Байка о Когутику и Псину

Жил єден старенький дідо з бабом. Были в великой біді. Не мали никого, а никого, лем єдного когутика и псика, але и тым не мали што дати істи. Повіл товдыль псик когутикови: “Знаш ты, што, братику когутику? Втечме до ліса! Ту нам хибаль придеся умерати голодовом смертьом.”

“Втечеме!” — рюк когутик, “гірше нам юж не може быти”.

Ишли товдыль, где их очы провадили. Ходили цілый день, зближался юж и вечер, стемнілося, так же треба было смотріти за ночлегом. Скрутили зо стежкы до ліса и узріли великого с конарями бука. Когутик вылетіл на конар, псик вліз до ямы під кореньом и заснули.

Рано, ледво же зачало свитати, когутик закукурикал: — Ку-ку-ри-ку! Почула когутика лишка и забаглося єй с когутика мяса. Підышла під конар и зачала выхваляти когутика: “Ей, єй, когутику, прекрасный когутику! Такого-м птаха за житья ищы не виділа. Піря маш кольорове, гребінь червеный, голос, як найславнійший артиста-співак! Злет же кус до мене, шварный шугаичку, най ся налюбую тобом з близка!” А пошто?” — звідуєся когутик.

“Та я ти повіла, але не лем тото... Підеме тіж до мене на гостину! У мене єст гнеска весіля, а про тебе зрыхтувалам полне корытя гороху”.

“Добрі!” — отповіл когутик, “лем же мі самому не выпадат идти, бо мам камрата.”

“Ой, яке то счастье!” — подумала сой лишка: Заміст єдного когута, убудут два.” — “А где єст тот твой камрат?” — звідуєся лишка. “Закличу и його на гостину.”

“Там під кореньом ночує”, отповіл когутик.

Лишка позріла під корінь, але в том часі псик хап єй за карк и задусил!

А когутик зо псиком, як лем ся розвиднило пішли в дальшу дорогу глядати ліпшого хліба.

TaleEnd

[BACK]