Хитра Дівчина (народна приповідка)

Было то давно-давно, коли ище судов не было, лем по селах паны-поміщикы панували и людей судили.

В одном селі жили собі два сусіды. Один богатый — у него в хаті и на подвірью полно всього, а другий убогий — ни хвоста ни хвороста, лем біда и в хаті и в стодолі. Но была у того другого сусіда дочка Марися — така розумна и хитра-прехитра.

Якоси раз богатый розласкавился и каже до бідного:

— У тебе лыжкы молока нема, а у мене пять дійных коров. Возмий мою дійну корову, а будешь мі в роботі помагати и так потроху отробишь.

Бідный подумал, што то от щирого сердца, а не от хитрой думкы богатый сусід корову дає. Взял тоту корову и отраблял. Больше для сусіда працувал, як для себе. Як уж отробил, то шкода стало богатому коровы, и каже знова до бідного:

— Ну, уж попасся ты дост, то отдай мою корову назад.

Зачудувался бідный:

— Та-ж я тобі, сусідо, за корову отробил!

Но богатый ани слухати не хоче, лем смієся:

— Што ты там отробил за таку корову? То так, як коцур наплакал, ани слухати не хочу.

Жалко стало бідному свойой працы. Приходит додому и говорит:

— Бодай никто не дождался с богатыми згоду робити... Но не отдам коровы, а піду до пана, най он розсудит.

Пана того всі люде в селі за дуже розумну людину мали. Все сиділ на ганку та закривлену файку на долгом цибуху курил. Люде говорили, што он так много думає, а йому поправді и головы повернути не хотілося, бо такий лінивый был.

Выслухал он бідного. Потом казал закликати и богатого сусіду и говорит им так:

— Дам вам загадку, кто єй отгадат, того и корова.

— Най буде и так, — згодилися оба сусіды. — Повідайте, пане, вашу загадку.

— Та слухайте: што на світі найсытнійше, што на світі найпрудше и што на світі наймильше? Идьте собі додому, а завтра приходьте и отповідайте.

Поклонилися сусіды панови и пошли додому. Богатый иде на свое подвірье и подсміхуєся: “Та то легко отгадати таку загадку. Што може быти сытнійше от панскых свиней? Што може быти швидше от псов-хортов, с котрыми пан ходит на полюванье? А наймильше на світі то грошы — то каждый знає!.. Моя корова была и буде.”

А бідный пришол додому, сіл на запецок и застарался. Видит то його дочка Марися и говорит:

— Чого вы, няню, так застараны? Што вам пан сказал?

— Та загадал пан нам обом загадку розгадати, и кто розгадає, того и корова буде.

— А яка-ж тота загадка? — пытаєся Марися.

— Што на світі найсытнійше, што на світі найпрудше и што на світі наймильше?

Сіла Марися коло стола, подумала трохи и говорит:

— Треба панови сказати:


Найсытнійша — земля-мати,
Бо велику силу має,
Всіх годує, напаває.
И найпрудша мысель наша,
Бо она за короткий час
Бколо світа обведе нас.
А наймильший сон людині,
Зле и добре мож забыти,
Штоб заснути и спочити.

— Та оно направду так! — выкрикнул няньо. — Отак я и панови скажу.

Пошли на другий день сусіды до пана. Пан их пытає:

— Ну што, отгадали вы мою загадку?

— Отгадали, пане, — кажут оба.

Богатый сусід наперед скорше выступає, штобы пану приподобатись, и повідат:

— Найсытнійшы на світі, пане, вашы кабаны, найпрудшы на світі вашы хорты, а наймильшы на світі грошы, они для всіх хорошы.

Пан замахал долгым цибухом и крикнул:

— Ей брешешь, брешешь! — Потом обернулся до бідного: — А ну ты говори!

Бідный сусід схилил набік голову и так тихо и смиренно начал говорити:


— Можу, пане, вам сказати,
Найсытнійша — земля-мати,
Бо велику силу має,
Всіх годує, напаває.
И найпрудша мысель наша,
Бо она за короткий час
Вколо світа обведе нас.
А наймильший сон людині,
Зле и добре мож забыти,
Штоб заснути и спочити.

— Так, то правильно, — говорит пан. Значит, корова твоя. Тилько што-то мні не хоче віритися, штобы ты сам тото мог отгадати. Може тобі дакто помагал?

— Помагал, пане, — каже бідный. — Маю дочку Марисю, она така розумна, така перебігла на вшитком, як бы можна было, то она бы и звізду с неба достала. Так она мене навчила, як тоту загадку розгадати.

Пан аж розсердился, набундючился, засопіл и думає собі: “Як то так? Я такий розумный собі пан, а она проста дівка, и мою загадку розгадала... Но почекай же ты, мудрульо!” И каже он до Марисіного няня:

Я ти тут дам десять вареных яєц, ты их передай свойой розумной дочкі, най она посадит на них квочку, штобы тота квочка за одну ночь вылупила из них курчата, штобы твоя дочка зарізала три курчата, засмажила на сніданье, а ты, поки я встану, машь принести то до мене. А як не зробит твоя дочка того, то буде зле.

