Заповіт Отця — Еміліян Перхун
З чужини вернувся на рідний загін,
На руску землицю, що скупана в крові,
Де плачут-ридают сироти і вдови
По батьках, по мужах погибших... А він
Вернувся до доку, але не здоровий...
Замучений, бідний, — без сили зовсім!

Вернув з Талєргофа — щоб лиш в дома вмер,
На житє надіі уже не видати,
Мусит вже зі світом на вік попрощатись
Бо лежит на смертній постелі тепер...
Несчастний страдалец щось хотів сказати —
Та не міг... лиш руку до сина простер...

Син підійшов близше, при постелі став;
А з оченят слези лилися хлопяти,
Бо вже без отця він мусит оставатись
І на судьби ласку буде бідний ждав,
Бо добра для него в світі не видати...
Він сирота в світі! Світ не буде знав...

Світ не хоче знати, хто в горю пропав!
Конаючій батько залився слезами
Та з трудом промовив блідими устами:
„Сину, умираю... За Русь я страдав,
По тюрмах томився і двигав кайдани —
Я люблю Русь щиро, знайте то тирани!

Йди, сину, між люди, шукай там житя
Та памятай, сину, що Русь тобі мати,
Бо ту, що родила — давно ти вже втратив...
І хоть-би грозили тюрми ворота,
Хотяй-би прійшлося тяжко пострадати, —
Ти не лишай Руси на шляху жйтя!...

Колись, славний рускій — наш геній-народ,
Під своім славним трехцвітним прапором
Піснь слави-побіди буде співать хором —
Она залунає ген під небозвод!
І ти ставай, сину, під Руси прапором,
Вертай Єі славу — борись за Народ!..“


Сел. Еміліян Перхун
З Ріпнева.



[BACK]