Ходжу и Роблю — Яков Дудра
Ходжу и роблю, а час уплыват,
Иде тай иде, як вода ріком.
Літо за літом скоро минат,
А я ся старію за каждым дньом.
Пережил я уж шестдесят осем
Холодных зим и теплых літ.
Не дивны мі уж ни біда, ни роскош,
Та и тот цілый прекрасный світ.
Я не нарічу на своє житья,
Хоц было тверде, як мур бетон,
И як подумам, што я пережил,
Та не знам, ци правда, ци то был сон.
Молодшы літа, як то звычайно,
Більше успіхів, як плачів.
Любил я роботу, любил и науку
И часы молоды весело провюл.
Но ціле счестья, ціла надія,
Же ище тота моя голова,
Нич не наріче на жадну біду,
И все ся тримат крепка, здорова.
Бо біда тому, кедь хцете знати,
Кто ма на карку слабу голову,
Бо где лем крочне, и где ся рушит,
То всяды найде біду готову.
Кто без наукы, то без головы,
Не зна где мудро треба проречы,
И часто має страты и выпадкы,
Бо перед бідом не зна утечы.
Не зна он жарты и людскы кламства,
Не зна он права и установы,
Не зна он тоты давнійшы стары,
Ни теперішны, якы сут новы.
Не зна он в поли, где што садити,
Но и так само, где што сіяти,
До якой землі штучны добрива,
И який складник достосувати.
Хоц я старый и наробленый,
Не хтіл бы-м спілку с такым мати,
Котрый не знає ани не любит
Книжку, газету кус почитати.
Не хтіл бы-м с такым в лісі різати,
Ани на луці траву косити,
Бо я бы не мал при них што істи,
Ани шкляночкы пива выпити.
Бо такы люде несознательны,
Роблят, як сліпый — так человіче!
С єдного кінця тяжко гаруют,
3 другого кінця — вшитко им втіче.

ЯКОВ ДУДРА, Лосян



[BACK]