Петро Павлик Зо Спиша

ШТУКА В 3-Х АКТАХ

Петро Павлик, дритар зо Спиша, 60 літ,
Антихрист и два чорты,
Пан Превелебный, (грубый, тлустый) 55 літ,
Осиф, богатший газда, 60 літ,
Ваньо, його сын, 25 літ,
Марта, вдова, 45 літ,
Ганя, єй дочка, 18 літ,
Кухарка,
Предсідатель колхоза,
Голос 1. Голос 2. Голос 3.
Дівча 1. Дівча 2. Дівча 3.

Люде (гурма) в первом акті в народном строю, в третьом акті, колхозникы, по робочому, в оверолсах.

Сцена первого и третього акта околица в селі — другого акта канцелярия в пеклі, котра може быти устроєна по фантазии аматоров.
PetroPavlikSpacer

АКТ ПЕРВЫЙ

(Околица в селі на Лемковині, при пути.
Неділя пополудни, пред вечером).

СЦЕНА I.

Ганя (выходит, озератся):

Ніт го ище! А повідал, же як сонечко за гору зайде, то ту буде. Сонечко уж над гором, а його ище ніт. . . Мама повідают, што Ваньо мя лем так баламутит, што того ище николи в селі не было, штобы богатый паробок бідну дівку взял. Але я тому не вірю. Ваньо який-си инший, як другы паробци. Не має того гонору, што другы мают, и ище мя ани раз не скламал. Як повіл, так зробил. Николи мя ище не осміял ани не обмовил, ани нияку другу дівку. Так мі повідал, што он бы так хотіл, штобы всім людям добри было на світі жыти, штобы на світі не было бідных и богатых. А мама повідают, што Ваньо лем так баламутит, што так николи не буде, бо николи так не было. Все были бідны и богаты, и все так будут, и все богаты паробкы будут на богатых дівках ся женити, а бідны на бідных. Та и Ваньо, гварят, побавится с тобом, тай тя шмарит. Бо бідны дівчата лем так для забавы богатым. . . Та ци я знам, кого слухати. . .. Но але што-ж я можу, коли я рада и Ваня слухати. Но и што тепер мам робити? (до публикы): Повічте мі, добры люде! (задумуєся, по хвилі): Побесідую я днеска з ним так на розум, што он думат! А як ся погніват?. . .


СЦЕНА 2.

Ганя и Ваньо.

(Ваньо выходит зо-за дерева, обнимат Ганю): Нич ся не бий, Ганцю, не погнівамся! Бесідуй мі на розум! Або почкай, я тобі перше на розум повім: Рад тя мам, Ганцю, на другу ани смотріти не хочу аж до смерти! (обнимат) Порозуміла єс?

Ганя: Та коли мама бесідуют, што ище николи в селі так не было, штобы богатый паробок бідну дівку взял, або богата дівка за бідного паробка вышла. Што на світі так єст, што панич бере панянку, поп попадянку, богач богачку, а бідак бідачку. . .

Ваньо: Зато нич, што твои мама так бесідуют, бо самицько так и мои няньо бесідуют. Лем же они обоє уж стары, то ся тримают старого, а мы молоды, идеме до нового. Они ся не ради мают, ненавидятся, а мы ся любиме. Они тримаются того, што было, а тепер померат, а мы будеме триматися того, што жыє и буде жыти, бо мы хочеме жыти.

Ганя: Разом, Ванцю?

Ваньо: Разом, Ганцю. . .

Ганя: Який ты добрый, Ванцю!

Ваньо: И ты добра, Ганцю! (обнимат).

Ганя: Мои мама идут, подме гет стади.

Ваньо: Та чого? Таж мы зле нич не робиме. . .

Ганя: Будут на нас кричати.

Ваньо: Покричат, тай перестанут. . .


СЦЕНА 3.

Ганя, Ваньо и Марта.

Марта (влітує): Так дівусь? Та ты лем ся с хыжы вымкнеш, то дораз за паробком? А ты, Ваню, слухай: Я ти ище раз повідам, жебы ты мою дівку лишыл в спокою, бо ты знаш, же то не для тебе пара. Я бідачка, не мам майонтку на вяно! Ты знаш, як мы бідуєме, отколи мого Осифа в Америці в майнах привалило. . . (втерат очы) Ты мі дівча не звод, бо и бідному честь мила. . . (остро) Ганю, дохыж!

