Заручины — Йосиф Ст. Фрицкий

ОСОБЫ:
1. АНДРЕЙ СOБАКЕВИЧ, гмінный шовтис, тлустый, усатый літ 55.
2. ВАРВАРА, його жена, тлуста пані літ 50.
3. ГАЛЯ, их дочка літ 20.
4. МАКСИМ, слуга у шовтиса літ 35.
5. НАТАЛКА, жена МАКСИМА, кухарка у шовтиса літ 30.
6. ВАСИЛЬКО, нареченый Гали літ 25.
7. ВОЙТЕК ВЕРТИХВІСТ, зарозумілый панок из міста літ 30.

АКТ І.

Сцена: чиста комната в виді канцелярии сельского писаря. Максим сидит за столиком и переберає в папірю, як бы глядал важного документа.


СЦЕНА І.

МАКСИМ (сам до себе): Не можу порозуміти тых бріхатых панів шовтисів — у них навет в урядовых актах нема порядку. Уж пів годины перебераю, трясу в том папірю, а не можу найти тото свідоцтво, што казал найти пан шовтис Собакевич.


СЦЕНА 2.

(Входит шовтис, убраный по пански).

АНДРЕЙ: Та як долго будешь переберати в том папірю, Максиме? Як так будешь бабрати в той писаркі, то прожену тебе на штыри вітры с роботы, а возму собі другого писаря.

Тото свідоцтво обовязково треба найти, бо там было списано всьо за того чорта Марияна Ставиского, што шмуглює табак на чехословацку сторону.


МАКСИМ: Та я хочу найти, пане шовтис, але чорт його; знає, где вы його положили.

А што вы мені кажете, же я стал вашым писарьом, то мене аж на сміх зберат... Який же я ваш писарь, коли вы мене тилько што выгнали зо стайни от коров и гною глядати тото свідоцтво.

Вы гмінный шовтис, а посмотьте, який порядок в папірю мате — змішане вшитко, як сіно с соломом.


АНДРЕЙ: Слухай ты, жебраку, як ты смієшь так говорити до шовтиса! Я пан шовтис, а ты што? — Комірник, жебрак!


МАКСИМ (встає от стола и смиренно говорит): Прошу ласкаво пана шовтиса, я не хотіл вас образити ани панского гонору урвати, але посмотьте сами по том папірю, ци мате тут даякий порядок. Вера Боже, не мате!


АНДРЕЙ (злый): Што ты розумієшься на порядках, коли ты хлоп? То єсть панский порядок, в ділом нашом панстві так єсть, бо мы панове, а не жебракы...

Идий до кухни и скажи пані, най принесе мені каву.


МАКСИМ: Слухаю, пане шовтис, иду и скажу пані. (Выходит).


АНДРЕЙ (сідат коло стола, згартат папіря и кладе до шафкы, знова сідат и злостно говорит): Дисциплины на вас треба, хамы! До Картузы с вами, то будете знати, як пану гонор отдати...


СЦЕНА 3.

(Входит Варвара и ставит каву на столику перед мужом).

ВАРВАРА: Ты ище дома, Андрею? Я думала, же ты уж поіхал до клубу.


АНДРЕЙ: Выпью каву, а так поіду до клубу. Почта ище не пришла, то хочу почекати, може дашто нове приде из староства.


ВАРВАРА: Почта уж пришла. Я тилько што посмотріла на персональны листы — достали сме запрошинья на весіля от пана Овіркы.


АНДРЕЙ (зачудуваный): Направду? Як то так, та тилько в минувшу неділю были заручины и такой уж весіля без оповіди!


ВАРВАРА: Видишь, як пан Овірка понаглятся скоро свою доньку замуж выдати, а ты так переберашь собі в зятьях про нашу Галюсю.


(Андрей допиват каву, встає от столика, бере Варвару за підбородок и говорит облестно).

