Бача и Планетник — М. Жак
КОМЕДИЯ В 2 АКТАХ
ИЗ НАРОДНОГО ЖИТЬЯ НА ПРЯШЕВЩИНІ

(Дієся в одном нашом селі
перед 2-ом світовом войном).

ПРЕДИСЛОВИЕ

Меже нашым народом в Карпатах донедавна ище держалася віра в босоркы и в то, што человік по смерти ходит страшити и мучити людей. Аж теперь послі 2-ой світовой войны при народной власти в нашы села пришла правдива культура и наука, то и старшы люде перестают вірити в тоты забобоны.

В селі Кружлеві, на Маковиці, жил совсім неграмотный, темный циган. Того цигана на всі бокы кликали по селах, абы приходил застановити мертвого, котрый страшил людей. Циган мался добри, бо от каждой такой операции доставал и грошей, скилько хотіл, и одежу, яка по мертвом осталася, вшитку собі заберал.

Коли того цигана кликали до дому выганяти мертволу, то он не ишол николи до обіда, лем по обіді. Як тилько перешол порог дохижы, то первы його слова были:

— А видите го (или єй), там сидит в самом кутику за столом.

Так начинал баяти и выганяти мертвого. Лем пару роков минуло, як тот циган помер. Померли с ним и злы духы, бо нигде теперь не чути, абы мертвый ходил страшити. А скилько то страху перше люде мали! Дагде на поді мачка мявкла, або дашто в сінях ци в стайні дуркло два-три дни по похороні умершого, и уж думали, што мертвый по смерти ходит. Стары люде у нас добре памятают тоты часы, и нияк не можут порозуміти, што ся стало, где ся поділи тоты вшиткы страхы, котрых всяди было полно. Но поєдны люде сміются и повідают, што в тых двох войнах было много стрілянья в нашых горах, то и страхы были повыбиваны.

На тых забобонах оперта и тота история, котру передаю тут в представлении “Бача и планетник”.


М. Жак.



Особы:

Хаим — корчмарь и сельский гешефтяр;
Прокоп — старый сельский пастух без роботы;
Данило — молодый сельский учитель, який жиє у теты Олены;
Данило-дід — тот самый учитель,
перебраный за старого подорожного;
Мария и Олена — дві сусідкы.

АКТ І.

Сцена: На дворі перед хатом Олены. Коло хаты садок. Входит с одной стороны Хаим, с другой Прокоп.

ХАИМ: А “ви гайст — ви гайст”, пане Прокоп, як ся маєте?

ПРОКОП: Дай Боже здоровья, пане корчмарь, куда идете?

ХАИМ: Я все за интересом ходжу, задармо не показую носа из корчмы. А чом вас, пане Прокопе, не видно? Може сте хворы, боже борони, шкода бы было такого доброго чловека... Я от вас не чул паскудне слово, як жию.

ПРОКОП: Най вас Бог благословит за добре слово. Паскудный час на мене дуже.

ХАИМ: Што такого паскудного с вами, я ничого не чул?

ПРОКОП: А та видите, человік начинає старітися. Як єм попасувал худобу, то все штоси капнуло до кешені, то грудочка сыра, то трохи масла, а и даяка корунка пришла. И на босорках был заробок. А теперь што? Ледво дыхаю из той алмужны, што мі дают. За то не можу идти до вас до корчмы.

ХАИМ: Ай вай, та с вами, Прокопе, шлехт гешефт!

ПРОКОП: Ой шлехт, шлехт, як вы кажете.

ХАИМ: Жаль мі вас, Прокопе, жаль... Але я вам дам файн гешефт.

ПРОКОП: Най вас Бог милує.

ХАИМ: Вы у мене файный человік. Знаєте што, Прокопе?

ПРОКОП: Та лем говорьте.

ХАИМ: Я дуже потребую купувати коровы от Олениных и Марининых, бо у них дуже файны коровы на ціле село, я их мушу мати.

ПРОКОП: А чому бы ніт? Пойдете до них, тай купите.

ХАИМ: Коли они не хцут продавати, а я дуже потребую.

ПРОКОП: Чому бы ніт, як добре заплатите?