Ваньо: Бале Марто, я вам дівча не зводжу, дівча уж веце моє, як ваше! Я вашу Ганю беру за жену. А маєтку от ней ани от вас просити не буду. Тепер, Марто, такий час йде, што не буде бідных ни богатых, а будут лем люде. И мы з Ганьом хочеме людми быти и любитися, а не на маєтку ся жерти ціле жытя и єдно другому выдерати.

Марта: Што ты плетеш, Ваню? Дакто бы подумал, што-с з розума зышол, або єс большевик.

Ваньо: Но, Марто, я пришол до розума, и зато єм большевик. . .

Марта: О, матичко боска! Ганю, дохыж! Та як ся пан превелебный дознают, та ани мя до сповіди не приймут! Подме гет от него! (Пхає Ганю за сцену).

Ваньо: Памятай, Ганю!

Ганя: Памятам, Ваню, памятам! Але и ты памятай!

Ваньо: О, я добри памятам!


СЦЕНА 4.

Ваньо, Осиф, Марта (вертат).

Осиф (влітує, кричыт за Мартом): Га! Сына мі хочеш опутати, босорко?! Жерти не маш што, то мого хліба хочеш?! На мой хліб собі зубы острите?!

Марта (вертат): Маш го ту, твого сына, то ся го звідай, кто кого опутує!

Ваньо: То я, няню, опутал Ганю, бо я иншу не хочу, лем єй.

Осиф (с пястми до него): Але я иншу хочу, ты полюго!

Ваньо: Та я вам, няню, не бороню, як хочете иншу, то собі можете взяти. Я вам не сперам.

Осиф: Ты собі сміхы зо свого родича робиш?

Ваньо: Я собі з вас, няню, сміхы не роблю, а вы собі з мене сміхы робите, бо хочете, жебы я брал таку, котра ся вам подабат. А я гварю, жебы вы брали собі таку, котра ся вам подабат.

Осиф: А тебе, сыну, кто такого розума научыл? А як я тобі грунт не запишу?

Ваньо: Та ци я вас даколи просил?

Осиф: Ци ты, сыну, уж цалком з розума зышол?

Марта: Бале Осифе! Ище горьше! Ваш сын большевик! Сам ся признал!

Осиф: Ваню! Ты чуєш, што тота босорка повідат?

Ваньо: Правду, няню, повідат.

Осиф (с пястми): Таж я тебе. . .

(Чути за сценом): Дайце гарчкы друтовааааац!

Марта (весело): Павлик!

Осиф (весело): Павлик! Што го ту принесло?

Ваньо (незамітно уходит за Ганьом)


СЦЕНА 5.

Марта, Осиф, Павлик.

Павлик (входит): Гарчкы друтовааааац!

Осиф: А ты што зас, безбожнику, та и в неділю дритуєш? Не боишся гріху и пекла?

Павлик:

Бале газдо и газдыньо!
Та ци вы не знате,
Што тепер уж, хоцбы хотіл,
Ніт што дритувати?
Бо глиняны и каминны
Гарчкы вышли з моды,
Што ниякой ніт дритаркы!
Хоц бер скоч до воды!
А што кричу, то лем зато,
Штобы люде знали,
Абы ся кус посміяли
И хліба мі дали. . .
Уж гнет буде двадцет рочков,
Як нич не дритую. . .
Лем так кричу, співам, плачу
И людьом танцую. . .
Дайце гарчкы друтовааац!
Як люде почуют,
То часом мі дашто датут
Часом преночуют. . .
Ой, бо біда тепер всяди,
Як в селі так в місті,
Ніт бідному где преспати,
Ани ніт што істи. . .
Ище в літі, то пол біды:
Преспит под ялицом
И голод сой заспокоит
Хоцбы и квасницом. . .
Але в зимі — не дай боже
Мі єй дочекати —
Треба буде Павликови
З голоду вмерати . . .
Гарчкы друтовааааац!!

Осиф: То зато, Павлик, бо ся ти не хотіло робити, лем єс ся волочыл по селах з дритом. Треба было так робити, як я робил, то бы-с ся не боял ни зимы ни голоду.

Марта: Не гварте так, Осифе, бо я ся дост наробю, и у вас самых што ся напрацую, и у пана превелебного, и у Гайзика в корчмі, и у пана нотароша, а все ся зимы и голоду бою.

Павлик: Робил бы и я, жебы-м мал на чым. Але где-ж грунту возму? Дайте мі поля, то будете видіти, ци не буду робити. А так, без грунта, ціле жытя мі так марно зышло, а на старость треба зо себе глупого робити, жебы люде кусок хліба дали. Гарчкы друтоваааац!