АНДРЕЙ: Не старайся, моя тлустенька голубочко. Ты сама знаєшь, што я не можу выдати свою Галюсю за того Василька — таж то простый хлоп свинопас. И як бы то выглядало перед другими панами, же пан шовтис Собакевич достал за зятя свинопаса... Я про свою доньку найду панича, лем ся не стирай, голубочко... А теперь дай мі свойой тлустенькой бузі. (Цілує так от формы Варвару).


ВАРВАРА: Андрею, я боюся, же ты за дуже переберашь собі в зятьях.


АНДРЕЙ: Не старайся, голубочко, шовтис Собакевич достане панича за мужа свойой донькі, и люде будут нам завидіти.


ВАРВАРА: Направду? А ты може уж маєшь даякого панича про нашу Галюсю?


АНДРЕЙ: Певно, же маю. (Смієся весело).


ВАРВАРА: А чом же ты мені не сказал? Чом скрывать от мене? Я мама, я повинна знати.


АНДРЕЙ: То я тобі теперь скажу — прекрасный кавалір, мудрый, интеллигентный, спокойный и богатый. Не пье, не курит, в карты не грає... Кажу ти, голубко, то ангел, не человік. Мене аж чемір имал, як його уйко познакомил мене с ним. Але то йому и пасує паном быти — по пански ходит, по пански бесідує. Не даром цілым банком управляє.


ВАРВАРА (барз зачудуванна): Боже, якы мы счастливы — будеме банкира за зятя мати! А ци он уж знає нашу Галюсю?


АНДРЕЙ: Ніт, он ище єй не виділ, але я його запросил, штобы приіхал сегодня до нас, то он ся приобіцял, што приде, и зробиме заручины.


ВАРВАРА (барз втішна): Голубчику Андрею, як ты дбаєшь за нашу доньку! Банкира зятьом будеме мати!... А як он называєся, тот банкир?


АНДРЕЙ: Войтек Вертихвіст... увидишь, он и тобі сподабаєся, а наша Галюся, як його увидит, то умлівати буде из любви.


СЦЕНА 4.

(Входит Наталка, убрана як кухарка, кланяєся панам).

НАТАЛКА: Прошу пані, най будут ласкавы придти до кухни, бо пані Яворска хотят вас видіти.


ВАРВАРА: О то добре, што пані Яворска пришла, я маю штоси цєкавого с нею поговорити. (Выходит).


(Наталка пускаєся идти до кухни за паньом. Андрей черкат челенками по столі и так тихо дає знакы “Пс-пс”. Наталка остановилася коло дверей и позерат на шовтиса, котрый сідат на кресло, выставляе рукы до Наталкы и притерає собі баюсы).

АНДРЕЙ: Та ходи до мене, Наталюсь, голубонько... Чого ты сторонишь так от мене? Ты знаєшь, як я люблю тебе, и коли лем посмотрю в твою сторону, коли подумам о тобі, то аж чемір по брісі имат.


НАТАЛКА (жартобливо): Направду, пане шовтис? А може вам треба потягнути чемір?


АНДРЕЙ: Не жартуй, Наталюсь, а ходи ближе до мене и сідай собі ту на мои коліна.


НАТАЛКА: Я боюся, жебы пані дашто не познала.


АНДРЕЙ: Не споминай ты мені мойой пані, а ходи ближе до мене. (Андрей встає, біжит до Наталкы, притігає єй силом до себе и примушат сідати йому на коліна).

Наталюсь, ты знаєшь, же я с каждым днем тебе більше люблю, а ты така холодна до мене.


НАТАЛКА: Або я вам виновата дашто, пане шовтис?


АНДРЕЙ: Наталюсь, не говорь ты мені “пане шовтис”, як мы тилько двое разом, а говорь просто “Андрусь”... Наталюсь, я люблю тебе, ты мое золотко. (Затирає баюсы с радости).


НАТАЛКА: Вы можете любити мене, як хочете, пане шовтис, але я не забуду николи, же вы тримате мене за кухарку и всі брудны куты мною вытерате...


АНДРЕЙ: То правда, голубочко, же я тобою послугуюся, але я то мушу так робити, жебы моя стара мазниця не познала дашто, же я тебе люблю.


