родных братов Совітского Закарпатья. На протяжению єдного тысячилітия закарпатцы не покорялися врагам, ибо твердо вірили за світле будуще, вірили, што настане тот день, коли они станут свободными серед родных братов русского, украинского, білорусского народов. Такий ден настад 29 июня 1945 г.! Єден из славных поетов. Закарпатья Юрий Гойда звертался:


Ми далеко, далеко в Карпатах живем,
Поміж нами простори широкі,
Та в сериях до Росіі любов бережем,
Що живуть наші Думи глибокі.

Гнеска, коли встрітилизме 50-літие Великого Октября, хочеся нам росповісти о творчом пути соловья цвитущого Совітского Закарпатья — Андрея Михайловича Патруса-Карпатского, 50-літний юбилей со дня рождения, котрый достойно был отпразднованый в минувшом року.

Patrus-Karpatsky

Андрей Патрус-Карпатский

Тот, кто в будучности буде писати о жизни и творчости того „таємного” сына родных Карпат, должен буде не лем зрівнати, но и глубоко осмыслити творческы пути закарпатскых поетов А. Карабелеша, Гренжу-Донского, Боррша-Кумятского, осмыслити тот тернистый путь, котрым перешол каждый из них в тяжкы рокы буржуазной Чехословакии.

Андрей Патрус-Карпатский наділеный, так сказати, “божественном искром”, том загадочном паличком, котра все была в його пути путеводницьом на тернистом пути. Найти тоту паличку, видимо, зможе тот його друг, котрый с молодых літ по гнес с поетом жыл, радувался, страдал, протестувал, вірил, што Правда повинна побідити над злом. Де початок той Правды и скрыватся в той тайной паличці. Андрей Патрус-Карпатский, єсли поровнати творчество 3-х высшеуказаных поетов Закарпатья, знающы друг друга, перевысшат своим талантом.

С поетом А. М. Патрусом-Карпатскым мі яриходилося не раз встрічатися в Ужгороді и в ЧССР. Він все мене поражал свойом искренностью, горячой любовью к своміу народу, к своим Карпатам. Глубоко поета уважам за його трудолюбиє, розсудительность, настойчивость, требовательность к собі и другым, за горяче желание быти полезным людям, за його борьбу за чисту Правду, справедливость. Знам поета, як искренного и вірного сына необъятной Родины, глашатая дружбы меже народами, меже Славянами, за братство и єдинство русского, украинского и белорусского народов. Знам поета як борца за свободу мойой Родины — ЧССР, прошедший в качестві командира в чехословацком корпусі генерала героя СССР и ЧССР Л. Свободы от Бузулука до Прагы.

Андрей Михайлович Патрус-Карпатский родился 29 марта 1917 року в селі Теребло, на Закарпатью. Образование получил с начала в Хустской, а потом Мукачевской гимназии. Ту именно он познакомился с передовыми русскыми, украинскыми и чехословацкыми писателями. Перше стихотворение поетом написано в 1934 року. В 1937 р. в Ужгороді выходит його перший сборник стихотворений “Плетью по совести”. В другой половині 30-х років стихотворения и оповідания Патрус-Карпатского часто появляются в прогрессивной газеті “Лемко” в США. В моим архиві сохранятся “Карпаторусский календар Лемко-Союза на 1939 рок”, где находиме стихотворнеие Патруса-Карпатского “Где мой народ”:


Где лес растягнулся дремучий
И лилия вольно по скалям цветет,
Где мчатся зловещие тучи —
Там русский, свободный, любимый народ!

Где преласть в дубравах весною,
И песнь однозвучно звенит над рекой,
Где нега чарует, собою —
Там вольный, могучий народ мой родной!

Где дремлют родние Карпаты
И реки хрустальные быстро текут,
Где горем долины объяты —
Тут бедный народ мой и родина тут!

Где ели окутаны думой
И гибель врагам вековым суждена,
Где ветер заводит угрюмый,
Там русский народ, там родная страна!


В 1938 Ру в Нью Йорку выходит сборник Патруса-Карпатского “Рідний край кличе”.

В 30-х роках имя Патруса-Карпатского стало знакоме не лем в родинном Закарпатью, но и далеко за його границами. Поет становится первым молодежным поетом Закарпатья, печатат свои стихы на страницах прогрессивных газет, “Карпатська правда”, „Голос молоді”, “Подкарпаторусска ревью” и другы.

Літом 1939 р., коли Закарпатья захвачує фашистска Венгрия, поет лишат Карпаты и емигрує в Советский Союз. С першых днів войны А. М. Патрус-Карпатский был на фронті в рядах Совітской Армии, а с 1942 р. начальником политотділа другой парашутно-десантной бригады, проявившы героизм и отвагу при освобождении СССР и ЧССР.

В 1943 р. в Куйбишеві, далеко от Карпат, выходит його сборник стихотворений “Батьківщина кличе до бою”. Як подчеркує критик И. Борисов, больше єдного тысяча екземпляров той книгы было совітскыма самольотами розшмарено над карпатском земльом. В тоты героическы дны, коли совітский народ и славна Совітска Армия начала громити фашистов, из Москви звертался поет к своим землякам:


Ставайте до зброі, пригноблені браття,
До бою, карпатський народе, вставай!
За рідні хати, що від горя горбаті,
За милий, чудовий, сплюндрований край.

