Дві Сестры (Театральна штука в 1 акті из житья нашой молодежы в Америкі.) — 'Ждынянка'

ОСОБЫ:

1. Мама, літ 50
2. Анна, єй донька, літ 25
3. Марися, молодша донька, літ 22
4. Андрей, сусідный хлопец, літ 20
5. Данько, вояк, літ 25
6. Василь, вояк, літ 21
7. Катерина, сусідка, літ 40.

(Сцена представляє фронтовий рум, суть кресла, стіл, пиано, на флорі карпеты. Мама чистит по флору “карпет-свіпером”).


Сцена 1.

(Мама сама)

Мама. — Зла-кров, тоты дівчатиска понатріщают всяди тыма пінацками, и нич, лем треба за нима ходити и чистити. (Переставлят кресла от стола и чистит попід стіл)... Додому то мало коли придут вечеряти, лем по решторантох ся навчили, а потім такы выграбаны, што пінацкы фурт грызут.

О не мам што дуже нарікати, бо дівчатиска як дівчатиска — юш доросли, сами на себе роблят и мене ховают. И гнеска их певно не буде дома, бо то перед Новым Роком. (Задумуєся). Так, то остатний день старого сорок пятого року, хоц бым клякла и “Отченаш” выгварила, Богу подякувала, бо тот старый рік барз был про нас добрый. И центів ся отложило, и здоровы зме вшиткы были. Дай Боже другого такого року.

О добре, же єм собі пригадала — Марися мі казала шусы вычистити и дресу поправити, бо за тісна, а хоче мати в порядку на новый рік. Дякувати Богу, тішит мене, же мои діти ся так тримают. Марией так тепер похорошіла. (Выходит на хвильку и зараз вертат зо шусами, зо щитком и с дресом, обзерат дресу)... Тота дреса юш раз была попущана, як видно, то Марися знов потлустіла.

(Чути звонок. Мама иде отворити двери. В дверях показуєся хлопец с баксом в руках).

Хлопец. — Миссис Капелюх?

Мама. — Єс, то я.

Boy. — Here is some flowers for Miss Kapeluch.

Мама. — Квіткы? Та от кого?

Хлопец. — Я не знам, бо казал мі повісти, же от “гер світі пай”.

Мама. — Е, она с тыма “світі паями”!... Велл, тенк ю, бой. (Бере баксу и заперат двери).

Мама (сама). — То фрас и дівчатиско, єй завсе ся дашто трафит — як не баксу кендів, то квіткы принесут... Не знам, от кого бы то было... Отворила бым баксу, то буде ся сварила. (Относит баксу до другого рума, вертатся, простерат газету на флорі, и береся чистити шусы).

Не знам, где она тоты шусы так зателебала.


Сцена 2.

(Входят Анна и Марися)

Анна и Марися (разом). — Галов, мам.

Мама. — Галов, як ся мате?

Марися. — О вы чистите мои шусы, но не мусите чистити, мі их не треба, я “авт” не иду нигде. (Знимат ковт).

Мама. — А то по якому?

Марися. — Та по такому, же не иду “авт”.

Анна. — Мамо, не было листу про мене?

Мама. — Но, не было. (Анна и Марися позерают на себе, Анна плечами двигат).

Марися (сідат, розводит руками) How do you like that, New Year’s Eve, and I have to stay home... Oh, maybe, I don’t have to.

(Зрыватся, бере ковт). — Я ся зараз верну.

Мама. — Та де летиш? Што до тя стрілило?

Марися. — До другштору.

Мама. — За дакым знов телефонувати? Марись, што меже тобом и Андриом зашло?

Магу. — Oh, that stinker, він вчера был фреш до мене, я більше с ним авт не піду.

Мама (призератся). А тобі што в голову?

Марися. — О мы ся имали там на степсах, и єм впала... Добри, же там бозуля выросла, де не видно, не на чолі.

Мама. — Ой, діти, діти.

(Марися выходит).

Мама (до Анны). — А ты чого так сіла и думаш? Не чуєшся може добри?

Анна. — Нич мі не бракує, мамо, лем кус єм тайерд гнеска.

Мама. — А авт нияк не зберашся?

Анна. — Но, неє с кым итти.

Мама (сідат коло ней). — Што ся с тобом, Ено, водит? Ты ся так остатнима часами змінила.

Анна. — Нич, мамо... Не смотте так на мене, сами сте мі перше не раз гварили, же не жалуєте мі діти авт с дакым, кто “найс” и порядный, а с хоцкым итти не вартат, ліпше дома посидіти и книжку почитати. Я так гнеска зроблю. (Встає и выходит).

Мама (сама). — Якоси ся мі не здає. Перше хоц бы єй на мотуз привязал, то бы отгрызла и авт втекла, а тепер ани с кыйом єй не выженеш.

(Чути звонок. Мама кричит “ком-ин”, входит сусідка Катрена).


Сцена 3.

Катрена. — Сами сте дома?

Мама. — Галов, Катрен... Сама єм тепер, а што коло тебе чувати? Што нового?