НАТАЛКА: Як вы такий добрый человік, пане Собакевич, то коли купите мені подарунок?


АНДРЕЙ: Не старайся, голубочко, я тобі всьо куплю, што тилько захочешь, абы ты лем хотіла брати... Ну та дай бузі, Наталюсь...


НАТАЛКА: Я не можу так, бо як бы ту пані надышли, то што в тот час буде?


АНДРЕЙ: То почекай ту, голубочко, а я подивлюся на подвіря, што тота моя стара мазниця робит. (Выходит).


НАТАЛКА (сама до себе в сторону, куда вышол Андрей): Абы ты, старый дурню, хотіл давати подарункы, то я буду брати. (До публикы). Я не знаю, як долго тот старый чорт баюсатый так буде в розумі баламутити и мене напастувати. И сегодня я говорила до свого Максима, што я маю робити, як тот дурак так пристає до мене, а Максим посміялся и сказал: “Не старайся тыми дурничками, ты тилько берь подарункы от него, а я буду брати от його старой мазниці, и лучше выйдеме. А часы змінятся, тых панів скоро чорти заберут, бо уж гет подуріли, и в тот час мы будеме жити як свободны люде”.

Ей, та жебы скоро приняли тоты часы, бо при тых дурных панах то уж нияк не даєся жити роботным людям... (За дверьми чути покашлюванья).

О молчи, язычку, бо тот баран уж иде.


(Входит Андрей, рукы затерає из радости и подходит до Наталкы).

АНДРЕЙ: Теперь, Наталюсь, не бійся, бо моя мазниця на огороді говорит с паньом Яворском... Так ты мені зараз дай бузі. (Хоче цілувати Наталку).


НАТАЛКА: О-о! Почекайте, того не можете так скоро вымагати. На то мусит придти аж час.


АНДРЕЙ: Но та што-ж я тому виноватый, Наталюсь, же мені ся скорше захотіло, як тобі.


НАТАЛКА: Та треба так помаленьки, а вы такий наремный человік.


АНДРЕЙ: Голубочко моя, аж мороз по ногах иде.


НАТАЛКА: Та почекайте ище, аж ногы ся вам розогріют.


АНДРЕЙ: Наталюсь, бійся Бога, не жартуй, а дай бузі. (Обнимає и цілує).


(В дверях чути стук. Андрей, настрашенный отскакує от Наталкы).

СЦЕНА 5.

(Входит Максим).

МАКСИМ: Ваше благородие, пане шовтис — пан Вертихвіст пришол и хоче вас видіти.


АНДРЕЙ: Пан Вертихвіст приіхал! О то добре, я иду його встрітити. (Выходит).


МАКСИМ (обертатся до Наталлы): Ну, як пан Собакевич заховувался тут с тобою?


НАТАЛКА (смієся): Як? Та його ту и чемір хватал, и мороз по ногах ишол, а наостатку горячку достал, аж як ты постукал до двери, то охолоднул.


(Наталка и Максим сміются. За дверьми чути крик. Варвара розвлеклым голосом кричит: “Наталю! Наталю!”).

МАКСИМ: Наталю, я думаю, же теперь пані шовтисова достає горячку, то ты иди до кухні. (Наталка выходит).


(Максим драплеся по голові, перешолся по сцені пару кроков и говорит сам до себе).

МАКСИМ: Але то и комедия с тыми дурными панами, бодай их лихо побило! Он старый баран подлизуєся до мойой жены, а тота стара мазниця вчепилася мене. И треба ламати собі голову, як с дураками дурака грати, бо выступити против шовтисовой воли не можна — проженут зо службы, и где ся подіти нам обоим? Але може уж скоро приде час, што тых дурных панів чорти заберут. (Співат):

Коник мі окулял,
Кобыла ослепла,
Чым же я поіду
С панами до пекла?

СЦЕНА 6.

(Входит Варвара)

ВАРВАРА: Максимцю, голубчику, яка я втішна, же ты собі співашь! Значит, и ты ся тішишь, што я буду мати зятя-банкира.