Иде няньо додому барз застараный, аж плаче. Приходит до хижы, а Марися пытає його:

— Чого вы, няню, плачете?

— Та як же мені не плакати, Марись. Загадку я добре отгадал, и корова наша, але пан дал для тебе десять вареных яєц и наказал, штобы ты посадила на них квочку, штобы квочка за однесеньку ночь вылупила и выгодувала курчат, и штобы ты трое из тых курчат засмажила йому на сніданье. А як не зробишь, то буде зле тобі от пана.

Но Марися не робит собі нич с того. Она лем усміхнулась и скоренько взялась до роботы. Не посадила квочку на варены яйка, а зварила горщик кашы, отдала няньови и каже:

— Занесете то до пана и скажете йому так:


Поорте земличку вашу
Та посійте тоту кашу,
Як выросне с того просо,
Най то просо пан покосит,
Най змолотит, перевіє,
Пшона натовчи зуміє,
Бо не мам чым годувати
Тоты маленькы курчата.

Понюс няньо до пана кашу, отдал йому и повідає так, як Марися навчила.

Пан дивился, дивился на тоту кашу, потом взял и отдал єй свиньям. А сам думає: “Што то значит? Проста дівчина знова мене перехитрила... Но почекай же, ты мене не перехитришь больше”.

Долго думал пан и придумал нарешті таку загадку:

— Идий ты и повічь свойой дочкі, што пан просит єй на гостину. Але як она така розумна, то най приіде до мене так, штобы іхала и не іхала, ни дорогом ни поза дорогу, ни боса ни обута, с подарунком и без подарунка. А як она того не выполнит, то буде зле.

Иде знова зажуренный няньо додому. Як пришол до хижы, то повідат дочкі:

— Ну што теперь будеме робити, Марись? Пан дал нам нову загадку.

И он росповіл цілу историю, яку загадку задал теперь пан.

— Не старайтеся, няню, — повідат Марися. — Мы собі с тым порадиме.

И наказала она няньови зловити живого заяца. А сама одну ногу обула в дыряву черевику, а другу лишила на босо. Потом поймала воробця, взяла сани и запрягла в них цапа. Заяца под одну руку взяла, а до другой воробця. Одну ногу на сани поставила, а другом по дорогі ступала. Так одну ногу цап везе, а другом иде. Иде и співає:


От я іду и не іду,
А поспію до обіду.
Што-ж, як мене пан так просит,
Я обута, я и боса
И дарунок в рукі мам,
Пану його передам.

Приходит Марися так до пана на подвірья. Пан як увиділ в окно, што дівчина и тут його перехитрила, дуже розгнівался и кричит своим слугам:

— Пощуйте єй собаками!

Слугы пощували собаками, но дівчина выпустила заяца. Собакы погналися за заяцом, а єй лишили. Марися иде прямо на ганок та до пана в світлицу. Поздоровкалась сміючись и повідат:

— От вам, пане, и даруночок от мене, — та подала йому штось в рукі.

Пан хотіл взяти, но тут она жменю роскрыла и пустила воробця. Воробец пурхнул и вылетіл в открыте окно.

Зачудувался пан: Направду хитра дівчина. Думає робі: треба єй обдарити, штобы потом не сміялась над паном и не выдумала дашто на него.

— Што-ж тобі дати, дівче, бо ты выграла? Выберай, што хочешь.

Але тут на подвірью счинился шум. Повідают пану, што якысь два дядькы пришли до пана судитися.

Пришли перед пана. Тот пытає их:

— Што вам треба, добры люде?

Один росповідат:

— А от што: ночували мы оба на поляні, а як рано повставали, дивимеся, то коло нашых кобыл єсть мале лоша. Я говорю, што то моя кобыла лошадко привела.

Другий перебиват:

— Неправда, то моя кобыла лошадко привела... Вы, пане, розсудите нас по правді.

Пан хотіл показати перед Марисьом и перед людьми, што он небылеякий розум має. Подумал над тым и каже пригнати на подвірне лошадко и кобылы:

— До котрой лошадко побіжит, тота його привела.

Привели запряженны кобылы и лошадко. Але лошадко так было загнане с долгой дорогы и засмыкане, што бідолашне ани не знало, куда йому бігти — взяло та побігло в иншу сторону от кобыл.

Всі очы вытріщили, а пан аж почервоніл с ганьбы, што його догадка нанич вышла. А Марися спокойно говорит:

— Вы лошадко привяжьте, а мамы повыпрягайте и пусте свободно: котра побіжит до лошадка то його мама.

Так и зробили. Роспрягли коней, а гачатко привязали. Одна из кобыл зараз до него побігла, а друга пошла траву пасти.

— Ото розумна дівка! — дивуются люде.

Пан заклял гнівно, што проста дівка його бортаком перед людьми выставила. Прогнал єй со двору разом с няньом и ничого им не дал. А Марися ани не подивилася на його богатство, бо што в хаті и на подвірью, то все дуже скоро може пропасти, але што людина в розумной голові має, то николи не пропаде, доки людина жиє.




[BACK]