(Сходятся люде. Витаются с Павликом и єдны з другыма).

СЦЕНА 6.

Осиф, Марта, Павлик и люде.

1. Голос: Як ся маш Павлик! Што чувати в світі?

Павлик:

Барз вельо чути нового
Знайте, добры люде!
Повідают, што напевно
В світі война буде!
Але не така война,
Як даколи мали,
Што ся били бідны люде,
Бідны ся різали,
А панове собі жыли,
З войны ся сміяли
И на войні велькы грошы
Майонткы робили
А люде ся мордували
И нужду терпіли. . .
Тепер люде повідают,
Што не такы глупы,
Абы ся за панов били,
Лем сой дадут рукы
И всі разом, всі восстанут
Невольны народы
За народну справедливость
Землю и свободу!
Так во світі повідают. . .
А в вас, што чувати?
Може мате котра газдынь
Гарчкы дритувати?. . .

Марта:

Ніт, Павлику в нашом селі,
Бо кто в нас богатый,
То сой справил добры, моцны
З алюмина граты —
А кто бідный, то ниякых
Му горчков не треба —
Бо не має што варити.
Бандурку выгребе —
То єй зварит в желізнячку,
В попелі єй спече —
Тай зіст постну, без приправы!
Так, добрый чловече!

2 Голос:

Гей, Павлику, ноле танцуй,
Заспівай співанку —
Або повіч нам даяку
Нову повіданку!
Бо барз смутно тепер в селі
И нема охоты —
Бо до світа нас не пустят
А ту ніт роботы. . .

Павлик:

Даколи я вам танцувал,
Днеска уж не годен —
Бо єм старый, як видите,
Ище и голоден.
Співати ты ж не выходит,
Хыбаль “зо святыма” —
Бо уж смотрю на другий світ,
Я уж веце з нима. . .
Што ся тычыт повіданкы,
То можу повісти —
Але мі принесте дашто,
Жебы-м сой миг сісти. . .

СЦЕНА 7.

Тоты, и Ваньо и Ганя (несут столец).

Ваньо:

Мы виділи, же ту Павлик
И люде ся зышли —
То несеме вам ту столец
И сами зме пришли. . .

Марта (до Гані):

Гей, дівусь! Та ты скоро барз забыла,
Што-м ти перше рекла!

Осиф (до Ваня):

Ци ты, Ваню, уж не будеш
Порядным чловеком?!

Ваньо:

Зато, няню, я ся тримам
От вас дост далеко —
Бо я хочу уж раз быти
Порядным чловеком. . .

(Люде сміются и усідаются. Павлик сідат на столец, старшы коло него, звернены до публикы, молодшы усідаются на землю в полколесо, бесідуют тихо єдны до другых, коли Павлик почне бесідувати, слухают го уважно).

Павлик:

За горами — за лісами
На Русской ровнині —
Гет, в России и Сибири
И на Украині
Уж всі люде хліба мают
И не голодуют —
Бо пришли уж до розума,
Иначе газдуют. . .
Не ділят уж веце поле
На маленькы смушкы,
А до в’єдна сполучили
Розорваны кускы. . .
Наробили чудных машин,
Меджы розорали
И зробили собі поля,
Як лем паны мали:
Поля долгы и широкы,
Не досягне око —
А орют всьо машинами
Ровно и глубоко. —
А и своих земледільскых
Профессоров мают —
Што их учат всього того,
Што хлопи не знают:
Яка земля што принимат,
Як треба сіяти —
Што садити в котрой землі,
Який прогной дати. . .
И урожай мают красный,
Пшеница по очы!!

1. Голос:

Та то зато, бо ровнина,
Не нашы убочы!

Ваньо:

И в убочы ся уродит,
Як добри справити —
Спокладати дост глубоко
Добри зборонити —
Зрыхлити земличку знати,
Знати спрогноити!
Таж молодый сусід Глинка
Лем в минувшом році
Сіял жыто гет под лісом
На нашой толоці
И крас зерно зародило,
Жыто таяк стіна —
И сыпало! Мают хліба
Газда и родина.

2. Голос:

Повіч, Павлик, як ся ділят?
Не бются? Не сварят?
Або єдны другых ідят,
Як наш пан нам гварят?

Павлик:

Спочатку ся дост сварили,
Покаль были глупы —
Каждый тягал, што лем хватил
До свойой халупы —
Бо ся каждый барз обавял,
Што йому не стане —
Но тепер всі мают дост,
Так як у нас паны. . .

