Н. А. ЦИСЛЯК.

ВЕНГЕРКА



От самого рана оба урядникы, шолтыс и секретар, заняты. Ніт часу подрапатися. Идут бесіды, што на села придут великы панове. Где придут, никто не зна, но готовы мусят быти всі. Получено приказ от окружного вийта, штобы всі плоты, загаты, комины и стіны в селі выбілити.

На селі почалася нова робота.

Шолтыс, полицай и постерунковый от шолтыства идут цілым селом. Заглядают в кажду шпарку. Записуют. От світу до ночы робили. Списали. Выдали розказ, кто што має побілити. До тыждня робота ма быти выполнена.

Зароилося в селі от посередников и агентов, вапна и фарбы. Каждый смарує, чым може и як знає. Забілілися плоты, стопкы, а даже камені цілым селом. Зблідла біднота перед том красотом. Мило буде панам перейтися. На тлі темносиных, лісистых Карпат срибристы хыжкы. Хыбаль лем в буйной фантазии, английской сказкі може таке звидітися.

Но у шолтыса не вшитко впорядку. Комиссия обозріла вшиткы записаны фалаткы. Не вшиткы побілены. Василь Мурчак, Юречко, Сима, Сомош и несчастна Венгерка. А ту прийде вийт на обаданя, потом староста, воєвода, министрове и кто зна якы панове.

Они мусят, на панский розказ то зробити. Шолтыс, секретар и постерунковый полетіли з розказом до Венгеркы.


*      *      *

Венгерка, 60 літна дівчина-старушка. Єй имя Пазя Брындза, но в селі звут єй венгерком ище от предвойны. Родилася в Шаришу у родичов без поля. Служила за молоду у мадьярскых панов. Робила тяжко. Бідувала. Молоды мадьярскы паничы уганяли за молодшыма дівчатми-служницями. Пазя раз вырвалася в єдном кафтані з мадьярского ярма и втекла аж на другу сторону Карпат, в русске село. Пошла на службу до газдов. Долго працувала у богатого газды и он за єй службу отпустил єй кусник поля, под хыжку и загородку, покля киє. Там над річком под вербом, єй хыжка з малым окенцом, што николи не отвератся.

У другых людей заробила собі козу. Буде мати каплю молока до грульок. Для єй кормилиці збили єй добры люде будку.

По великой зливі, раз надодньом в высокых Карпат рухнули воды. Крик козы обудил Пазю. Позріла она в оконце. Вода подняла будку враз з козом и уносила. Рятувати было поздно.

Летит Венгерка попри ріку и взносит преразливу просьбу к небу.

— Божичку! Ратуйте мі козичку!

Але божичко бідной старушкі козичку не выратували, хоц як были красно прошены. Кто бы там бідных слухал.

Помогли Венгеркі люде. Дали єй мале козлятко. Пасли го чужы пастухы, били каміньом — проганяли. — Бо то старой Венгеркы коза.

Наробили пастухы нераз шкоды.

— Кто наробил?

— Венгерчина коза. Ктожбы инший.

Вшыткы идут Венгеркі оповідатися. Особливо приходили оповідатися тоты, котрым треба роботниці. Цілому селу отрабляла Венгерка за шкоду свойой и чужых коз.

Бідна нашла пастушка для свойой козы. Нашлася така у бідных коморников. Взяла найсухше. У ней йому было ліпше, як дома.

Под выглядцом Венгерка покопала и посадила честнику. Честник придастся до хліба и на лік.

Том загородком не лем Венгерка интересувалася. Особенно в загородкі была заинтересувана єй коза, и часом несподівано залетіла там. Треба было грядку огородити.


*      *      *

Шолтыс, полицай и постерунковый мают клопот с тым плотом. Он при дорогі, а не побіленый. Старушка Венгерка не має гроша на вапно.

— Што то значит не має? Як не має, то най збурит плот и змече в воду. Ліпше най не стоит, як має стояти!— выгарчал шолтыс.

— Бийте миом о землю, возте от мене што хочете, я нич не мам — говорила слабым голосом старушка.

Панове урядници одышли. Виділи, же цента нема. Дуже раз таке им притрафилося. И “сумліня” им не позволило.

Рано оповіджены зо шарварку люде пришли обілити плот, козю будку, хыжку и вербу аж по пояс.

Отрадно и навет художественно выходит тото вшытко, для того, кому не треба в тых обставинах жити. В буйных бурянах білієся хыжка, білый як срібло плот и верба. Як в люстрі, то все отбиватся в банюрі. Каждому приятно там зайти и походити. Цілу роботу “правительство дало” задармо.

Но за вапно пришли екзекуторы и вывели Венгеркі з будкы козу. Бракло тепер молока и про выхованку. В хыжкі зробилося смутно, як по потопі. Все, што Венгерка має на собі, то кафтан, принесеный зо службы у мадьярскых панов.

Уж стара. Ніт зуба. Ніт сил, а житя зробилося так тяжке, як николи.

Чула она, што мадьярскых панов выгнали зо Шариша. Житя народа стало ліпше. Не дбала бы вернутися назад до Шариша, лишити хыжку. Дагде во Свидникох наняла бы ся до жидов на службу. Доховала бы ся смерти под мурами. И уж хотіла вернути, но чує, што мадьярскы паны повертают назад.

Но и где-ж бідной Венгеркі ся подіти?




[BACK]