МАКСИМ: Пані шовтисова, я не с роскошу співам, а с біды.


ВАРВАРА: Та яка на тебе біда пришла?


МАКСИМ: По брісі мене болит.


ВАРВАРА: Направду? Та от чого то може боліти? Може ты за богато студенины зъіл?


МАКСИМ: За богато? Та-ж я ани і не покоштувал той вашой студенины.


ВАРВАРА: О, та кто зожер полну миску?


МАКСИМ: Кто? Та пан шовтис! Як ся приставили до мискы, то аж уха ся им трясли, як пацяту,


ВАРВАРА: Максиме, правду кажешь, тот мой Андрей, то правдиве паця.


МАКСИМ: Прошу пані, я...


ВАРВАРА (прерыват): Максимцю, не говорь до мене “пані”, як мы тилько двое, а так просто Варваро, або деликатно и любовно — Варварусь. Ты знаєшь, як я тебе люблю, я не можу жити без тебе. (Варвара сідат, а Максим ходит).

Максимцю, та иди ту ближе, сідай ту коло мене.


(Максим стискат раменами, кривится в сторону публикы и помалы присідат).

ВАРВАРА: О так, голубчику, присунься ту ближе до мене.


(Варвара обнимає Максима, а он ся оттігат, не цілує єй).

ВАРВАРА (выпускат його из объятий, сплювує): Тьфу, такий молодый человік, а такий зимный, як кавалок леду... То велька слабість, Максиме!


МАКСИМ: Правду говорите, пані шовтисова, же то велика слабість, лем може не я, а вы хоруєте на тоту слабість.


ВАРВАРА: Максимцю, не говорь мі ту о слабости, а постискай мене, поцілуй мене. Ты знаєшь, же я тебе люблю и я не могла бы без тебе жити. (Мджурит очами, пестится и говорит стиха): Я хочу...


МАКСИМ: Што хочете, пані?


ВАРВАРА: Максимцю, я люблю тебе и хочу, жебы ты поцілувал мене.


МАКСИМ: Та вам добри так казати, але што ваш пан бы говорили, як бы нас увиділи?


ВАРВАРА: Не споминай мі мойого Андрея, бо мі аж черева ся двигают, як ты за него вспомнешь.


МАКСИМ (отвернулся до публикы): А мі ся черева двигают уж теперь, як на ню смотрю.


ВАРВАРА: Йой, йой, Максимцю, слабну, подай воды, голубчику!


МАКСИМ (бере Варвару за руку, встає на ногы): Пані, пані, што вам таке? Може вам треба доктора?


ВАРВАРА (махат руком): А што мі доктор поможе?


МАКСИМ: Як то так? Доктор даст лікарство... Або може вам треба дати “пенисилин”?


ВАРВАРА: Який пенисилин?


МАКСИМ: Та я сам добре не знам, што то єсть, але люде говорили, же Дубівского Улькі доктор поміг тым лікарством, што называтся пенисилин.


ВАРВАРА: Максимцю, мі не треба жадных докторів ани лікарства, лем ты постискай мене, не будь такий зимный, як кавалок леду...

Йой, йой, слабну... (Варвара кладе голову на столик, як бы умлівала. Максим пускат руку Варвары и отходит от столика).


МАКСИМ: Чудна то хворота!


ВАРВАРА (двигат голову). Не чудна то хворота, бо то неє жадна хворота.


МАКСИМ: Ей, та што вам бракує, пані? Чом так слабнете?


ВАРВАРА: Та бо ты такий дурный, як бык, не знаєшь, што то значит любовь.


МАКСИМ: О то вы за то так ослабли, а я думал, же вы так само за богато студенины зъіли, и вам ся недобри зробило.


ВАРВАРА: За то, за то, Максиме, бо я тебе люблю. Я тобі куплю красный подарунок, як ты поцілуєшь мене.


МАКСИМ: Та чом бы я вас не поцілувал. За подарунок все поцілую вас, пані. (Максим цілує Варвару, Наталка входит на сцену, но цофатся до кухни и пукат до двери. Варвара отскакує от Максима, поправят волосы и сукню).


