Пришла Весна — Йосиф Фрицкий
Зима ся скончила,
Весна в житья наступає,
Вся природа оживає,
Што замерло, — воскресає.

Всі рослины оживают;
Такий приказ они мают,
Деревина ся розвиват
И пташина собі співат.

————o————

А там на новом трактору
Иде фармер сам под гору
Роботу начинати
Свое поле орати.
Мати в хаті ся порає,
От слез очы обтерає:
Єдинака сына мали,
То на войну го забрали.
Плаче бідна мати, — сумує,
Но сын уж убитый,
Маминого плачу — не чує.
Отец оре и думає,
И на хату споглядає:
Може то лем очы потемніли,
А може направду
Перед хатом сына у виділи?
Там в повітрю понад трактор
Пташина гуляє
И тішится, выпискує,
Же весна настає.
А дітвора ся радує
Весном коло школы,
Гулят собі, подскакує,
Або грає в “боллы”.

————o————

Вітер подул деревином,
Листочками рушат, —
Оре отец поле свое,
А жаль го не лишат.
Плаче отец, плаче мати,
Тугу вітер несе, —
Весна красна, всьо оживат,
Но сын не воскресе.

————o————

По фабриках трубы гудят,
Полуднє ма быти,
Остановил отец трактор,
Бо час отпочити.
Иде отец на полуднє,
Помалы ступає,
За сыночком там в чужині
Тяжкы думы має.
Коли пришол на подвірья
Коло свойой хаты,
То сусіда там чекала
Новину сказати.
Плаче бідная сусіда,
Зо жалю присіла
И говорит, же и она
Сына утратила.
Через окно мати видит,
Же плаче сусіда,
И выходит на подвірья:
Яка нова біда?
А сусіда с жальом, плачом
Злую судьбу свою проклинає.
“Ой пропали нашы діти!”
Кричит, нарікає.
Обі мамы теперь плачут,
Зо жалю аж мліют,
Не устают, лем ругают
Воєнну затію.

————o————

Отец просит: “Уж не плачьте,
Хочу вам сказати,
В нашом краю такых мамох
Великы тысячы.
И тот плач не поможе,
Треба вам то знати,
Лем Конгрессу, Президенту
Треба просьбы слати:
Най закончат тоту войну,
Што нам прирікали,
Бо мы на них голос дали,
Як выборы мали.”

————o————

И так отец успокоил
Маму и сусіду,
Пошли в хату, посідали
К столу до обіду,
Но найперше помолились
За пропавшы діти,
Зъіли обід, як слідує,
И пошли робити.
Отец пошол зас на поле,
Бо треба орати,
Мамы в хаті ся остали
Просьбу укладати.
И сусіда дуже красну
Просьбу писала,
Но не могла докончити,
Бо дуже плакала.
И забрала в свою хату
Лист недоконченый,
А листонош принюс вістку:
Другий сын раненый.
Тут сусіда с жалю мліла,
Дівка водом єй чутила.
И коли ся очутила,
Такы слова говорила:
“Боже, Боже, што ся діє
На том білом світі,
За што гинут там в чужині
Нашы родны діти?”
Дівка маму умолчала,
Штобы больше не плакала.
Каже дівка: “Не плачь, мамусь,
Бо весна настала!”
Мама кажё: “Правда, дівусь,
Што весна настала, —
Про нас весна то не радость,
Бо сердце не скала.”

————o————

Близко хаты річка плыне,
Вода в ней шепоче.
Пастух пісню затігає,
Народ мира хоче.
А солнечно світит, гріє
Своими лучами,
И природа, як в золоті,
Покрыта цвітами.

Йосиф Ст. Фрицкий,
Ровей, Н. Дж.



[BACK]