ЖАРТ, А МОЖЕ И ПРАВДА

Єден газда выберался зо женом на ярмак по закупи. Уж мают выходити з дому, як нараз зачинат газда стукати, же го штоси в скірни грызе.

— Знаш што, стара? Там штоси мі докучат. Здоймий ле мі скірню и посмот, што там єсть такого.

Газдыня стягла мужови скірню, помацяла и ствердила, же в середині стырчит цьвак. Приклепала го молотком и дала скірню старому зас обути. Пішли до міста, походили по склепах, закупили, што треба было и вертаются до дому. Але через цілый час газда стуче и кулят, же ищы го штоси в той скірни грызе. Нарешті в дорозі, як юш верталися до дому, то занадто му допекло — сіл на якийсий камінь, зиял скірню, зазріл до ней... и што ся оказало? Жена по заклепаню того цьвака — лишила в скірни молоток.



О ПОСТУПІ

Гриц сіял по старому, по старому орал. Доставал густой скіркы на видок трактора. Марина му на то повідат: “Жебы світ так чинил, то ходил бы-с до днес наго и мешкал бы-с в яскини”.



В ШПИТАЛЮ

— Прошу вас, сестро, што моя жена уродила, сына?

— Ніт.

— Доньку?

— Ніт.

— Та якого фраса уродила?

— Ближнята.

Бортне, дня 22. IV. 58.
Горбаль Николай.



[BACK]