Злым за Добре Платят
(Народна повіданка)
(Верш написал Стефан Кичура, иллюстрация Ивана Гарберы).


Ишол Дід з луга до дому
И нюс на плечах сіно, ци солому...
Тяжко йому было ити,
То задумал даде отпочити...
Старый он уж был
И дост роботы вжил!
Сіл собі на камінь тай думає,
Чом то чловек так марно жити має?...
И думка за думком надходит,
Аж слухат, а под каменном штоси кричит и заводит.
Дідо надставил уха и слухат,
А с под каменя ище голоснійше штоси стукат.
Взял Дід, тай камінь отвалил,
А с под каменя страшный змій голову выставил
И так до Діда каже:
“О, теперь буде діло враже!
Ты мі помог, а я тя зім, бо так вшиткы ділают,
Злым за добре ся отплачают...”
Дідо ся нато розлостил,
Але почал просити и ся упросил,
Повідат: “Так не мож того брати,
Перше мусиме перед суд даякий стати...
И шли они, шли горами, лісами,
Полями, потоками и полянами,
Смотрит: недалеко-неблизко
Пасеся — на поляні старый кониско...
Пришли, конь поднюс главу,
Двигнул свою ногу куляву,
Посмотрил сліпым оком на Діда
И просится, яка го пригнала біда?
Дідо почал свою историю,
Як то он освободил с под каменя змію,
А она, вмісто благодарности,
Хоче го зісти в злости:
И показал на змію, поклонился низко.
Покрутил голодом старый кониско,
Росплакался и рече:
“Не чудуйся тому, старый чловече!
“Я ся дост наробил,
“Старался все, жебы-м газдови догодил,
“Захранял му от роботы быкы и коровы,
“Робил, што сил, закля был молодый и здоровый...
“А на старость мя выдрылил гет из дому,
“Жалує мі наручко соломы,
“И теперь в лісі здыхати мушу,
“Отдати волкам кости, а чортам душу...
“И тобі, Діду, треба знати,
“Што и ты марно мусишь погибати...”
Дід гварит: — Таке право не признаю,
— Бо ніт адвоката и зато не принимаю!
И шли они дальше, вандрували
И старого пса в лісі привязаного надыбали,
А коли му оповіли свою справу,
Беззубый псиско двигнул голову кудряву
И гварит: “Так мусит быти,
“Бо світ привык злым за добре платити:
“Смот Діду на мене старого,
“Служил я вірно газдови за житья мого,
“Стерег я його добро дома и в дорозі,
“Во зливу, в жару и на морозі,
“Закля мал нюх и мог ногами рушати,
“А зато на старость ту мушу здыхати...
“Таке на світі право, така привычка.”
Але смотрит Дідо: Біжит лисичка...
Така собі цікава, быстра, весела,
Видно, добри ся єй жиє, не єдного звела.
Дід кричит: — Почкай-ле хвилину,
— Сестричко-лисичко, мам для тя новину!
Лишка зараз стала,
Бо она до новин цікава
И Дідо зачал оповідати,
А лишка слухат и починат думати,
А коли Дід скончил, лишка каже:
“Я добри не зрозуміла ваше діло враже,
“Мусите мі показати, як то было,
“Жебы ся мі в голові выяснило.
“Мы мусиме там назад вертати
“И вшитко на місци збадати,
“Бо лем так я можу в вашой справі вырок выдати.
И вернули назад, нашли діру,
Лишка ходит, обізерат, бере міру,
Тай гварит до змія: “Не можу вірити,
“Штобы ты в таку дірку мог влізти и там сідити!”
А змій гварит: “О, гей, я вам покажу!”
И вліз в свою діру змій вражий,
А лишка ся зрыхтувала
И скоро тым самым каменном діру заткала...
Выпростился зараз Дід згорбленый,
Барз был рад, же от смерти был спасеный,
И втішеный на лишку кричит,
Што собі за свою роботу жичит?
А лишка гварит: “Не дуже и не мало,
Мішок кур, або свіже сало!”
Дідо рад, обіцял єй діти
И свято постановил слова дотримати
И до лишкы гварит: “Прид вечером,
Почкяй на мя под Кычером.
Я тобі вынесу мішок с курами.
Зо заплатом не буде клопоту с нами...”
Лишка так ся утішила,
Што перше от Діла в село прилетіла
И под Кычером стала.
И думала, як буде куры оберала...
А Дідо до хыж пришол, мішок нашол
И з мішком до царку зашол,
Так куры до мішка ладує,
Кладе и кладе, ани не рахує.
Баба глуха и сліпа при пецу стояла
И зато долго не виділа и не слышала,
Але коли наконец увиділа,
Барз ся престрашила,
Тай кричит и заводит,
Што тот старый бортачиско робит?
Дідо росповіл бабі историю с лишком,
Же за єй добро обіцял заплатити кур мішком.
Але Баба ся с Діда высміяла
И Дідови зараз таку раду дала,
Жебы до мішка двох псов завязати
И яко подарунок лишкі отдати...
Дідо Бабы послухал,
Дуная и Заграя до мішка повпыхал,
Дал лишкі и наказал, жебы добри уважала
И аж за селом розвязала...
Лишка несла, несла, аж ся змучила,
А коли уж была под лісом — присіла,
Ци дакого не видно, ся пообзерала,
Облизалася, же добру вечерю буде мала,
И мішок уважно розвязала...
А з мішка два псы выскочили
И лишкі горло подъіли...
И лишка уж никому не сказала,
Яку заплату за єй труд и помочь от Діда достала...

[BACK]