ВАРВАРА: Можна!


НАТАЛКА (входит): Прошу, пані, най идут до кухни, бо час охолодити студенину.


ВАРВАРА: Добре, Наталю, я иду. (Выходит).


(Максим подходит до Наталкы и бере єй за рукы).

МАКСИМ: Што ты так долго робила в кухні?


НАТАЛКА: Я варила студенину. А што ты робил тут с паньом шовтисовом?


МАКСИМ: Я тут холодил студенину.


(Наталка и Максим обнимаются и сміются).

(Куртина падат).

Конец І акта.


АКТ ІІ.


Комната тота сама, што и в первом акті. Можна трохи змінити стол, кресла, абы выглядало трохи инакше.

СЦЕНА 1.

(Наталка пряче по столі, вытерає кресла шматом и т. д. Говорит сама до себе).

НАТАЛКА: Треба трохи почистити тоты порохы, бо придут панове.


МАКСИМ (входит): Чисти, чисти, Наталка, бо пан Собакевич приде ту и приведе Вертихвоста, свого будущого зятя... А ты, Наталка, виділа уж того Вертихвоста?


НАТАЛКА: Но, я його не виділа, тилько пані мені говорила, же то якийси великий и богатый пан, што банком управляє, и же он має ся заручити с Гальком и має быти их зятьом.


МАКСИМ: Видишь, якы дуракы тоты нашы шовтисе! Галю хотят выдати за него, а Галя уж заручена с Васильком, и она го так любит, же никто их не може розлучити.


НАТАЛКА: А то не наше діло, Максиме. Най паны ся старают тым, а мы тилько служиме у панов, то нам треба старатися про нас самих.


МАКСИМ: Правду маєшь, Наталю. Най паны дурачатся, а у нас своя любовь. Я люблю свою Наталку.


НАТАЛКА: А я люблю свого Максима... Як хочешь, то ти покажу. (Подходит до Максима и цілуются).


СЦЕНА 2.

(Входит Василько и Галя, провадятся под рукы. Максим с Наталком не зауважили их. Василько с Гальом так само стискаются и сміются с тиха).

ВАСИЛЬКО: Добрый вечер, Максиме!


МАКСИМ (отскакує от Наталкы замішаный): А бодай тебе чорт копнул, Васильку, як ты мене настрашил! Я думал, же то пан шовтис и с паном Вертихвостом пришли.


ВАСИЛЬКО: Я дуже жалую, же я вам прервал такы солодкы минуты, але ты мене знаєшь, Максиме, то пребачь.


МАКСИМ: То нич, добре, же сте пришли.


НАТАЛКА: Ты знаєшь, Галю, же твои тато вынашли тобі богатого нареченого?


ГАЛЯ: Шкода их старунку... Я маю тут свого нареченого. (Притулятся до Василька).


МАКСИМ: О почекай, Галюсь, ты увидишь, якого пана тобі привели тато.


ВАСИЛЬКО: Вы певно жартуєте?


НАТАЛКА: Не жартуєме, ніт, бо и тато и мама тішатся, же будут мати богатого зятя-банкира. Зараз ту мают го привести.


ВАСИЛЬКО (опускат рукы): Як так, то для мене тут не буде місця, бо мя выженут. Може лучше ся вынести.


ГАЛЯ: Як ты хочешь втікати, то и я иду с тобом. Я жадных дурисвітов не хочу. Я люблю тебе, Василкьку, и с тобом на край світа готова идти... Але лучше буде, як мы обоє выйдеме отсюда до огороду. (Бере Василька за руку и выходят).


МАКСИМ: Видишь, Наталко, яка тверда дівчина тота их Галя! И я тобі скажу, што Собакевич буде мати тверду кість перегрызти разом с тым своим Вертихвостом... Але я мушу тебе лишити, бо час коням воду подати. (Выходит).


СЦЕНА 3.
(На друга двери входят Собакевич с Вертихвостом. Вертихвіст убраный парадно до цилиндра, и паличка в рукі).