ХАИМ: О я то сам знаю. Але я хочу купувати за половину ціны. Тоты коровы вартают по 8 тысяч, а я хочу купувати по 4 тысяч.

ПРОКОП: Пробуйте, може и так купите.

ХАИМ: Ніт, я не пробую, бо они не продадут так. Я бы хотіл, штобы они сами просили мене, товди я можу заплатити, ківко хочу.

ПРОКОП: Та зробте так, абы они сами просили вас.

ХАИМ: Я собі сам не можу так зробити, лем вы, пане Прокоп, можете.

ПРОКОП: А якым способом?

ХАИМ: Вам дуже легко. Скажете, што босоркы взяли молоко.

ПРОКОП: Най вас Бог милує, та то не легко комусь послати босоркы.

ХАИМ: Знаю, што не легко, але вы можете то зробити, бо вы старый бача. Як коровы будут мои, то достанете за кажду по стовкі. Ци не файн гешефт?

ПРОКОП: Не так легко буде, то не фигля.

ХАИМ: Нашто вам таке говорити, вы придте до мене, я вас файн погощу и там порадимеся.


(Уходят оба. Из загородкы выходит Данило и сідат на колоді дерева коло хаты).

ДАНИЛО (протігат раменами от спанья): О га! Але добре полежати в загороді на траві, а ище под деревами, аж рукы затерпли... Но чул єм вшитко, што росправляли Хаим и Прокоп. Не скажу нич, лем посмотрю, што из того выйде.


(Из хаты выходит Олена).

ОЛЕНА: А ты кади ходишь? Виджу, жес заспаный и без шапкы, где ты был?

ДАНИЛО: Мало заспал и сам не знаю, чого сиджу ту.

ОЛЕНА: Сніданье готове, идий та ідж... Ты повідал, што до священника идешь.

ДАНИЛО: Маю часу дост. Сідайте коло мене, ту так красно посидіти.

ОЛЕНА: Правда, што красно. Абы-с знал, што тоты колоды мі милы от дітинства. Ту бавили сме ся с Мариом, для нас тото місце наймильше.

ДАНИЛО: Бо вы зрослися с місцем, привыкли на колоды.

ОЛЕНА: Ой, што ты говоришь?

ДАНИЛО: Што такого?

ОЛЕНА: Та де я росла на колодах? Як люде почуют, буде огварка.

ДАНИЛО: Та што в том злого? Я сказал, што вы от дітинства бавилися на тых колодах, за то любите их... Ну и што тут злого?

ОЛЕНА: У тебе нич злого, ляпнешь хоц што, а потом выкручуєшь. Думашь, што ты ученый, то можешь робити сміх. Та я на питльованых азимках, на сметані выросла, а он каже: на колодах выросла.

ДАНИЛО: Але, тетко, што вы так россердилися?

ОЛЕНА: То гріх насмішкы с теты робити. Шкода, жес в Пряшеві учился.


(Входит Прокоп).

ПРОКОП: Слава Іисусу Христу.

ДАНИЛО: О слава навікы.

ПРОКОП (до Олены): Над чым радитеся с паном учительом?

ОЛЕНА: От так вышли, посідали тай бесідуєме.

ДАНИЛО: Отки идете? Сідайте коло нас, та бесідуйте, што нового.

ПРОКОП: Най Бог милує вас за добре слово. (Сідат). Ходил єм до ліса на зілья. Страшно теперь ходити по лісі, але для людей мушу.

ОЛЕНА: Што чувати коло вас, діду?

ПРОКОП: Та коло мене не чувати нич, лем мі спати не дают.

ОЛЕНА: А кто то не дає?

ПРОКОП: Не скажу, бо настрашитеся.

ОЛЕНА: Господи, што таке?

ДАНИЛО: Скажте, діду, што там вам не дає спати.

ПРОКОП: Не скажу, бо перестрашитеся, и буде так веце біды.

ОЛЕНА: А хиба то штось страшного?

ПРОКОП: Для мене не страшного, але для вас гей.

ДАНИЛО: Най буде — говорте!

ОЛЕНА: Бесідуйте, най буде и страшне, я дуже цікава знати.

ПРОКОП: Коли уже так, то скажу, але на мене не нарікайте, што старый Прокоп все біду ворожит... От, мои милы, не дают мі покоя босоркы.

