СЧЕСТЛИВА ПИПКА

В окопі нас было троє: я, білорусе Филоник, який лем повернулся с госпиталя, и сибиряк Хороших.

Безгранична синь неба и фронтова тишина навіювали думкы про нашы родны краи. Вот так, сядеме єден обок другого, закуриме по цигарку, а Филоник — пипку, тай задумамеся. Годину, другу. По небі пробігают легкы хмаркы, віє прохолодом, співают пташкы. Забываш тогди и про войну, и про то, што ты в окопі. Думками перенесешся вдаль, и на сердці стає легко и радостно.

Вот в такий час, коли я остался в окопі сам, и сталася пригода, якой я николи не забуду.

Я сиділ в окопі и ждал своих приятелей. Приготовлял, як завсе, для Филоника його пипку зо свіжым дуганом, и знал, што хлопцы вот-вот мают прибыти с бойового задания. До речи, завсе, коли я пращался с Филоником, он мі записувал на память пипку. — “Коли не повернуся, — говорит он, — най пипка тобі остане, як про мене вспомин.” Сколько раз он мі так дарувал єй и знов брал назад — не порахую: Филоник все повертался с бою побідителем.

А сегодня. . . справді. . . чом их ніт?

Та вот цілком близко послышался выстріл. Другий. Я высунул голову с окопа и увиділ недалеко Филоника. Он што силы біг узком, подзьобаном кулями и побитом минами дорожком — и кричал:

“Фрицы! Фрицы!”

Я выскочил с окопа и побіг за ним. Коло яру я увиділ таке: штыри німцы оточили Хороших, хотіли забрати го в плін. Но на помоч прибіг Филоник. Я виділ, як білорусс одним ударом приклада повалил тлустого німца на землю. Другому багнетом роспорол брюхо. Третьому вскочил на плечи и оба повалилися на землю.

Коли я прибіг, на місці битвы лежали штыри фашисты, закровавлены, мертвы. Коло сибиряка сиділ білорусс и усміхался.

Я, звычайно, дораз дал Филоникови пипку, и мы тут уж втрьох закурили.

А потом я виділ: Филоник встал, вытер с чела рясный пот и поцілувал багнет.

М. Шаповал.


[BACK]