3. Голос:

А с панами што зробили?

Павлик:

С панами? Прогнали!
А их лісы и их поля,
Всьо села забрали!
И як пан хоче робити,
То жыют, як з братом —
А як хоче быти паном,
То утікат зато —
Або вмерат “гонорово”,
Як пасує пану —
Коли паньство ся покончыт.

Осиф (видит, што Ваньо шепче Гані):

А ты што зас, Ваню?!
Отсун ты ся от той Ганкы,
С того нич не буде!

Марта (грозит):

Не баламут же мі дівку!
Посмотте-же люде. . .

Осиф:

А ты, Павлик, таке плетеш,
Што нема на світі!
Та кто бы з нас газдов пристал
На таке смотріти?
Та най бы мі мого грунта
Дакто ся лем доткнул,
Тобы-м го топором рубнул,
Нож до груди воткнул!

Марта:

А я бы зас, добры люде,
На таке пристала —
Втовды бы-м и мою Ганю
За Ванця выдала —
Бо уж бы зме были єдны,
Як єдна родина. . .

Ваньо:

Так и буде, знайте братя,
Бо то наша вина —
Што ся б’єме и свариме
На кусочку поля!
А то наше, вшытко наше,
Лем долга неволя
И темнота нас розбила
И нас поділила —
И жыєме, як не люде,
3 бідом и нечестьом
Заміст жыти нам з розумом,
Як люде! Зо счестьом!
А ніт счестя ту на світі
Без братства и згоды
Нема для нас хліба-жытя,
Ніт для нас свободы.
Покаль земля не єст наша
И земны богатства —
Ниякой не буде згоды,
Ниякого братства.

3. Голос:

Та як буде по твойому?
Жебы кускы поля
Получыти в єдну смугу,
В єдну сельску ролю —
Разом вшытко поорати
Разом засіяти
Потом разом и урожай
С поля позберати?

2. Голос:

А пак разом ся ділити
И разом ся бити!

(Стары сміются).

Ваньо:

Стары часто ся и побют —
Тоты, што ся сміют —
Бо нового жытя-правды
Мало розуміют. . .
Але мы, молоды люде,
Уж порозуміли,
Што так дальше жыти немож,
Жебы зме ся били —
На меджах и на границах
И на хліба куску!
Мы зробиме сой колхозы,
Як зробили Русскы —
И вся земля буде наша
И нашы богатства —
Збудуєме в світі ровность,
Свободу и братство!

3. Голос: Пссс! Пан превелебный на шпацирку идут!

(Діти утічут).


СЦЕНА 8.

Тоты без дітей, и пан превелебный с палицом.

(Стары встают, барз низко кланяются и хором заводят): Слава Сусу Христу! (летят до рук пана).

Пан: Слава во вікы, возлюбленны во Христі парафияне!

(Надставлят рукы до цілуваня. Єдны цілуют єдну, другы другу руку. Молоды не встают).

Осиф: Гей! А вы што? Чом ся не вклоните и руку не поцілуєте? Ваню! поцілуй руку! Як я тебе учыл?!

Марта: Ганю! поцілуй руку! Як я тебе учыла?

Ваньо: Зле сте нас учыли! То ознака рабства тоты низкы поклоны и рук цілуваня. А мы уж не хочеме быти рабами, мы люде свободны!

Пан: Видите, мои любы парафияне? Тота большевицка безбожна зараза и ту до нас, в нашы зелены горы Карпаты дошла и наш добрый, честный русский народ псує. . . Як вы кланятеся мі, то вы не мі честь отдаєте, а самому Господу Богу, бо я його смиренный заступца на землі. Як цілуєте мою руку, то лем длятого єй цілуєте, бо она Богу посвящена, она, тота моя рука перемінят хліб и вино — в тіло и кров Господа нашого (складат рукы, подносит очы до неба).

Стары (скланяют низко головы и вздыхают): Ох, Боже, Матичко боска!

Павлик:

Пане превелебный,
Мене послухайте!
И вы, мои людкове —
Лем ся не гнівайте:
Ходил я дост по світу,
Як вы знате сами —
Ходил я ціле жытя,
Рижныма краями!
Но не был я в таком краю,
Окрем ту, нашого —
Где бы люде не цінили
Достоинства свого —
Цілували пану рукы,
Рабскы ся кланяли —
И, штобы так горько-тяжко,
Як мы — бідували. . .
Та якбы то добре было
На голод и біду —
То мы бы богаче были
З діда и прадіда!
Бо никотрый народ в світі
Не был так набожный —
Не кланялся, як мы, панам —
Малым и вельможным. . .