ОЛЕНА: Босоркы! Ах, што вы говорите?

ПРОКОП: Так чуєте, ци так страшно?

ДАНИЛО: Мені совсім не страшно.

ОЛЕНА: Та и мені не... але якось так неприємно.

ДАНИЛО: А то, діду, беспокоят вас босоркы?

ПРОКОП: Коли я попасовал людску худобу, то босоркы не мали приступа до коров, бо я знал одогнати их. А теперь пасе якийсь непотрібняк, то босоркы знова звлеклись до села.

ОЛЕНА: А як вы знате, діду?

ПРОКОП: Мені уж Бог так дал, што як в село придут, я учую их дораз... И минулой ночы пришли в село аж дві.

ОЛЕНА: Босоркы?

ПРОКОП: Так около півночы чую, зачинают мене лоскотати, лежати не можу. Выходжу на улицу и приходжу к вашой хижі. Смотрю — серед дорогы бавятся. Як увиділи мене, такой одна побігла до вас, а друга до вашой сусідкы.

ОЛЕНА: Ах, то до мене побігла одна босорка, кажете?

ПРОКОП: Так, одна опановала вашу корову, а друга Маринину.

ОЛЕНА: Бойтеся Бога, што я теперь почну несчастлива!

ПРОКОП: Може што порадиме, але я мушу идти в неділю до ліса на зілья.

ОЛЕНА: Приходьте, мои золотенькы, и ратуйте мою Красулю, хоц што вам дам.

ПРОКОП: Та уж приду, як того зілья достану, бо без него не можу порадити.

ОЛЕНА: Так придте, золотенькы, а я полечу сказати Марии, што чекат єй. (Выходит).

ПРОКОП: Бідны жены, так любят свою худобу, што и житья бы дали за Красулю.

ДАНИЛО: Коли бы было за што, а то за брехню давати живот, то великий гріх.

ПРОКОП: Чому вы так кажете, пане учителю?

ДАНИЛО: На вашы босоркы.

ПРОКОП: На мои босоркы? Чому мои?

ДАНИЛО: Я знаю, чому выгадуєте якысь босоркы и туманите людей.

ПРОКОП: Най вас Бог милує, пане учителю. Чого говорите так, кедь не розумієте? Нашто мі людей туманити?

ДАНИЛО: Вы звідайтеся Хаима.

ПРОКОП: Та што Хаим має до того таємного діла?

ДАНИЛО: Он має найбольше, бо хоче купити тоты дві коровы, зато просил вас придумати босоркы, абы мог купити за половину ціны. За то он вам даст по стовкі от коровы.

ПРОКОП: Боже мой, откаль вы знаєте то, пане учителю, што теперь говорите?

ДАНИЛО: Не звідуйтеся, бо я вас знаю. У мене єсть ключ до такых тайн, бо я планетник.

ПРОКОП: Планетник! Ах, свят, свят (Крестится).

ДАНИЛО: Не маєте што креститися, бо я крещеный человік.

ПРОКОП: Не знал я того, не знал. Теперь я пропал.

ДАНИЛО: Не журіться, бо злого вам ничого не зроблю.

ПРОКОП: Най вас Бог милує. Не знал я, што вы так все знаєте.

ДАНИЛО: И то правда, што вы с босорками не можете нич зробити, ани сте их николи не виділи, бо их ніт, лем сте выдумали.

ПРОКОП: Та оно справді так.

ДАНИЛО: И ворожити не знаєте, тилько обманюєте людей.

ПРОКОП: Та так робят вшиткы ворожилы, вы знаєте то ліпше от мене.

ДАНИЛО: Всі они туманят и обманюют людей.

ПРОКОП: Так, так, абы ся им лекше жило на світі.

ДАНИЛО: Ци знаєте, діду, што я вам скажу?

ПРОКОП: Най вас Бог милує — кажіть, што ласка ваша.

ДАНИЛО: Жаль мені вас, што на стары рокы вы осталися без куска хліба. С ворожильством далеко не зайдете, бо люде скоро познаются на обманстві, тогди и набити можут, а на всякий случай никто не даст вам нич больше.

ПРОКОП: Так, так, свята правда, вы то знаєте найліпше.