Катрена. — Добри ся мам, добри... А што нового, то новости розмаиты... А где ваиіы дівкы?

Мама. — О та єдна ся мыє, а друга деси полетіла на хвильку.

Катрена. А ище може літати?

Мама. — Та чом бы не?

Катрена. — Бале, Євко, та ци нич не знате за вашу Марисю?

Мама. — Та што бым мала знати?

Катрена. — Я собі и так думала, и зато єм ту зашла... Таж ваша Мери буде мати бейбу.

Мама. — Бейбу? Што ты плетеш, Катрен, та то бы с кым?

Катрена. — Та кто його знає... Я єй найбільше с Андрийом виджу.

Мама (хвататся за голову). — Боже мій, ци ты, Катрен, знаш, што бесідуєш?

Катрена. — Та як мі не хочете вірити, то ходте ся звідати мого дівчатиска, она єй в каждый тыждень видит, як по роботі до доктора иде. И ваша Ена о тім знає, бо пару раз обі у доктора были.

Мама. — О доленько моя несчастна... Ходме-ле до вас, най ся ліпше Довідам.

(Выходят обі. Коротку хвилю неє никого на сцені, потом входит Марися).

Марися (роззератся). — Никого ніт, гм... (Знимат кову). И так выглядат, же буду дома сідити. (Сідат незадоволена. Входит Анна, позберана до гавз-ковта).

Anna. — No luck?

Магу. — No.

Anna. — Don’t worry...

Ище поки вечер ся скінчит, something will turn out. I only wish, my husband would write to me.

Марися. — Тихо, мама почуют... А где они?

Анна. — Та ту были... не знам де пішли.

Марися. — Е, не было листу того тыждня, так може він є в дорозі домів.

Anna. — Oh gee, that would be the happiest moment in my life.

Марися. — Але мама ище не знают нич... Што они будут гварити на то, же ты жената, а друге, же будеш мати бейбу.

Анна. — Та ци я знам, што будут гварити? А што доктор гнеска говорил?

Марися. Гварил, же тепер ты сама мусиш приходити... Знаш, же ты будеш мати бейбу, не я. Суть такы річы, што він мі не може повісти.

Anna. — Oh how I wish, my husband would come home.

Mary. — I wish so too... бо ище дакто мя увидит и повіст, же то я про саму себе до доктора ходжу, и аж тогди буде біда.

Анна (застарана). То што мі робити?

Марися. — О не старайся, Ено, вшитко буде ол-райт... come on, cheer up.

(Музыка підграває, Анна стиха співат).


За кым я тужу, за кым страждаю,
Того я не скажу никому, ні,
Любовь до нього я укрываю
В сердцу на самім дні.

Марися. — Но ище и смутну співаш... На што ся смутити, смот, я ани не жената, а и так буду дома сидіти, як и ты, и не старамся.

(Музыка підграває, Мери співат)


Oh what а beautiful morning,
Oh what a beautiful day,
I got a, beautiful feeling,
Everything is going my way.

(Пританцовує собі при том. Чути звонок, и входит Андрей).


Сцена 4.

Марися (гнівно). — А ты што хочеш?

Андрей (весело). — О галов, Мери! Галов, Ени!

Марися. — Чого єс ту пришол?

Андрей (закашлюєся). — Та гнеска Новый Рік, то пришол єм пожелати вам счастливого Нового року.

Марися. — Повідай, што маш повісти, и авт.

Анна. — Меро, так не шарпайся, він говорит красно до тебе, то и ты могла бы ся трохи лучше обыйти с ним.

Магу. — Hm, who does he think he is anyway?

Андрей. — Марись, ты така не будь... Я вчера тобі ногу не подставил, ты сама упала.

Магу. — I don’t care.

Андрей. — Не гнівайся... By the way, ты достала баксу квітків, што я тобі гнеска послал?

Марися (удивлена). — Баксу квітнів?... Но, я нич не знам, мама нич не гварили.

Анна. — Може в айсбаксі суть, идий, зазрий. (Мера выходит).

Андрей. — Ты, Ено, не идеш нигде авт?

Ена. — Но.

Андрей. — Ты можеш с нами піти.

Anna. — О no, thank you, Andy.

Андрей. — Ты нам не будеш заваджала... Мера и так мі не даст близко коло себе сидіти.

(На то входит Мери с квітками)

Mary. — Oh, Andy darling, they are beautiful, look, Ann.

Andy. — Do you forgive me now?

Mary. — Oh, I’ll forgive you anything.

Андрей. — Я ту гварил, же Ена може с нами піти.

Мери. — Кого ты береш авт, єй ци мене?

Андрей. — Обі.

Мери. — О, но.

Анна. — Ты знаш добри, Меро, же я не піду... Але ліпще идий ся позберай, бо юш дост пізно.

Мери (кладе квіткы и зазерат за черевиками). — Мои шусы не вычищены... Де то мама суть?... И дреса не поправлена. (Бере и чистит шусы).

Анна. — Сяд собі, Андрей, в нас.