Пан:

Може правду має Павлик,
Ніт такого краю —
Але зато, я вам кажу,
Всі будем во раю —
Разом з нашыма дідами
Разом с прадідами —
А ты Павлик з молодыма
Не будете з нами —
Вы будете скрежетати
Во пеклі зубами. . .

Стары (вздыхают): О Боже, о Боже!

2. Голос:

Та наш Павлик уж без зубов
Скрипати не може!

(Молоды сміются).

Павлик:

Не старайте ся мном, пане,
Же я буду в пеклі —
Бо и паны превелебны
От пекла не втекли!
Што до мене, то ліпшого
Не зазнал на світі —
В пеклі, гварят, не тра істи
И зимна терпіти. . .
А я привык до терпіня
В голоді-холоді —
Не єден день я уж прежыл
Лем о зимной воді. . .
А вы, пане, деликатный,
Все сытый огрітый —
Як вам приде в пеклі быти
Страх буде терпіти. . .

Осиф:

А вы, пане, му отпусте,
Розума не має!

Пан:

Але духовну особу
Ображати знає?!
Того му бог не отпустит,
Бо то гріх великий —
То злый дух з него говорит!
Пропал он на вікы!
Избігайте, христиане
Того чоловіка!! (уходит).

(Стары отступают от Павлика зо страхом и крестятся).


СЦЕНА 9.

Тоты самы без пана превелебного.

Марта:

Матко боска! Бідный Павлик!
Што ся с тобом стало?!

Осиф:

Певно, што ты, чоловіче
Нагрішыл немало!
Попрос пана, може даяк
С тя выженут біса —
Бо тя може задусити
Завести до ліса
И водити, як старого
Марка поводило —
Завело го до парии
И там задусило. . .

Ваньо:

Бо ся напил на крестинах,
Не слухали ногы
Тай и очы не виділи
И зблудил з дорогы!
И паленка го спалила,
Бо пил, што не міра!
Таке ваше старе жытя,
Така ваша віра!

Павлик:

Така, така! Што робити?
Уж так вымрут стары!
Лем паленка ся им сниє,
Чорт, пекло и чары!
А світ их нич не бадрує
И жытя на світі!
Аж мі ганьба, же я мушу
Разом з вами жыти. . .
Я знам тепер, же мя на ноч
Никто не приймете —
Бо уж вшыткы, як от чумы,
От мене втічете!

Осиф:

У нас тісно, нема где! (уходит).

Марта:

А нас лем дві бабы! (уходит).

3. Голос:

Нашы дідо не позволят,
Хоц мы бы и ради! (уходит).

(Стары всі отходят).

Ваньо:

Не старайся, товаришу,
Я тя так не лишу!
Выйдеме сой по драбині,
Преспиме на сіні!

Павлик:

Дякую ти Ванцю!
Всім вам, молодята,
Добры люде з вас выроснут
Я ся тішу зато!
Нич мі не жаль, лем єдного:
Завчасу-м ся родил
И так з бідом ціле жытя
По світу єм ходил!
З вами буде тот світ ліпший,
Хтіл бы-м з вами жыти. . .
Што-ж кед старый, то мі треба
Зо світа сходити. . .

3АНABIC.

КОНЕЦ ПЕРВОГО АКТА.

PetroPavlikSpacer

АКТ ДРУГИЙ

(в двох отслонах)

Канцелярия Антихриста в пеклі. Антихрист в цилиндрі и фраку сидит на золотом креслі-престолі. На столику пред ним книга гріхов. Канцелярию можна омаити фашистскыми знаками, як тоже знаками доллара. (Стіны можут быти чорны, але можут быти и “жовто-блакитны”).

СЦЕНА I.

Антихрист (преберат карткы в книгі):

Єдна — дві — три — штыри — пят:
Муссолини Дуче!
Тот найвеце там на світі
Душичок замучыл!
Уж пят карток записаных
Для нас заслугами.
Он найбольший муж-богатыр
Меж Ада слугами.
И сам папа то не може,
Што наш Дуче вструже!
Маме ище лем єдного
Великого мужа:
Наш богатыр из Берлина!
Хоц позднійше зачал
А уж штыри велькы карты
Полны наоначыл!
О, великий он богатыр:
Гитлер його мено!
Тот наш слуга, што лем зробит
Всьо для нас зроблено
Для помочы тым героям
Юда Троцкий даный —
Тот уж має тыж три карткы
В книгі записаны.