ДАНИЛО: Штобы вы знали добри ворожити, я вас научу способу, лем не повічте, што то я.

ПРОКОП: Най мене Бог боронит.

ДАНИЛО: Як не зробите так, як я вам скажу, то кара вас не мине, бо я буду всьо знати.

ПРОКОП: Всьо буде так, як скажете.

ДАНИЛО: Зачнете от завтра. О самой півночи придете ту и будете чекати мене.

ПРОКОП: Добре, добре.

ДАНИЛО: Але памятайте, никому ани слова о том, што мы говорили. А теперь можете идти.

ПРОКОП: Най Бог вас милує за добре слово. Бывайте здоровы. (Выходит).

ДАНИЛО: Идте с Богом. (Сам до себе и до публикы). Слава Богу, добри иде, лем кебы так дальше, то отворятся людям очы.


(Входят Олена и Мария).

ОЛЕНА: Ты ище ту, Данило? А дідо уж пішол?

ДАНИЛО: Пішол.

ОЛЕНА: Ноле повіч Марии, што Прокоп казал за босоркы.

ДАНИЛО: Инакшу роботу не маю, лем повторяти такы дурницы.

ОЛЕНА: О у тебе вшитко дурницы! (До Марии). Чуєшь, дідо казал, што иде о півночи по дорогі и видит два білы чудища — одно до мене, а друге до тебе пішло.

ДАНИЛО: То може были дві мачкы.

МАРИЯ: Я ище не виділа білу мачку.

ОЛЕНА: Бо білых мачок неє на світі.

МАРИЯ: Коли приде Прокоп?

ОЛЕНА: Може завтра або в неділю, бо мусит зілья накопати, без зілья не може ничого зробити.

ДАНИЛО: И с тым зільом не зробит нич.

МАРИЯ: Чому?

ДАНИЛО: Бо он туманит вам голову. Я не одну книгу прочитал, но за босоркы ничого не нашол. И в святых книгах не найдете нич за босоркы. Вы обі мні не вірите, а пастухови гей.

ОЛЕНА: Ты послухай старшых людей, што они говорят.

ДАНИЛО: Та што стары люде можут знати, як нигде из села не были? В церковных книгах не говорится за босоркы.

ОЛЕНА: Бо то был бы гріх писати таке в святы книгы.

ДАНИЛО: А за дьявола не гріх писати? Доста написано за него в святых книгах.

МАРИЯ: Та вы и до завтра рано не докончите тоту зваду. Подь, Олено, бо ище много роботы у нас. А с ученым не вартат вадитися, бо то все його правда буде.

ОЛЕНА: О дайте мні покой с тыми учеными... Подьме. (До Данила): И ты идий, премудрый человіче, бо ідло уж выстыло. (Выходят).

ДАНИЛО: Чекай, чекай, увидиме, кто кого переконат.


(Куртина опадат).



АКТ ІІ.

Сцена: В звычайной сельской хижі.

ОЛЕНА: От вечера уже не мам покою, як мі сказал Прокоп тоту новину. Отколи змерклося, то боюся выйти из хижы. Перше то я о півночи могла выйти хоц де, а теперь мам страх... И Прокоп мал придти, та не пришол — може ани зілья не нашол... (Надслухає). Ох, ктоси иде! Аж мороз переходит по хырбеті (Показує, же перестрашена). Може Прокоп, а може... (Бере палицу).

ХАИМ (Входит): Добрый вечер вам, пани господиня... Ов-ва, як видно, до вас страшно заходити, бо с палицом.

ОЛЕНА: А тебе яка мара носит по ночам?

ХАИМ: Я собі сам иду, никто мене не носит... Яка вам ту ночь: недавно змерклося.

ОЛЕНА: Настрашил ты мене, блуде! А што доброго повішь?

ХАИМ: Я нич не хочу, лем доброго, но где взяти стилько доброго, абы было для вшиткых?

ОЛЕНА: Та як ты с дачым паскудным пришол, то заберайся мі з хижы.

ХАИМ: Ай-вай, чого вы такы наремны, Олен? Може я с добрым пришол?

ОЛЕНА: Но говори, што тобі треба.

ХАИМ: Та мені нич такого не треба, лем хотіл єм сказати вам яку новину.

