ЗОПСУТА ЦЕРЕМОНИЯ

На пляцу стояло парунадцет сивых дідов и бабусь.

— Сходку уважам открытом, — прогугнявил староста Мокрогуз. — Слово о роздачі земли селянам має його панска світлость герр комендант.

— Фюрер дуже любит украинскых мужиков, — солодко усміхнувшись, почал комендант. — Не зважаючи на тяжкы часы, якы переживат Германия, фюрер наділят вас земльом. Первый, што одержує землю — то найстарший мужик нашого села Панкрат Чумак.

— Пане комендант, великодушно пребачте, — залепетал староста, — Панкрат Чумак хоче высловити свою щиру подяку.

— Ес ис гут. Буд ласка. . .

На трибуну вывели старезного сивого дідуся.

Долго прожил я на світі, люде добры, — почал старый Панкрат, — што и говорити, 113 роков. . . Трьох царов пережил, тай и добродійов німцов, слава Богу, уж третий раз на моих очах женут с Украины. . .

Староста заметушился, комендантови скорчилося лице; але церемонии он не хотіл псути и не остановил діда.

— Та уж и до смерти мі три цалі осталося, но але коли паны німцы так опікуются, то може и пожию ище з рочок. . .

— Правда, правда, хороший мужичок. . .

— Трьох царов пережил, — выводил своє Панкрат Чумак, — даст Бог, ище и фюрера пережию.

— Молчи! — загарчал комендант. — Арештувати! Закрыта тоту сходку. . .



[BACK]