ВЕРТИХВІСТ (кланятся до Наталкы): Доброго здоровья, паннуся Галя.


НАТАЛКА: Доброго здоровья пану.

(Вертихвіст уж подходит ціловати ручку, но шовтис го затримує).

АНДРЕЙ: Оо, пане Вертихвіст, вы ся мылите — то не моя Галюся, а моя кухарка.


НАТАЛКА (отходит от стола на край сцены и с тиха до публикы): Теперь єм кухарка, а перше была єм коханка, чемір його імал — чорта старого.


АНДРЕЙ (до Наталкы): Ты заберайся до кухни. Я хочу тилько с паном Вертихвостом поговорити.


(Наталка выходит, але остановляєся коло дверей).

НАТАЛКА: А теперь, пане Собакевич, мороз по ногах вам не иде. (Выходит и затворят за собом двери).


ВЕРТИХВІСТ: Пане Собакевич, а што она говорила про мороз? Теперь морозу нема...


АНДРЕЙ: Пане Вертихвіст, пребачьте, она троха дурнувата.


ВЕРТИХВІСТ: Ничого, ничого, пане Собакевич... А где-ж ваша Галюся, с котрой вы хочете мене познакомити?


АНДРЕЙ: Пребачайте, пане Вертихвіст, она ту зараз приде... Я думаю, же она ся вам дуже сподобає, бо она дуже гарна собі... А як бы вы знали, пане, яку она дитину має?


ВЕРТИХВІСТ: Што говорите? Дитину має? О та я уж такой не хочу, што дитину має.


АНДРЕЙ: Перепрашаю, пане Вертихвіст, то нежива дитина, Боже борони, я тилько вам хочу сказати, яка она талантлива и мудра — дитину собі из вовны выплела, вот так на забавку.


ВЕРТИХВІСТ: О то што иншого, а я настрашился.


АНДРЕЙ: Но, борони Боже, ничого подобного! Я думаю, што она вас дуже полюбит, бо вы такий интеллигентный и талантливый, а и она талантлива. Нема што говорити — банком не може бодай кто управляти.


ВЕРТИХВІСТ: Дякую, пане Собакевич, за вашу повагу што до мене. А говорите, же ваша Галюся мене полюбит, так я напевно знаю, же полюбит, бо, знаєте, пане Собакевич, мене всі дівчата любят, по просту дуріют за мною.


АНДРЕЙ: Вот то и єсть, што я собі думал. Моя Галюся, як вас увидит, то може такой сегодня буде готова заручитися с вами.


ВЕРТИХВІСТ: Дуже добре, пане Собакевич, але вы єй покличьте ту, я хочу єй видіти.


АНДРЕЙ: Так, так, вы сідайте собі ту на кресло, пане Вертихвіст, а я єй зараз покличу.


(Андрей притігає кресло, котре было накрыте білым прикрывалом, але Наталка, як робила порядкы, положила под простирало надуту балону. Вертихвіст сідає, а балона тріскат. Вертихвіст сильно настрашился).

ВЕРТИХВІСТ: Господи Боже, што вы мене хочете ту убити! Будьте мні здоровы, я не хочу вас знати...


(Вертихвіст схватил цилиндер и хоче лишати комнату, Андрей, замішанный, тримат го за рукы).

АНДРЕЙ: Пане Вертихвіст, будьте ласкавы послухати, я вам поясню, то тота моя дурнувата кухарка всього того наробила... Я єй выжену до чорта!


ВЕРТИХВІСТ: Як так, то я почекаю, але вы прикличьте вашу доньку.


АНДРЕЙ: Так, так, так, — вы сідайте, а я єй прикличу.


(Вертихвіст сідає, але сам кресло провіряє. Андрей кличе Варвару ).

СЦЕНА 4.

(Входит Варвара).

ВАРВАРА: Добрый вечер пану.


АНДРЕЙ: То пан Вертихвіст, нареченый нашой Галюсі.


ВЕРТИХВІСТ: Ище не нареченый.


АНДРЕЙ: Пане Вертихвіст, я певный, же вы будете моим зятьом.