(Встає с престола).

Знищат добро там на землі,
А пекло там стане —
Моя пекольна империя
На світі остане!
Знищат они вшытко добро
Всі честны народы —
Культуру, просвіту, прогресс,
Ровность и свободу —
Остане капитал-рабство
Неволя-темнота —
Свойом сітьом темной ночы
Всю землю обмотам!
Запаную я! Ха-ха-ха!
Против мого капитала
Бунтуют робочы?!
Мизерны душы, темнякы,
Немочны тхори!
Мои слугы фашисты вас:
Збомбуют — зруйнуют — вымордуют —
Вашы жены и діти
Потопят в морі!
На руинах, людскых костях
Запаную я!! Ха-ха-ха-ха!

СЦЕНА 2.

Антихрист и чорт 1., в чорной кошелі,
посланец Муссолинього.

Антихрист: Што чути на світі?

Чорт 1. (салютує по фашистскы и рапортує): Найчорнійший Антихристе! — Добры для тя вісти: Нашы бомбовозы — збомбували на дорозі — жены діти з Малагы — без ниякой увагы! — Кров тече потоками — трупы лежат сотками — без ног, без рук — померают серед мук — новы тысячы! — Душы они ледачы — бідны худы обдерты — такым єдно, лем вмерти! — Зме ся не старали — и до пекла не брали!

Антихрист: Добри сте зробили! Нам их ту не треба — бідны душы не брати, най идут до неба! — А нашому Муссолиньому — запишеме страничку нову (пише): — За Малагу, за страшне мордерство, за жены, діти, вдовы — уж страничка шеста в нашой книгі чорной. — (до чорта): Ты можеш идти, добри ся загорний!

(Чорт 1. салютує по войсковому, обертатся и машерує ку дверям. В дверях збиватся з гитлеровскым посланцом чортом 2., мало собі головы не розбили).


СЦЕНА 3.

Антихрист и Чорт 2. (в кошелі Гитлера).

Антихрист: Што чувати на світі?

Чорт 2. (салютує по фаш.): Гейль Гитлер! Пане Антихристе — для тя добры вісти! — Маленький край басков горит поломеньом — мрут люде, як мухы, старцы, діти, жены — бо палит их огонь з Юнкерсов-Генкельов! — Уж гнет буде конец, остало невельо! — А святе их місто, Герника ся звало — збурене спалене, каминя остало! — Всі люде выбиты, праві до єдного — с цілого народа остало немного. — А місто Альмерию з моря зме збурили — соткы жен и дітей грузами прикрыли. — В Мадриді тысячы упало народа — найвеце діточок и женского рода — от гармат Гитлєра, огня пекольного — упало тысячы народа бідного. Гейль Гитлер!

Антихрист (пише и говорит, якбы до себе): Впишеме до книгы три стороны цілы — для фюрера Гитлера, за велике діло. — Єдну страну за Гернику, за выбиты душы — другу страну за Альмерию, што єй з моря зрушыл — третю страну за мадридскы діточкы и жены — што их страшно помордувал! Мы так не можеме — бо мы мякшы сердца маме от архифашистов. — Зато мы так не можеме людске мясо істи — с такым смаком и лакомством, як ідят фашисты! (до чорта): Ты ище ту? Лет-же до Гитлера — и поздрав с побідом вашого фюрера. —

(Чорт 2. салютує и отходит, Антихрист дописує до книгы. Чути за дверями: “Гарчкы друтовац”. Антихрист озератся. Входит Павлик).


СЦЕНА 4.

Антихрист (смотрит грозно):

С кади душа ту приходит?
З Мадьярска? З Німецка?
Кальвин? Лютер? Ци ты душа
Католицка-грецка?

Павлик:

Петро Павлик моє мено,
Походжу зо Спиша;
Бідувал я ціле жытя,
Наконец согрішыл. . .
Віра моя, што найліпша,
Греко-католицка,
Не даяка лютеранска
Або шизматицка!

Антихрист:

То я тебе ту не можу
До пекла впустити —
Бо у тебе нема гроша
За бурд заплатити. . .
Тоты греко-католицкы
Душичкы всі голы!
Буду брати такых бідных,
Зашто куплю смолы?
З вашого бідного краю
Ніт для нас потіхы,
Немож брати жадну душу
За ниякы гріхы!
Якбы так не вашы попы
Греко-католицкы —
То ниякой пользы з лемков,
Ниякой душичкы. . .
Бо што нам из такой душы,
Як от ты небоже?!
Без одежы и без гроша,
Лем кости и кожа. . .
Вашы попы, то нам милы:
Приносят нам дары —
Душы тяжкы, сало, грошы,
Зелены доляры. . .
С такой тяжкой, тлустой душы
Мож дакус впражыти. . .
А с тебе ту нияка корысть!
Вертай на світ жыти!. . .