ОЛЕНА: Тфуй, с твоими новинами! Николи не носил мні новины, лем теперь... А што за новина?

ХАИМ: Я вам хочу повісти, же коли я хочу купувати даяку яливчину, то иду до нашого рабина, а он мні скаже, ци варто купувати.

ОЛЕНА: А нашто мні таке знати за твого рабина?

ХАИМ: Лем послухайте вы мене... Хотіл я купувати файну яливчину и пошол до рабина, а он мні повіл таке, што страх споминати.

ОЛЕНА: Што такого?

ХАИМ: Каже, же в том селі всі коровы показили босоркы, лем у богачкы Оленихы ніт.

ОЛЕНА: Так казал, же мою ище ніт?

ХАИМ: На мою душу так. И я теперь приходжу до вас купувати. Продайте вашу яливчину.

ОЛЕНА: Нашто бы я продавала свою Красулю, ачей ошаліла-м, ци што?

ХАИМ: Але добре бы теперь продати, бо она ище не покажена, то достали бы сте добры грошы.

ОЛЕНА: Ой небоже, моя корова не така, босоркы не годны єй показити, бо против того я маю лікы.

ХАИМ: Ну-ну, я вам добри раджу, бо потом будете жаловати.

ОЛЕНА: не журися ты за мене. Я корову не продам за жадны грошы.

ХАИМ: Ніт?

ОЛЕНА: Ніт, и не говори за то.

ХАИМ: Ну, трудна справа. Як так, то добру вам ночь.

ОЛЕНА: Иди с Богом. (Хаим выходит. Олена сама).

Не дочекашь ты купити мою корову... Шкода, што ніт тут Данилка, абы чул, же Прокоп правду казал за босоркы. И рабин уж знає... Лем не знати, ци минувшой ночы не показила мою?...


(Входит Мария).

МАРИЯ: Добрый вечер, люба Оленько.

ОЛЕНА: Доброго здоровья, Марийко.

МАРИЯ: Ты сама? Данилка неє?

ОЛЕНА: Сама, сама. Данилко пішол с попом до Свидника, аж завтра придут.

МАРИЯ: А ци был у тебе Прокоп?

ОЛЕНА: Не был, може аж в неділю приде.

МАРИЯ: Шкода, што не был... Якось корова мі не в порядку, молока мало дає и помыркує.

ОЛЕНА: Наистно не знаю, што с мойом буде, ище ничого не видно.

МАРИЯ: Ах голубко моя, ты совсім змінилася.

ОЛЕНА: Знаєшь, от мене теперь вышол Хаим.

МАРИЯ: Та то он был. Виділа-м, же ктоси выходил, лем не познала-м в темноті... Што хотіл от тебе?

ОЛЕНА: Не угаднула бы-с... Хотіл мою корову купити.

МАРИЯ: А ты продаєшь?

ОЛЕНА: Та где, не продаю.

МАРИЯ: А он што?

ОЛЕНА: Казал, што рабин говорил йому, же в селі всі коровы покажены, лем моя ніт.

МАРИЯ: А што ты йому казала?

ОЛЕНА: Нагнала його на штыри вітры.

МАРИЯ: Добре-с зробила... Слухай, Оленько, як приде Прокоп, дай мні зараз знати, бо дуже не спокойна-м за корову.

ОЛЕНА: Як приде, то зараз заведу його до тебе.

МАРИЯ: Мушу идти, бо може дітина збудится... Бывай здорова.

ОЛЕНА: Та чекай, най тя поцілую.


(Цілуются).

МАРИЯ: Я все кажу, што ніт другых такых приятельок на світі, як мы с тобом.

ОЛЕНА: От малости жиєме в згоді и приязни, як два ангелы. Другы вадятся, по судах ходят, а нас Бог якось варує от того.

МАРИЯ: Уже ціле село чекає, коли повадимеся.

ОЛЕНА: Знаю, як завидят нам, але того не дочекаются, абы мы повадилися. Правда, голубко моя?

МАРИЯ: О николи до того не приде, душко моя... Иду, бо може дітина плаче. Добру ночь.