ВАРВАРА: Яка я втішна! Зятя-банкира будеме мати, а теперь грошей каждому треба.


ВЕРТИХВІСТ: Я хочу видіти вашу Галюсю.


АНДРЕЙ: Варваро, ноле покличь нашу Галюсю.


ВАРАВАРА: Зараз иду и прикличу єй, пане Вертихвіст. О який вы красный, паничу, як я тішуся вами. (Обнимає його).


ВЕРТИХВІСТ: Перепрашаю вас, пані, але я зо старыми бабами любви не зачинаю.


АНДРЕЙ: Пане Вертихвіст, моя Галя така сама што до любви, як и єй мама — тилько так оком поджмурити, а уж цілуватися хоче.


ВЕРТИХВІСТ: Пане Собакевич, я хочу вашу доньку видіти.


ВАРВАРА: Я уж иду, зараз єй прикличу. (Выходит).


АНДРЕЙ: Пане Вертихвіст, я певный, же моя Галя буде вас любити.


ВЕРТИХВІСТ: Я так само певный. Знаєте сами, же што пан, то пан, и яка дівчина бы пана не полюбила.


АНДРЕЙ: Так, так, пане Вертихвіст, я то знаю, бо я сам пан.


СЦЕНА 5.

(Входит Варвара, а за нею Галя).

АНДРЕЙ: Галюсю, золотко моє, я хочу познакомити тебе с паном Вертихвістом.

(Вертихвіст встає, подає руку Галі).

ВЕРТИХВІСТ: Доброго здоровья панночкі Галі, я дуже рад вас видіти. (Цілує руку).


ГАЛЯ: Доброго здоровья пану.


АНДРЕЙ: Так, так, Галюсю, я тобі сегодня кажу от свойого серця правду, же я хочу, жебы ты и пан Вертихвіст ище сегодня ся заручили, бо я хочу пана Вертихвіста за зятя.


ВАРВАРА: И я, як твоя мама, хочу пана за зятя.


ВЕРТИХВІСТ: Розумієся, бо кто-ж бы пана не хотіл за зятя?


ГАЛЯ: Вы, тату и мамо, як хочете пана за свого зятя, так вы собі можете його взяти, а вы мені нареченого не глядайте, бо я собі сама уж нашла нареченого.


(Всі затихли, як бы остолпіли).

АНДРЕЙ (приходит до себе): Як то так, та кто же єсть твой нареченый?


ГАЛЯ: Василько єсть мой нареченый и я його люблю, а вы мені жадных вертихвостів не глядайте!


АНДРЕЙ (гнівно): Я не хочу свинопаса за зятя!


ВАРВАРА: Я так само не хочу.


ГАЛЯ: Вы не мусите хотіти, але я хочу. Вы такого зятя будете мати, якого я выберу.


ВЕРТИХВІСТ (злостно): А то што, пане Собакевич, має означати! Вы думаєте, же вы с мене дурака будете робити? Та-ж вы знаєте, же я пан, и я не позволю собі на таке унижение!


АНДРЕЙ: Пане Вертихвіст, она буде вас любити.


ВАРВАРА: Так, так, пане, буде, буде.

(Галя злостна выходит и дверьми зо злости лупла. Всі смотрят в сторону за Гальом).

ВЕРТИХВІСТ: Пане Собакевич, я вам того не можу пребачити, вы мені одобрали шляхетске достоинство. (Бье кулаком по столі). Я вас подам до суду за уближенье гонору.


АНДРЕЙ: Слухайте, пане Вертихвіст, та-ж я вам ваш гонор не одобрал, але моя дочка, то як хочете — єй до суду подайте.


ВЕРТИХВІСТ (махат паличком): Но, я вас подам до суду. Вы знаєте, кто я єсть?


АНДРЕЙ (злостно): Та кто такий?


ВЕРТИХВІСТ: Та-ж я преця пан!


АНДРЕЙ: А што я?


ВЕРТИХВІСТ: Вы свинья!


(Андрей дреся на ціле горло, літає по сцені, як шаленый).