Павлик:

Найчорнійший Антихристе!
Пане превелебный!
Не женте мя назад на світ,
Бо тот світ ганебный!
Нема пляцу для бідного
Голову склонити,
Нема хліба ни роботы,
С чого буду жыти?
А и зима там велика,
Ніт кута теплого
Для такого, як я пане,
Павлика бідного.
(Втерат очы рукавом).

Антихрист:

Біда, як так, чоловіче!
Што я ти поможу?
Та задармо тя ховати
И в пеклі не можу. . .
А роботы ту для тебе
Для старенькой душы
Ніт ниякой в нашом стейті
И гнет ся не рушыт. . .
И што знаш ты за роботу?
Што ты можеш знати?
Як всі лемкы в своих горах
На біду плакати!

Павлик:

Превелебный Найчорнійший!
Я не повересло!
Бо я лемко аж зо Спиша,
Мам в руках ремесло!
Я знам гарчкы дритувати,
Знам котлы латати,
Знам клампфнерку, заливати,
Знам и нютувати. . .

Антихрист:

Чом-же дораз єс не гварил?
Можеш ся придати,
Бо нам котлы уж почали
Добри протікати. . .
Воз знарядя и ковало,
Там маш бляху, нюты,
Зошмар гуньку — пообзерай
Всі пекольны куты,
А где видиш, же протікат
Смола з дакотрого,
Дораз дюру бляхом заткай!
Тельо діла твого!”

Павлик:

Дякую вам за роботу,
Пане Антихристе!
Дораз иду до роботы,
Лем бы дашто зісти. . .

Антихрист:

Го, го! Лем ся не понагляй,
Бо в книгі не стоиш,
Перше мі ту свого жытя
Историю повіш —
Бо тя мушу ту втягнути,
Жебы-с ся не стратил —
Або, як шкоды наробиш,
Жебы-с єй заплатил!
Но, повідай, я тя слухам,
Историю тоту,
Як ты хочеш, штобы-с достал
От мене роботу!

Павлик:

Там на Спишу, под Татрами,
Где біда велика —
Породила мама мене,
Шестого Павлика. . .
Мама моя была бідна,
При мі повдовіла —
Моц робила, мало спала,
А найменьше іла. . .
Пят діточок єй охабил
Мой нянічко-Грицко —
Стару хыжку и кус дриту;
Было тото вшытко. . .
И в той хыжкі под Татрами
По смерти старого
Уродился и я Петро
На світа дорогу. . .
Уродился, окрестили,
Попу заплатили —
А пак маму выводили
От нечыстой силы. . .
Але никто не подумал
О нас, нашой долі —
Ци одіты и ци сыты,
Ци дашто не болит. . .
Жыла мама — ба не жыла,
Лем так жывотіла —
И на свои на голодны
Діточкы смотріла. . .
А діточкы посовіли
Почали вмерати:
“То на вшытко воля божа!”
Плаче бідна мати. . .
Не долго и наша мама
По світу ходила —
Кашель, колька єй мучила,
Аж єй задусила. . .
На третий день мене с хыжы
Рыхтар гет выгонил —
Бо хыжу взял превелебный
Пан за похороны. . .
А для мене осталася
Лем стара гунянька,
Палица, дюрава торба
И дриту вязанка. . .
Тельо всього мі остало
Во спадку по няню —
Бо и няньо мой тыж ходил
В світ по дритуваню. . .
Пустил я ся, яко дритар,
До світа за очы —
“Дайце гарчкы друтовац!”
Кричал, што лем мочы. . .
Але планный то заробок,
Ніт хліба, лем вода.
Ище на бляшаны горчкы
Пришла потом мода. . .
И купил я собі нютов,
Почал нютувати —
Научылся помаленькы
И котлы латати. . .
Ходил, кричал гет по світу,
По містах и селах,
А хліба все мало было,
Нич ся мі не вело:
Ту злы люде мя ганьбили,
Там псами гуцкали —
“Дайце гарчкы друтовац!”
Дітиска кричали. . .
Так шли літа за літами,
Зимы за зимами —
А у мене тота гунька,
Што єй и ту маме!
Тота гунька, тай кошеля
До дехтю змочена —
Тай торбина залатана
Была моя жена!
А виділ я в світі людей
Богатых и сытых —
Виділ в шолках, златі, перлах,
Роскошно одітых. . .
Повідали превелебный,
Же то божа воля,
Же для єдных лем богатство,
Для другых недоля. . .
И почал я молитися,
До церкви ходити —
О роботу и о хлібец
Боженька просити. . .
Пару літ я просил Бога,
Благал, бил поклоны,
А не было видно хліба
3 ниякой стороны. . .
А тым, што ся не молили
Сыпалося з неба —
Сыпалося веце всього,
Як им было треба. . .
И наконец я ся завзял,
Взял и попов лишыл!
Повіли мі превелебный,
Же я барз я согрішыл.
Та по смерти єм ту пришол,
Ту до пекла просто,
Та што кцете, зомном робте,
Душу мою возте —
Лем мя на світ уж не женте,
Бідного Павлика —
Бо на світі, лем фашисты
И біда велика. . .