ОЛЕНА: Добру ночь, иди здоровенька. (Мария выходит. Олена говорит сама). Доправды не знаю, ци любились так даколи сусідкы, як мы. Не дармо и священник на казанью брал нас за примір... (Почула когось за дверьми). Ой, кто там? Што за мара! Свят-свят Господь.


(Входит Данило, перебраный за старого діда).

ДАНИЛО: Не бойся, жено. Я крещеный человік, подорожный. Слава Іисусу Христу.

ОЛЕНА: Слава навікы.

ДАНИЛО: Виджу, ты сама дома. Не чудо, што напудилася... Иду, виджу світло и зайшол мало отпочити. Не бійся, я добрый человік.

ОЛЕНА: А вы сдалека, діду?

ДАНИЛО: Сдалека — с цілого світа.

ОЛЕНА: Де так Господь провадит?

ДАНИЛО: Провадит, абы робити людом добре діло.

ОЛЕНА: Добре? Коли так, то прошу ближе, сідайте.

ДАНИЛО: Дякую за ласку, най Господь нагородит. (Сідат). А теперь, як можна, прошу мало молока, бо я лем молоком жию.

ОЛЕНА: Маю, діду, молоко, але лем студене, може вам загріти? Або може сыра?

ДАНИЛО: Дякую за добре сердце, но прошу солодкого, бо иншого не можу пити... Най загрієся душа бідного сироты.

ОЛЕНА: Так звык говорити и мой выхованец, братняк, тутешний учитель. (Приносит молоко). Прошу, діду, пийте, ище вам налію, крайте хліба.

ДАНИЛО: Дякую за добре сердце. (Позерат на молоко и отпыхат от себе).

ОЛЕНА: Та чому молоко отпыхате от себе, не пьете?

ДАНИЛО: Такого молока не можу пити, великий гріх бы-м мал.

ОЛЕНА (перестрашена): А што хибує тому молоку?

ДАНИЛО: Йому дуже много хибує, и гріх пити христианам таке молоко от босоркы.

ОЛЕНА: От босоркы?

ДАНИЛО: Так єсть, и за то я того молока пити не можу.

ОЛЕНА: Ах Господи мой милосердный, и може то быти правда?

ДАНИЛО: Говорю ти, невісто, святу правду. Я што виджу, то кажу темным людом. Бог послал мене показувати добро и зло, и хранити людей от зла.

ОЛЕНА: То вы розумієтеся на босорках?

ДАНИЛО: Так, розуміюся на всякых людскых несчастьях.

ОЛЕНА: А не знате, як долго панує она над мойом коровом?

ДАНИЛО: Недавно, день або два. Я познаю то по молоці.

ОЛЕНА: Ах Боже мой, што я чую! Но-но, най Господь заварує... Знаєте, діду, у мене єсть выхованок и братняк учитель, он все мі клепле до головы, што босорок нема на світі. А держится за дуже ученого.

ДАНИЛО: А ты вірила йому?

ОЛЕНА: Та трохи вірила, але не цілком. Два дни тому повідал мі тутешний бача, што ходят по селі босоркы... Так теперь видно, што ученому не єсть што вірити.

ДАНИЛО: Ученый має до діла с книжками, а не с босорками.

ОЛЕНА: Так, так. Но вы, діду, розумієтеся до босорок?

ДАНИЛО: Правда, што розумію.

ОЛЕНА: То вы мусите знати, ци єсть даякий лік против них?

ДАНИЛО: Ліку нема.

ОЛЕНА (перестрашена): Нема?

ДАНИЛО: Ліку нема, але єсть способ.

ОЛЕНА: Так моя корова уж пропала.

ДАНИЛО: Ніт, кажу вам, што єсть способ.

ОЛЕНА: Способ, як ратовати коровы от босорок?

ДАНИЛО: Так.

ОЛЕНА: Ой голубчику, кебы вы мні прозрадили тот способ, я вам не знати што бы дала.

ДАНИЛО: За то мене Бог водит по світу, штобы помагати добрым людом.

ОЛЕНА: Ах порадте мні, што хочете, то вам дам.

ДАНИЛО: Ничого не хочу, лем отпнийте тоты пацюркы, што мате на шыі.

ОЛЕНА: Ци фиглюєте, діду, ци справді вам дати тоты пацюркы?

