Милы Нашы Горы — 'Стары Гриц'
“Хлопці неженаты,
Подме на Банаты;
Як сой заробиме,
То ся пожениме”.

Плачу я за вами, горы,
Як в зимі, так в літі;
Теперь я вас більше люблю,
Як я в чужом світі.
Каждый любит родну землю
Так, як матерь свою:
Часом кровь за ню проліє,
Часом згине в бою.
Часом врагы його возьмут
В тяженьку неволю;
День ся роком йому робит
От скукы и болю.
Сердце йому все диктує
За своим тужити;
Но и так он лишит свое,
Як ніт о чом жити.
И так свое все лишали
Вшелякы народы;
И за ліпшым житьом ишли
За горы, за воды.
Ой плачу я за горами,
Сердце мі ся крає;
Але чому я их лишил,
Каждый добре знає.
Родиче ся все старали,
Што с дітьми робити;
Бо як діти сподрастают,
Треба их женити.
А женити неє на чом,
Бо грунт лем єдному;
А остальным треба было
Выходити з дому.
Не маленька то задача
В такых обставинах;
Бо земли ся не прибыват
В горах ни в долинах.
То-ж иншой рады не было
Брату ни сестриці;
Треба было рискувати
Житьом в Америці.
На тринадцет літ дівчатко
В Америку слали
И вернути скоро кельчик
Строго наказали.
Бо грошы лем пожичили
На срок коротенький;
А и брату тра іхати,
Хоц ще молоденький.
И так сой рады давали
В цілой Лемковині;
В Америці больше лемков,
Як там на родині.
А и тоты, што остались,
Часто бідували;
Лем им родны з Америкы
Помощь посылали.
Тут нас лемков в Америці
До пів миллиона;
Не с роскошу мы всі вышли
С родного загона.

Стары Гриц



[BACK]