АНДРЕЙ (до Варвары): Идийно, закличь Максима, най ту приде и вышмарит того пса.


ВАРВАРА: Иду, иду! (Выходит).


ВЕРТИХВІСТ: Ану, я вам покажу, кто пес. (Откладат цилиндер, закочує рукавы и летит бити Андрея. Андрей кричит: “Ратуйте, ратуйте!” Влітуют Максим, Наталка, Галя, Василько и Варвара. На сцені замішательство. Вертихвіст притис Андрея до кута и бье).


АНДРЕЙ: Ратуй, Максиме, бо хоче убити!


(Максим схватил Вертихвіста, скрутил йому рукы назад и вытігат на середину сцены).

ВЕРТИХВІСТ: Про Бога прошу вас, попусте, бо поламете, мі рукы...


МАКСИМ: А што ты за єден? Чого ты ту пришол нашого пана шовтиса бити? (Пускат му рукы).


ВЕРТИХВІСТ: Мене ту прикликал пан Собакевич, штобы заручитися с його дочком.

(Василько и Галя тримаются за рукы и сміются. Варвара плаче).

АНДРЕЙ: Максиме, вышмарь го за двери.


МАКСИМ: його не треба выкидувати. Он сам выйде.


ВЕРТИХВІСТ: Так, так, я выйду сам тилько не бийте. (Бере цилиндер в руку, цофатся взадгус и выходит).


МАКСИМ: Але вы, пане Собакевич, нашли собі зятя, што вас хотіл задусити...


АНДРЕЙ: Правду говоришь, Максиме.


МАКСИМ: Вы, пане шовтис, не глядайте нареченого про свою дочку, она уж має нареченого. (Показує на Василька).


ВАСИЛЬКО: Так, пане шовтис, я люблю вашу Галю, а она любит мене, и мы поженимеся, ци вы любите, або не любите.


(Андрей драплеся по голові, переходится по сцені, а так звертатся до Василька).

АНДРЕЙ: То як так, діти, вы ся любите, то найже буде по вашому. А я більше про себе пана за зятя глядати не буду. Я бы дуже любил, штобы мы сегодня про вас зробили заручины.


ВАРВАРА: Так, так, Андрею, не треба откладати, а сегодня зробити заручины.


МАКСИМ: Видите, пане шовтис, як то в житью треба завсе ся учити. И вас тот пан банкир так скоро переробил на иншого человіка — бодай йому Бог здоровья дал.


АНДРЕЙ: Бодай його гром тріснул, як он мене схватил, то я думал, же задусит.


ВАРВАРА (махат руком, отходит в сторону и до публикы): Та жебы тя задусил, то я бы мала Максима.


МАКСИМ: Так, пане шовтис, забудьме пана Вертихвоста, бо он уж, ся ту не верне. А мені подабатся, як вы годитеся на заручины той молодой пары. (Показує на Василька и Галю).


АНДРЕЙ: Не маю ничего против того, як они ся любят направду, а не по пански. Але як хочете сегодня заручины, то нам треба ся прирыхтувати. (Звертатся до Наталкы). Ты, Наталко, будешь помагати мені.


ВАРВАРА: А ты, Максиме, будешь помагати мені.


МАКСИМ: Мы всі будеме помагати и дружно робити: я зо свойом женом Наталком, Василько зо свойом нареченом Гальом, а вы, пане шовтис, зо свойом паньом.


(Андрей и Варвара драплются по голові, показуют, же не суть цілком задоволены).

АНДРЕЙ: То най буде по вашому: где любовь — там заручины.


ВАСИЛЬКО: А я вам дякую дуже красно, пане шовтис, за то, же сте выховали таку гарну дівчину про мене. (Цілує Галю).


МАКСИМ (до Наталкы): А што, Наталь, мы не потрафиме так, як и они? (Цілує Наталку).


АНДРЕЙ (до Варвары): Та я так само не патык, то подь ку мні, голубко. (Цілує Варвару).


(Потом стают всі до пары и співают пісню “Там на горі крута вежа”).

Конец.



[BACK]