ДАНИЛО: Я николи не фиглюю.

ОЛЕНА: Нате, діду, майте их. (Отпинат пацюркы и дає дідови).

ДАНИЛО: Дякую ти красно. А теперь сідай та слухай, што ти скажу.


(Олена сідат коло діда).

ДАНИЛО: Ище той ночы о півночи возми боденку, налій того молока, сяд на столец серед хижы и прав масло. Як масло зробишь, босорка сама приде.

ОЛЕНА: Ах, але то дуже страшно.

ДАНИЛО: Неє чого страхатися, бо босорка, то якась жена из вашого села, може быти и твоя найблизша сусідка або камаратка.

ОЛЕНА: Направду?

ДАНИЛО: Як так зробишь, то приде тота босорка, што корову показила.

ОЛЕНА: А што мам робити с ньом, як приде?

ДАНИЛО: Нич, лем попозерай добре на ню, и то доста буде, веце не буде мати власти над коровом. Лем вонка уж не смієшь выйти за ньом.

ОЛЕНА: Добре, добре, діду, красно дякую вам за пораду.

ДАНИЛО: Богу дякуй, а не мні... А теперь я мушу идти в дальшу дорогу.

ОЛЕНА: А може бы сте перекусили дашто, бо сте голодны?

ДАНИЛО: Ой ніт, бо як не маю солодкого молока, то другого не хочу. Оставай здорова, най тя Бог благословит. А што єм казал ти, то зроб ище сей ночы.

ОЛЕНА: Добре, діду, идьте с Богом, а приходьте ище до нас даколи.

ДАНИЛО: Аж Бог приведе тади.


(Данило выходит).

ОЛЕНА: Сам Господь послал мі того діда. Як он красно, побожно говорит, зараз видно, што праведна душа... Але тот способ на босоркы дуже дивный и простый. Треба зараз взятися до роботы. Интересно, ци приде тота босорка, и кто то єсть. Ой, як єй зачну молотити тай пасати, чым попаду, аж паздірья буде с ней летіти. А потом возму за волосья, привяжу до лавкы и так буду показовати людом. Так я зроблю и Марии то пораджу, най и она так зробит на свою... Але треба уж масло правити, бо неодолга північ.


(Бере боденку, наливат молока и начинат правити масло серед хижы).

Йой, так страшно, аж трясуся. О Боже мой, ктоси иде. (Надслухує).


(Мария отверат осторожно двери и входит).

ОЛЕНА: Ах Боже мой, што я виджу! Не думала-м за тебе, Марийо! (Лишат роботу и встає до сваркы).

МАРИЯ: Я на тебе тыж не думала.

ОЛЕНА: Шкода, што удавала-с мою камаратку, ты босорко.

МАРИЯ: Позерайте-ле на ню, с мого молока масло робит, а мене босорком называє.

ОЛЕНА: Ой небого, не плет таке, бо я зо свого молока роблю масло, што вчера выдоіла.

МАРИЯ: Но с того ты ся не выкрутишь. Мні говорила за босоркы, абы мене ліпше затуманити, а ту сама босорка. О саму північ масло серед хижы правит, та яка честна газдыня таке робит?

ОЛЕНА: А я нароком так роблю. Тобі не любится, га? Ой небого, завтра уж ціле село буде знати, же ты босорка. А дідови най даст Бог здоровья за пораду.

МАРИЯ: Што за діда говоришь? От гнеска я тебе не хочу знати.

ОЛЕНА: Та кебы-с порядна была, то бы-с о півночи не притяглася ту до мойой хижы. Чому друга не пришла, лем ты, босорко.

МАРИЯ: Бо ты з мого молока правишь масло. Бодай ты смолы наілася.

ОЛЕНА: Ище кламешь мене. Як тя вытну дачым, то без головы підешь.

МАРИЯ: Лем попробуй. За мое молоко ище мі буде грозити така босорка.

ОЛЕНА (дуже зла): Не босоркуй мене, ты сама босорка. Я свое молоко давала дідови пити, але он познал, што молоко скажене, ты го показила.

МАРИЯ: Дідови? Якому дідови?

ОЛЕНА: Тобі што до того?

МАРИЯ: Бо и у мене был якийсь дідо.