Ден побіды над фашизмом карпатский поет встрітил в Золотой Прагі. Товдиль он вспомнул карпаткых сынов, отдавшых жизнь под Києвом, Сохоловом, под Дукльом, Высокыми Татрами, под Прагом. В рядах чехословацкого корпуса генерала Л. Свободы принимало больше 30 тысяч бойцов Закарпатья и Пряшевщины, Совітской Волині — “волинские чехи”. Кілька тысяч вічным сном лежат по трьох сторонах Карпат. Патрус-Карпатский возвращатся на Закарпатие, остає первым секретарьом Закарпатского отділения Союза Писателей Украины. На освобожденых и вічно воссоєдиненых землях Закарпатья с своими братьями России и Украины выходит сборник стихов поета ”Одноі матері ми діти“ (1946). Тот сборник доказує о том, с яком искренном любовью встрітил поет освобождены Карпаты. Поет желат:


Щоб цвів шафран і в Тисі синій
Габа шуміла гімн новий,
Щоб жити нам в новій родині —
Від Ужгорода до Москви.

А тих, що віддали життя за Карти,
За нашу свободу, — ми тих
Будем споминати, могили вкрашати
Вінками із квітів гірських.


22 рокы прошло с тых пор, як закарпатцы на вічны часы воссоє-динилися с родными братьями России и Украины! За 22 рокы цвитущого Закарпатья перешол свій тернистий путь и А. Патрус-Карпатский. Больше як 10 літ пришлося поету замолчати, перейти сибирскы степы, прожыти в Индии... Поет духом не падат. “Моє життья — складна, бурхлива повість и радощів, і чорного відчаю” — так пише поет.

В 1957 р. А. Патрус-Карпатский вертатся на Закарпатья. В Ужгороді, в Києві, в Москві, в Пряшеві выходят сборникы новых стихотворений “Що в серці найсвятіше”, “Иду життям”, “Бескидо, відрадо моя”, “Колиска орлина”, “Малиново квітуть ялини”. “Чорт на мотоциклі”, “Криваві сонети” П. Орсаг — Гвєздослава (переклад), “Якубко” Г. Зеліновоі (переклад), “Перша ластівка” Л. Бали (переклад).

Издательство “Карпаты” в 1967 р., к 50-літию со дня рождения А. Патруса-Карпатского, издає Сборник стихов “Терези часу”. Потому написаны сотны статей из жизни, быта и борьбы закарпатцов за свободну и счастливу жизнь!

Пламенны стихы поета отражают настроєние народных масс Совітского Закарпатья, отражают прошле, героическы дны войны, дыхание освобожденной силы народа.

В августі 1967 р. мі выпало на долю встрітити поета, и николи забыти мі прощального вечера под Невицкым замком. Поет читал свои стихы, вспоминал на прошле, на свойого друга поета А. Карабелеша, покинувши два місяці перед смертьом ЧССР и приіхал умерати в родны Карпаты. Не забыти мі тых минут, коли вірны друзі повстрічалися над ріком Ужом, и ту, в радости и в спокою, поклялися глядати Правду, и покаль сердце буде битися в грудях — служити своєму трудовому народу, родным, цвитущым Карпатам. С искренном любвьом поет передал мі свій сборник к 50-літию со дня рождения “Терезу часу” и ту написал:


Прошу полюбити ці пісні
тут і радісних сподівань,
бо я теж люблю рідні
гори і людей! А ще
Правду!

Моя 11-літна дівчина Галинка прислухувалася к голосу поета, бо и она вірит, што раз и єй придеся вспоминати незабываємы встрічы под Невицкым замком, вспомнути свойого діда Андрея, написавши и ей стихотворение "Маленькій, Галі“:


Які зіркі на перевалі,
Бери, зривай рукою,
І принеси маленькій Галі
В Невицькім над рікою.

Щоб росла вона щаслива,
Як мати на лугах.
Мов українська, сяйна нива
В державних прапорах.

Щоб її стелились в ноги квіти,
Життя, немов, ріки пливло,
Щоб завжди єй в житті радитись.
Щоб завжди щастя поруч було.


Невицьке — 4. 8. 1967

Патрус Карпатський

Най родны землякы за океаном полюблят стихы поета так, як любили их чытати в газеті “Лемко" в 30-х роках. Желаю поету много счастья, радости, душевной красоты, и най чытатель його сборников вспоминат слова:

Коли затихне гомін моїх днів, впаде на очі ніч, на вуха — тиша, хай онучата прийдуть і напишуть на білім камені у головах мені ”Він знав однаково любов і гнів“, слова звичайні, прості, не бучні:


ПРИВІТ

О земле рідна, рідна мати!
Ти нам дала наснаги жар,
Тебе і спісами флояр
І подвигами прославляти.

Без неньки все бліде і кволе.
Як без тепла стебло трави.
Роби добро, добром живи,
Щоб зеленіли сад і поле.

Лише теді, коханий сину,
В серцях народу будеш жить,
Коли наповниш кожну мить
Горінням творчим до загину.

Хай буде вірність батьківщині
В житті твоїм єдиний шлях.
Люби свій герб и рідний стяг,
Степи злотисті, гори сині.

Немов бузку вісняні віти,
Хай квітне батьківська земля!
Ми посилаємо здаля
Синівські, щирі їй привіти.

1944 р.


ВІТЧИЗНО, МАТІНКО МОЯ!

Я хочу правди із твоїх глибин,
я хочу пісні із твоїх вершин,
Вітчизно, матінко моя!

Мої уста торкались різних вин
в прелюдії замріяних годин,
Вітчизно, матінко моя!

Пройшов я не один незнаний брід
і куштував чижий, прогірклий плід,
Вітчизно, матінко моя!

Був я в гостях у хазяїв палат,
та завше повертався до Карпат,
Вітчизно, матінко моя!

Ловив мелодії солодкі слух,
та в грудях завжди жив словянський дух,
Вітчизно, матінко моя!

У клекоті величному годин
черпаю правду із твоїх глибин,
Вітчизно, матінко моя!

(Сборник ”Терези часу“, 1967).



[BACK]