Боднаровяне — И. Ю. Русенко
Писал в книжках пан Зілинский,
(Давно звали го Кобаса),
Же люд з села Боднарівкы
Инша раса, ліпша раса.

Боднарівка, Опарівка,
То потомкы “запорожців”,
Гварил доцент пан Зілинский,
Твердили и егомосці.

Говорили такы чуда
Євин, Клюфас, Цолта, Узкий
И твердили, же то люде
Украинскы, а не русскы.

Дуже з нашых повірили,
Тит и правда быти може;
Хиба то уж так далеко
3 Боднарівкы в Запороже?

Могли прити запорожці
Аж за Вислок під Карпаты
3 украинскых чорноземів
В нашы горы бідувати.

Я не вірю в тото нияк
И здаєся, же мам рацию,
Кедь єм родился руснаком,
Не перейду в иншу нацию.

Бо мы люде старой даты,
Не учены мы руснакы;
“Запорожці” нами гордят,
Же сме глупы и простакы.

Боднарівка, то відомо
Село зорганизоване,
Мало єдность, мир и згоду,
Не так, як Коррстянчане.

Што лем завсе ся сварили
И ділилися на блокы:
То “горяне”, то “доляне”,
То з “Берліна”, то з “потока”.

Боднарівка, всім відомо
Село зорганизоване;
Мало єдность, проводиров,
Не то, што Коростянчане.

Уж на весну в своим часі
Всі, як єден выіхали,
И зимяков ани збіжа
Врагам в полю не лишали.

Хиба троха озимины,
Бо лишити ся мусіло.
А поза тым вшитко взяли
Марной річы не лишили.

Навет такы стары граты,
Што лем вдома заваджали
За фурманку до вокзалу
Вшиткы додна выпродали.

Выпродали, што ся дало:
Жерди, лахы, колы, плоты,
Вільхы, вербы, коло рікы
Перевели всьо на злоты.

Бо народ то єднолитый,
Вшиткы разом ся тримали.
Кто сам собі рады не дал,
То му другы помагали.

Вшитко звезли до Коросна:
Господарскы всі знаряды,
И домову обстановку,
Навет пушкы з мармуляды.

Лишили лем пусты хаты,
Пусты шопы, голы стіны,
Най сой трошка побідуют,
Як ту придут вражы сыны.

И церковны річы взяли,
Ризы, кресты, фаны, дзвоны
Иконостас, казальницю,
Тепрапод и всі иконы,

И бшиткы церковны книгы,
И метрикы тыж забрали,
А тых врагов, што там придут —
Уж наперед всіх прокляли.

За ту кривду, што дознали
От бандитов и мордерців,
За убивство, за рабункы
Каждый чує помету в серци

—————o—————

На Великдень вшиткы были
В місті Кросні на вокзалі,
И ту вшитко своє добро
На пляцу порозміщали.

Каждый буду сой зрыхтувал
З дощок, скринок и соломы,
Ціле село в єдной купці,
А не тісно уж никому.

Бо, знаєте, давно в селі
Пляцу завсе мало было.
А ту гнеска на пів моргу
Ціле село ся змістило.

Вшиткы згодны, хоц и тісно.
Хоц кто кому стал на ногу.
Ник ся зато не ображат,
Ани не кне, бо и чого?

В будах спали и сідили,
Іли и пацєр гварили,
В будах гостів принимали,
В будах діти ся родили.

Коло каждой буды кухня,
Што на ній варили істи,
Коло кухні стіл и лавкы,
Жебы было на чом сісти.

З боку буды была стайня
И корова в ній стояла.
В стайні мала пыск и рогы,
Хвостом на дворі махала.

Бо пляцу барз мало было
На купі ся вшитко дусит:
Козы, кролі ангоровы,
Пес, кіт, куры, качкы, гуси...

—————o—————

За дня народ шол до міста
Дознатися, што нового,
Ци продати ище дашто,
Ци купити недорого?

А діти зас шли за вокзал,
На колею позерати,
Або и далі на фрайплянду
Єдно другой доганяти.

Дакто іхал и до села,
Значит, аж на Боднарівку
Посмотріти на халупу,
Провірити в лісі “силкы”.

В “Поскім”, в “Ріках” на Липчанці.
И на гірці за Шарихом,
Ци не зъімался де заяц,
Або яке инше лихо.

Бабы зас істи варили,
Каждый божий день зимякы,
Ци там грулі, ци компери,
Ци бандуркы — всі єднакы.

А дівчата лахы прали,
Жебы вошы ся не звели,
Бо бы втоды біда была
И в портчысках и в кошели.

Малых дітей все чесали,
Мыли им волося мылом,
Жебы ся им што не звело,
И жебы им “пекні” было.

А хлопці зас в карты грали,
Бо не мали што робити;
Часто пили самогонку,
Жебы ся розвеселити.

Напившися, поспівали,
Тай смотрят за дівчатами,
Але што нас то обходит?
Най то буде медже нами.

А дівчата потихоньку
Пошептавши помеж себе,
Зышлися де в єдно місце
И отправляли молебень.

Старшы шли даколи в село
Ище троха посмотріти,
Шли и дакотры паробчакы,
Навет шли и маленъкы діти.

Позерати на церковцю,
На березник над потоком,
На камянці, на Кычеру,
Там, де жили тількы рокы.

На студенку, што під дубом,
На городы коло хаты...
Але слезы им не дали
Довше на то позерати.

Бо каждый з нас в сердци чує
Любовь до родного краю,
До тых грядок, до той землі,
Што в ній предкы почывают.

И до села, до родного,
Где мы свой вік проживали,
До тых лісов, дебрів, зрубов,
До борівок, ягод, малин...



Аж єдного дня раненько
Рух ся зробил: “пакувати”!
Наказ пришол от начальства,
Не поможе, тра слухати!

3 Боднаровкы люде здатны
И роботу всяку знают;
Ци столярку, ци мулярку
Во вшитком сой раду дают.

Тай в погрузці до вагонов
Потрафили в очимгніню
Нагрузити и добыток
И великы, тяжкы скрыні.

“Хорошо!” — гварит начальство.
“Вот так надо, вот так нужно!
Нагрузили все досрочно,
За роботу взялись дружно.”

“У нас в Советском Союзе
Трудовой народ в почете,
Вот, хорошо ребята —
Вы у нас счастье найдете!”

—————o—————

Як вшиткы были у вагонах
И з барахлом и з добытком,
Провірили акуратно
И ствердили, же єст вшитко.

И “готово”, дали знати:
Машинист дал два сигналы,
И вшиткы Боднаровяне
3 Кросна на Всхід выіхали.

Оттепер уж Боднаровка
Перестала истнувати,
Бо уж ніт там нашых “людів”,
Лем зостали пусты хаты.

Боднаровку розмістили
В Станиславі, Коломыі,
На Глубокий и Грабичу,
В Городенці, в Отынии,

В Чернелиці, в Росохачи,
В Цьвякові и во Снятині
И мрии их ся сполнили,
Вшиткы сут на Украині.

—————o—————

Присвячам Боднаровянам
Тоту скромну историю,
Жебы ся им отвдячити,
Чым мя стати и як вмію.

Прсвячам им вшиткы разом,
Бо мя завсе шанували,
А и тым, што раз против мене
Крепко запротестували.


Русенко И. Ю.

12. IX. 1959.




[BACK]