ОЛЕНА: Ноле не цигань так.

МАРИЯ: Не циганю, лем правду говорю. Был у мене якийсь дідо и не хотіл молоко пити, бо покажене босорками.

ОЛЕНА: Не цигань, бо то у мене так было. Смотте, ище хоче мі голову крутити!

МАРИЯ: Я ти скажу, же задармо я ту не пришла. Тот дідо дорадил мене, штобы я вышла о півночи, и где буде світитися, там єсть босорка, што робит масло из мого молока. Я не вірила. Але иду вон и виджу, у тебе світится, и ты справді сидишь серед хижы и правишь масло из мого молока. Так чого кричишь, чого таишь?

ОЛЕНА: Брешешь, бо тот дідо у мене был и казал, штобы я робила масло из того молока, што не хотіл пити, же тогди приде босорка... И она ту єсть!

МАРИЯ: То неправда, бо дідо у мене был, та не выкручай.

ОЛЕНА: Ой бо ты циганишь! Та дідо у мене был.


(Входит дідо Данило).

ДАНИЛО: Што вы так роскричалися, жены, ціле село буде знати? Тихше будьте!

МАРИЯ: Аж теперь выявится правда.

ОЛЕНА: Ци правда, діду, што вы недавно у мене были?

ДАНИЛО: Был.

МАРИЯ: И у мене вы были, ци так?

ДАНИЛО: И у тебе был.

ОЛЕНА: Коли так, то вы нас босорками поробили.

МАРИЯ: А то што за робота! Насмішкы робити с нас? Пошли до одной и сказали так, а потом до другой инакше.

ДАНИЛО: Успокойтеся, што в том злого? Ци знаєте, кто босорка?

ОЛЕНА: А што, то я босорка?

МАРИЯ: Або я босорка?

ДАНИЛО: Но так всі такы босоркы, як вы. (Скидує зо себе дідовскы шаты. Обі познают учителя).

ОЛЕНА: А то што, Данило, по якому то?

МАРИЯ: Та то не дідо!

ДАНИЛО: Теперь уж ніт, як видите.

МАРИЯ: А мы с Оленом так повадилися.

ДАНИЛО: Але теперь уж знаєте, як роблятся босоркы... Но чекайте мало. (Иде до двери). Прокоп, ходьте до хижы.

ПРОКОП: Дай Боже.

ДАНИЛО: Теперь скажи, як было с Хаимом вчера, им треба то знати.

ПРОКОП: Иду я селом и встрічам Хаима. Каже, што хотіл бы купити корову от Олены и от Марии, але за половину ціны. Нагварял мене, абы-м сказал вам, што вашы коровы покажены босорками. Мал я вас настрашити, то вы бы продали за таку ціну, яку бы он вам дал. Зато діло обіцал мі по одной стовкі от коровы. Я уж зачал вас страшити, лем ту пан учитель пояснил мні, який гріх роблю.

ОЛЕНА: То зато приходил днеска вечером до мене паскудный Хаимиско.

МАРИЯ: Но видишь, якы злы люде на світі! Выдумают босоркы, штобы собі легко жити на світі.

ПРОКОП: Не гнівайтеся на мене, бо знаєте, человік голодовал, то мусіл выслуговати Хаима и туманити людей... Але теперь пан учитель дадут мі заробок. И признаюся вам, што я николи не знал ворожити, лем за то так робил, абы достати на децо палюнкы.

ДАНИЛО: Дякуйте Богу, тетко и Марийо, што так сталося. Та ци будете ище вірити в босоркы? А теперь, тетко, маєте ту вашы пацюркы, што дали сте дідови за пораду.

ОЛЕНА: Ах я и забыла, што дала по мужови таку дорогу памятку.

МАРИЯ: А то вшитко про тоты босоркы.

ОЛЕНА: Но што ученый, то ученый, не так, як мы темны — знал отворити нам очы, нашол способ.

МАРИЯ: Слава Богу, што так сталося, теперь уж не будеме вірити в босоркы.

ОЛЕНА: И так дальше будеме обі в приятельстві и в дружбі, як Бог приказує. Уж не розлучит нас нияка сила. (Цілуются).


(Конец).



[BACK]