Молода Газдыня

Уж по яри. Люде уж поорали, посіяли, компери посадили, и тепер лем ходят и позерают, ци ище компери не сходят, штобы окопувати. А газдове поправляют плоты, где треба городят, выграбуют лукы. Газдыні загородок пильнуют, грядок, морков, огуркы, шалату, квіткы сіют. А молоды ся женят.

Оженился и Петро Курильчак зо свойом Ганцьом. Ей, бо то и пара! Няньо казали му уж давно женитися, але Петро все якоси откладал. Не знати, ци може ганьбился, ци може думал, што ище замолодый. Но нарешті набрал отвагы и оженился. А што до весіля, то весіля было гонорове, бо и молодый и молода с такых хыж, што ся добри мали.

Старый Курильчак тішился, бо велике віно сын бере з невістом, Петро ся тішит, што красну жену достал, лем мамі Курильчакані ся штоси не здає, якоси ся єй тота невіста небарз подабат. Она все хотіла невісту тиху, покорну, жебы ся не знала сварити, а тота загонорова, нос дре вгору.

Но але весіля перешло. Слуга, кухарка до роботы, а невіста спацерує по дворі и до никого ся не отзыват, хыбаль до Петра дашто рече раз за час. Стара мама позерат єдным оком на невістку, мурчит штоси под носом, бо не може стерпіти такого гонору невісты. Видно, же штоси думат, але не гварит невісті нич.

Два дни уж іли зимны остаткы з весіля. Днеска уж каждый бы рад зісти дачого свіжого вареного. Стара гварит, што она иде на загородку копати, бо и так єй голова поболює, а невіста най обід зварит. На тоты слова невісті аж очы наверха вышли:

“Она обід варити? Таж она никол дома істи не варила!”

Но але ту треба, ту не дома, она ту уж жена, мужови треба істи варити. Забератся Анна до роботы: Запалила в пецу, наскрептала компери и приставила варити. До компери треба капусты. Принесла з бочкы капусты, заставила, но нич капуста зачала кипити, то компери уж майже были зварены. А ту треба ище дашто веце. Што бы ту найлекше зробити, и дашто таке, што Анна мыслит, же знає. “Мастило! О тото, тото!"

Заварила молока, всыпала мукы и заколотила. Як тото зачало кипити, то ся зробило густе. Смотрит, а мастило таке як кльоц. Што ту зробити? Анна літат знервувана, а ту кричат, ци уж обід готовый?

И який тут тот обід? Компери давно перекипили, капуста недоварена, а мастило тыж доничого! Доляла Анна молока, бо было загусте. И знов ся зробило зарідке. Додала веце мукы — зробилися грудкы. Но и так ище до того забыла соли додати.

Сіли за столом, попробували, скривилися и вшиткы поклали ложкы. Навет єй муж Петро не хотіл істи, лем старый отец іл, но видно, што іст насилу. Мама, видно, барз задоволена, што ся єй удало так легко невісту кус сконірувати.

Гварит мама, штобы и вечерю невіста варила. Но ту уж вмішался отец. Коли пред вечером виділ, што невіста забератся до той вечери, пришол к ній и гварит:

— Я знам, што ты якбы в чужой хижи и не знаш чого ся яти. Я не розумію, чого стара так с тобом поступила. Але я ти поможу. Я даколи служил в войску и робил в кухни, то я на вариню ся кус розумію.

Зробилося лекше Анні на сердці, коли почула такы слова от нового няня. Взялися обоє до роботы. Анна просіяла муку, а старый принюс корытце, подкачал рукавы и взялся місити стеранку. А Анна подпалює в пецу. Аж ту нараз отворятся двери, входит Курильчаканя и видит свого мужа, як дробит стеранку з невістом.

— Ох! — охкла стара и нич веце не рекла, лем обернулася, вышла и рыпла дверми. Анна побіліла, а старый ся подсміхнул, докончил роботу и так пошол за старом. Нашол єй в коморі. Стара уж змякла. Заганьблено посмотріла на мужа и гварит:

— Пребач мі, Василю, я знам, што я з Анном недобри поступила, але она ся мі така парадна здавала и я єй хотіла поконати. А тепер мі єй жаль. Як ты мыслиш, пребачит она мі?

— Як бы ніт? — гварит старый. — Она ти пребачит, бо она доброго сердца, не така, як ты собі мыслиш. А же парадна, то и ты така была, як єс была в єй роках.

Иде мама ку невісті, усміхатся и просит пребачити. Анна з радости выбігла до коморы, одорвала квіток с шлюбного вінця и припяла мамі на блюзку. Мама обняла невістку, як свою родну дитину.

На другий день Анна знов варит обід, але мама сидит коло пеца и радит: “тамто присун, тото отсун, тото посоль” — ціле рано чути.

И обід кажде іло зо смаком, бо уж давно такого обіду не іли. Усміхнулся Петро и посмотріл на Анну. А она ганьбливо спустила голову.

ПАРАСКА ЖДЫНЯНКА.


[BACK]