Не Є, Як В Тім Вороблику! — Стефан Вархоляк из Вороблика, Stefan Warholyak, Warholak, Varholyak, Varholiak

Вершуване оповіданье о житью, труді и звычаях дорогого для нас пра-прадідовского села Вороблика Королевского, Вороблика Шляхоцкого. (До половины XVII столітня оба Воробликы были едным селом).

Присвята вшиткым Вороблича-нам, што десь жиют по світі.


В Ворблику славнім селі,
Где соловій свище трелі,
Што дня гин меже водами
Співат, где житья, як в мамы.

Где дівчата, як малины,
Там где мати пестит сына,
Где халупы малюваны,
Где коровы суть ружаны.

Где мурувана церковця,
Где чисто лемківска кровця,
Где бесіда уху мила
И где слава честь и сила.

А где зимов, гин с Фелівкы
Зыйдутся хлопці и дівкы,
Там где Табор, где Морвава,
Где студінец серед села.

Плынут ровно до Выслока,
Што в них Пазя чорноока,
И Марина, Текля, Любка,
Но и моя тыж голубка.

Ганка, Каська и Параска
И Крестина и Югаска,
Гет ци бідны ци богаты —
Ходят там білизну прати.

А як приде на весілю,
Ци перед церквом в неділю,
Дівчата, молоды жены,
Но и хлопці выстроены.

Вшиткы пекні позбераны
Нибы якысь пані и, паны,
Вшиткы сердцем ся витают
И приязно розмавляют.

Розмавляют, бесідуют
Где што видят, где што чуют.
На гостину запрашают
Хлопцям своих дівок раят.

Но а хлопці, як соколы,
С дівками—жарты, розмовы,
Каждый гнет за свойов зиркат
И смотрит, ци уж ся змеркат.

Но до змерку, то як часом,
Нераз скрипка заграт с басом.
То молодежь танцує,
Кажда дівка ніг не чує.

Як в читальни представлінья,
Зроблят где на Вознесінья,
На великдень, ци на годы?
Ци с иншой якой нагоды.

Прийде май, красна веснонька,
Уж хлопці и дівчатонька,
Взявшы ся разом за рукы,
На Берегы идут в лукы.

На лучкы, або за гору,
Приємні так, хоц бы в бору,
Барз красні так погуляти,
Миленьку попритуляти.

А літом хлопці: и дівкы,
Аж до Ваньчы на борівкы,
До Торговиск, Риманова,
Иде молодіж здорова.

Сличны нашы лісы горы,
Не конечны там докторы,
Свіжый воздух, буйный вітер —
И молока пару літер.

Хліб разовый, смачне масло.
Лице с усміху не гасло,
Богач, бідак мал што істи.
Где выспатися и сісти.

З Вороблика ник не вышол,
Бы ся в біді не потішыл,
И ци-с здорова, ци хвора,
Отворена ти комора.

Під Коромом град позбивал.
За помочом ходит сила,
Ци с Погровиск, ци Искрині,
Для вшыткых єсть зерно в скрині.

Єсть в сусіку горох, біб,
На зупу єсть и на хліб,
Для каждого добре слово
(А кілько в млині мололо)

Из Посады и Ладжына
Несут на плечах до млина,
А млин своє: “тику-тику”
Неє як в тім Вороблику.

На Великдень пекли паску,
Іли шинку и кобаску,
Масла сыра полны кошы,
А писанкы! — от хорошы.

А як прийде на велию,
То хоц ся розпаш, Матвію,
Цілый день піст, а вечером
Там ся ник не робил скнером.

И проскура, хліб с честником,
И мак тертый с бобаликом.
И с олійом бандурочка,
Та ище с маком клюсочка.

Борщ, капуста, а перогы.
То най вас тримают ногы.
То гатунків штось аж шість.
Кто што любит, то най іст.

Ище и кутю давали,
О пампушках памятали,
И печеной и вареной,
А давали и смаженой.

Хавпа к хавпу, як дім к дому.
На землі, лавах солома,
Всяди радость, всяди рух,
В куті стоит сой “дідух.”

И ище зіля віночок,
Пекный, як радість діточок,
А за каждыма вікнами
Блищат деревця свічками.

“Христос Раждается” — рек тато,
Входячы: — а мы с братом:
— “Славіте его” — кличемо,
Веліиов ся радуємо.

Тато на стіл принюс сіна,
Я хоц стукнулся в коліно,
Помагам мамі нявьови
Штурканця давшы братови.

Вшиткы фест робити мают,
Як до свят ся заберают,
Треба січкы нарізати
И дров троха тра, врубати.

Тра худобу почесати,
Замести, білизну прати,
Шопу, стайню вычистити,
Коло кухні побілити.

Вшитко тра в свій час зробити.
Абы свят не загачити,
А як вшитко готов, теперь,
Може прийти святый вечер.

