При Мачохі
(Пише СЕМАН ВОЛЧАК из Устья Русского)

То я вам опишу, яке было моє житя при молодой мачохі. И то всьо правда, нияка не байка. Мі было три рокы, як моя мама померла, а молодшому брату Грицови было полтора рока. По першой мамі нас осталося четверо: найстарша сестра Марина, потом Михал, а пак я, Семан, и наймолодший Гриц.

Два рокы по смерти мамы няньо оженился и взял собі молоду дівку Олену. И то была проклята Олена, як она нас мордувала голодом! Я пас гуси, то мі не дала хліба, не то хліба з маслом! А сколько раз я был битый, и то цілком задармо. Што правда, то мачоха мя нигда не била, но наюдила няня и потом няньо мя били задармо цілком, так што я боялся хоц-коли дому прити, нераз без вечери спал в загаті. И так, мы діти по першой мамі зме бідували при той мачохі, голодували и не выспалися.

Я вам ту опишу, як я ище гуси пас:

Мой небощик няньо и небощик брат ишли дырва різати под Бодньов лаз. В Бодньовом лазі стяли бука, а кльоцы послушали под лаз. И я пошол з нима. А там, знате, была вода дост глубока, такий вир, и там купалися пастуси. Та и я там хотіл купатися. Зоблюкся, пребачте, и вліз я до воды и хлюпамся при краю. А там дуже хлопчисков купалося, а поєдны мали и коні, то на конях ся купали, бо то была велика вода. Тай потом я собі вышол з воды на пісок и гребу собі в піску. А єден газда мал коня, што го звали Бурик. Но тот газда был форкавый, то не выповіл Бурик, лем Булик. А тот Бурик такий мудрый был, што як му повіл: “Бурик, покаж фигля” — то вам так задом метал, што страх было ку нему приступити. Но и товды єден хлопец, а то был Гриц Гуретяк, с тым Буриком был в воді. А коли вышол з воды и ишол коло мене, то втял Бурика и гварит: “Бурик, покаж фигля!”. . . Як шмарил Бурик задом, та просто на мене и в ребра мя копнул так сильно, што мі зламал два ребра.

И с того часу я бідувал с тыма зламаныма ребрами дас десят літ, бо о докторі або медицині даякой ани бесіды не могло быти. То я тяжкы мукы претерпіл. Ту треба было пасти гуси, потом, пребачте, коровы, а ту я не мог дыхати. А найтяжше мі было, як треба было молоти в млинці. Не мож было отдыхнути, а ту мачоха кричит; “Уж ся ти не хоче молоти, га?!” — а ту я отдыхнути не можу.

И так я бідувал ціле своє хлопяче житя с тыма зламаныма ребрами, но помаленкы якоси ся мі зросло само, и видите, ище жию дотепер.

Але лем послухайте, бо то ище не конец: Возили мы, пребачте, навоз, — або, як зовут, гной, — и я упал под воз и воз през мене перешол. Потом зас зме шли орати, то зме везли на возі плуг, бороны, зерно и я зас упал под тот воз и зас през мя перешол.

И так я бідувал до пятнастого рока, а мачоха все на мя врила. Нациганит пред няньом на мене, а няньо мя били цілком задармо.

А тепер вам оповім, як я пас быкы. И веце хлопци пасли. А было то за Поляном и быкы пишли до ліса, до Бодньового лазу, и я пустился за нима и быкы ся мі там пасли по лісі, а я ходил коло них. И пришол я ку єдному буку, а там коло того бука кости с козох, з овец. Позерам ліпше, а там дзура в том буку, дудла. Слухам, штоси там пищит. Розбил я каменьом векшу дзуру, так што аж сам єм ся вопхал. А там, знате, два волчата драпутся горі дудлом. Я хватил єдно и вытяг го з дудлы и привязал на бич, и зас пошол по друге, хватил го за хвост и тягну. А оно выкрутилося и мене за руку. Два пальці мі прокусило. Так коли я го вытяг, то єм го с цілой силы пару раз бичиском праснул и оно ся звывертало. Я думал, што оно уж мертве, то-м го лишил. А тото живе взял зо собом. Выгнал я быкы з ліса к другым и проваджу тото волча ку пастухам, як мале щеня. Каждый пастух просит, абы му тото волча дати. Я гварю, што там ище в лісі сут волчата, а єдно забите лежит, што єм го бичиском забил. Єден хлопец мя барз просил, абы я му показал, где, и мы пустилися до ліса ку тому буку. Смотриме, а тото волча, што я думал, же я го забил, жиє. И так тот хлопец взял собі тото друге волча.

Коли мы привели тоты волчата в село, то цілу тоту ноч стары волкы выли понад селом, што немож было витримати.

Я своє волча продал за пят ринскых, и як я ся тішил, же я такий богатый. А тот другий хотіл десят ринскых и не продал. Тримал, тримал — волча подросло и втекло до ліса. . . .

Але верну я ище ку свойой мачохі: Так я працувал и пас быкы и коровы, а все был голый и голодный, бо мачоха мі не дала ни лахы, ни хліба. По два и по три місяцы я хліба не виділ, хыбаль як дакто іл. Мушу вам повісти, пребачте мі за брыдке слово, и ушы мя іли, як даяку скотину. Сам єм нераз в потоці в лісі свои подерты гачата райбал. Таке моє житя было коло мачохы. Так што я собі и єдну співанку на мачоху придумал и співал в лісі, а то таку:

Гей, я свою мачоху
Повішу на соху —
А зо сохы на бука —
Най не бреше, як сука!
Seman Volchak, Simon Volchak
[BACK]