(Андрей сідат коло Марисі. Музыка приграват, обоє співают).


Be same, mucho, —
Each time I cling to your kiss,
I hear music divine,
Be same mucho...

(Обоє веселы. Марися чистит шусы. На то входит мама).


Сцена 5.

Мама (кричит гнівно). — Ту вас мам обоє. (Ена, Мери и Андрей очы повытріщали).

Мама (зла). — Андрей, выношайся мі з гавзу... Жебы-м тя веце на очы не виділа, ты батярю.

Анна. — Мамо, што с вами?

Мама, — Нич, а ты не впыхай носа не до свого проса... (До Мери): Меро, до рума, и то зараз. (Мера встає зачудована).

Мама. — Марш, закля тя дачым не замалюю. (Мера втіче скоро до руму. Мама підняла шусу и шмарила за ньом с криком): Ты голото!

Andy. — What happened, Mrs. Kapeluch?

Мама. — Вот гепенд... ты ище дурака хочеш валяти? Та што-ж зробил с мойом Марисьом?

Андрей. — О та мы лем так с фону, я доправды не думал... И нич ся єй дуже не стало, на ній ани не познати, лем як ся добри посмотрит.

Мама. — Зла кров бы тя взяла. .. Ище не познати, але за який час то який єй стомик буде?

Андрей. — А што, она и в стомик ся втяла?

Мама. — Бодай тебе чорт взял... Марш мі з гавзу! (Піднимат другу шусу. Андрей втіче).

Anna. — What’s this all about?

Mother. — Never mind.

(Иде за Марисьом).

Анна. — Gosh, и што-ж то мамі в голову впало. (Чути звонок. Анна отворят двери. Входят два воякы, один єй муж Василь).


Сцена 6.

Анна (кидатся йому на карк).— Билл, Билл, дарлинг!

Василь. — Галло, Ени. Ann, this is my friend Danny.

(Подают собі рукы).

Anna. — This is a surprise, oh gee... Sit down, boys.

(На то входит Марися).

Марися (роззератся). — What all this mean. (Смотрит на Василя). Oh Bill.

Василь. — Галло, Мери.

Mary. — Oh, you are just on time. I’m in a hell of a mess.

Bill. — Mary, this is my friend Danny, русский бойс так само.

(Мери подає йому руку).

Bill. — What kind of mess, Mary, are you talking about.

Mary. — Well it’s like this... Мама не знают, же вы обоє женаты, а тераз ктоси им повіл, же я буду мати бейбу. А то Ена буде мати, не я, но нияк им было повісти.

Василь. — Ено, што я чую! (Обнймат и цілує єй. На то входит мама).

Мама. — А ту што зас? Меро, до рума.

Мери. — О но, мамо, чекайте кус тепер... Вы знате свою доньку Ену?

Мама (смотрит зачудована). — Єс.

Мери. — А тот вояк ту єсть єй муж Василь... А тот його френд Денни.

Денни. — Галлов, миссис.

Мама. — Што ты гвариш: єй муж?

Анна. — Мамо, не знам, як вам мам повісти... Я жената ище от літа, як єм была на вакейшині. На скоро барз ся стало. Як я пришла назад, то не знала єм, як вам повісти... Велл, він ту єсть, то повічте, ци го мате рады.

Мама (сідат на кавч). — Діти мои, дайте мі воды.

(Анна летит по воду и вертат со стаканом. Чути звонок, входит Андрей).

Марися. — А ты зас ту?

Андрей. — Што с твойом мамом?

Марися. — Што бы было?

Андрей. — Мы мали гнеска итти авт.

Марися. — Недавно тебе мама выгнали, то чого єс пришол назад? (Смотрит на Дени).

Мама. — Ход-ле гев Андрей.... Пребач, же я ся так до тебе отнесла.

Андрей. — А я ани не знам, што с вами было.

Мама. — Сяд собі, Андрей, ту коло мене... Знаш, пришла ту сусіда и повідат, же моя Мера буде мати бейбу от тебе.

Andy. — That’s not bad... Чуєш, Меро?

Марися (выкривлятся йому). — Funny, is n’t.

Мама. — А тепер чую, же то Ена ся отдала и она буде мати бейбу.

Андрей. — Гренд, а котрый то такий lucky fellow? (Василь встає, подают собі рукы).

Andy. — Congratulation.

Анна. — Єс, Андрей, то мій муж Василь, а ту його френд Денни. (Витаются).

Василь. — Так вы молодята, як сте мали итти авт, то идте.

Марися. — О я не думам (позерат на Денни).

Денни. — Ты про мене можеш итти, я ту лем так с Васильом зашол.

Андрей (позерат на Меру). — Мери.

Магу. — Oh, never mind, I think, he is cute.

Андрей. — А што я?

Mary. — I think, you are cute, too.

(Музыка підграват. Вшиткы співают):


Де згода в семействі,
Де мир и тишина,
Счастливы там люде,
Блаженна сторона.
Там Господь проживає,
И счастье посылає,
И с ними він жиє.

Конец.


ЖДЫНЯНКА.



[BACK]