Можна уж спокійно сісти,
И с родинов што єсть съісти,
По вечери, то родина
Співат “Дивная новина”.

“Нова радость стала, яка небывала”,
“Бог Предвічный”, но а далі, яка там попала.
А ище пізнійше колядникы ходят
Зо звіздом, з вертепом, ховпа в ховпу бродят.

Ище фамилию треба отвидіти,
Свяченов проскуров треба ся ділити,
И так до півночка час весело сходит,
Докаль звін не повіст, же Христос ся родит!

Хтовды на всяночне до церкви спішиме.
Сніг скрипит — святами, вшыткы ся тішиме.
Нехай люде в світі, дашто тыж почуют,
Як то в Вороблику Рождество святкуют.

А на другу знов велію
Співали коляды, вівсом сіют,
Може меньше урочисто,
Але красні, втішно и чисто.

Підь великдень в Вороблику
Повно щуму, втіхы крику.
Бо то перший праздник весны,
А где-не-где травка вчасна.

Юж с під землі зеленіют,
Діти до сонця ся сміют
Ядловец, тисину, пальму,
Крижового кряка гальму.

Зносят базькы-пруты, івы,
Часом навет крякы цілы.
Несут хлопчикы аж з ліса,
(Нашто им того до біса)?

Ах — то неділя пальмова,
3 багнятами уЖ готова,
Несут до церкви святити
И по дорозі ся бити.

Підростків ціла громада,
Розкричана така рада, —
Не поможе ся сварити,
Бо діти, то діти.

“То верба бье, не я бью,
Єден другому по плечах: флю-флю,
Повно крику и радости,
А часом навет и злости.

Юж не приде зима к власти,
Юж худобу женут пасти,
Юж фиялкы заквитают,
А люде хліб засівают.

Цибулю, честнок, бандуркы,
Помидоры и огуркы,
До роботы є охота,
В селі аж кипит робота.

А ту Бог дал Великодня,
Такых свят не быват што-дня,
Бабы печут, высмажают,
Но и хлопи украшают.

Треба трохи побілити,
Но и с двору окрасити,
В стайні, сінях, ци в коморі,
С середины и на дворі.

А в пятницю, то уж свято
Сберся крашні и богато.
До гробу, де фаєрмане,
Так чудацко посбераны.

Юж там стоят ани руху —
Идь ся посмоть на псяюху,
Хоц бы дівка нань смотріла,
То він стоит, што май сила.

А в субботу, як в субботу,
Кажда жена ма роботу,
А с полудня, то мой Боже,
Таскат кошик ледво може.

Там при церкви паску святят,
Та от тестя, та от зятя,
Каждый несе, што ма своє,
Нераз по двое и по троє.

Освятили, уж вертают,
Ховпы с пасков обходжают,
Бы ся вшитко добри вело,
Жебы счестя вошло в село.

Так то великдень приходит
“Христос Воскрес” — ся розходит
С вшиткых сторон доокола.
Млин, ци двір, церковь, ци школа.

Так минули три дни свят,
Выгостився брат, ци сват,
А далі робота в поли,
На лінивство нема коли.

Росне листья, пекни квіты,
Тішатся стары и діти,
Же уж весна, красный май,
Ровне збіжа нибы гай.

Минают зелены свята,
Юж літня пора богата,
Гнет надыйде, будут жнива,
А с ним и роботы сила.

Юж на Моргах, Вородали,
На Меленький, ци с за Скалы,
На Довгий, ци на Выдівках,
Як пацьоркы на тых дівках.

Так наше жито дозріват,
Каждый сборів ся сподіват,
Жито на хліб, а с пшениці,
Буде и кныш на мясниці.

На весілях, то музыка
Є найліпша с Вороблика.
До Ваньча и за Одрехову,
До Торговиск, Суходову,

Ник не затрат так весело
Як Вороблик (наше село).
Ци то полька, валец ци штаєр.
Кто не гулят, то сам фраер,

В читальни, ци в канцелярии
Полно ріжных Ганців, Марий,
Касьок, Любок и Крестинів,
Купа газдів и их сынів.

Платят танці и гуляют,
Аж им кабаты фуркают,
Кажда дівка так танцує,
За ніч підошвы счухрує.

Бо дівчата в нас танцуют,
Же ся довкола дивуют,
Як наш хлопец піде польку.
То патнерку колют колькы.
И до грабель и до косы,
Як за сонця, так за росы,
И до танця и до плуга,
Нема, як наш Козарлюга.

Єсть статочні в Вороблику,
Єсть гамору, єсть дост крику.
Вы си мовте, як хочете,
Але нас не достанете.

Но и такой славной село,
Днес мов бы зо світа змело,
Вмерло житья затих гамір,
Польша нам принесла помир.

Лемківщину як заразу,
Зликвидували доразу
Лемкы кади котрый може,
Переходят на вороже.

Стефан Вархоляк из Вороблика


[BACK]