Антихрист:

Я тя возму до роботы,
Як єм ти уж гварил,
Лем смот добри, жебы-с дашто
Мі в пеклі не кварил —
Не бунтувал мі душичкы
Бо бы-м тя вышмарил!

Павлик (знимат гуньку, мече в кут, с торбы вынимат молоток, кліщы):

Где-ж мам идти до роботы?

Антихрист:

Дораз ти покаже —
А штобы-с не знал вернути
Очы ти завяже!
(гвиздат на пальцах).

СЦЕНА 5.

Антихрист, Павлик, Чорт 2.

Чорт 2. (завязує Павликови очы):

В котрый котел го шмарити?
Меж панов ци попов?
Преця знате, же мы котлов
Немаме для хлопов!

Антихрист:

Не до котла — не до котла,
То кламфнер зо Спиша!
Треба нам го до роботы,
Што аж єм ся втішыл!
Дай му смолы ся напити
С той середньой бочкы —
Буде сытый от той смолы
На цілы два рочкы!
Дай му бляху и знарядя
Завед до котлярні —
Най полатат тоты стары,
Што ржавіют марні. . .

(Чорт 2. выводит Павлика, заслона спадат).

СЦЕНА 6.

Антихрист, Павлик, Чорт 2.

(Антихрист перелистує книгу хвильку, потом Чорт 2. вводит Павлика и сам уходит).

Павлик:

Найчорнійший Антихристе
И пекольный царе!
Уж всі котлы полатаны,
Каждый добри варит!

Антихрист:

Рад я с того, лем мі повіч,
Што ты хочеш в дарі?

Павлик:

Нич не хочу, лем ты пуст мя
Назад на світ жыти!
Уж я тепер буду знати,
Кому угодити. . .
Речу правду бідным лемкам,
Найперше на Спишу,
Буду ходил с села в село,
Нияке не лишу!!
Най всі знают, што то пекло
И для кого стоит —
Най уж веце бідный народ
Ся пекла не боит!

Антихрист:

То не можу! Пропала бы
Чортовска робота
И нам в пеклі уж треба бы
Замкнути ворота. . .
Та и ты мі хлоп придатный
До нашых варстатов,
Бо нам котлов треба вельо
Для новых магнатов —
Тра велького для Гитлера
И Муссолинього —
Тай для Франка треба котла
Моцного-доброго —
Бо з ним придут генералы
И капиталисты —
Што там робят нам роботу!
Мам найновшы вісти —
Што гнет будут разом з нами
И английскы лорды —
Для тых треба добрый котел,
Бо то паны горды!
Но а шляхта польска — ксьондзы?
В єден их не скласти —
Як не кцеме в пеклі трублю,
Даякой напасти. . .
Тра єдного для “восточных”,
Другий “целибатам”—
Бо ся ідят, бют и грызут,
Хоц собі и братя. . .
А я в пеклі революции
Ниякой не хочу —
Я ту хочу дисциплину
Як в день так и в ночы!
(Чути стук в двери)

Павлик:

Ктоси йде! Може Франко?. . .

Антихрист:

Герайн, душо наша!
Тота душа ту вписана,
То душа не ваша!

СЦЕНА 7.

Антихрист, Павлик, Пан превелебный.

Пан превел. (входит, низко кланятся):

Найчорнійший Антихристе,
Мой вельможный пане —
Робил я вашу роботу
Зберал для вас дани —
О нич тепер вас не прошу,
Лем єдну выгоду —
Замачайте мі мой язык,
Хоц лем капльом воды. . .

Павлик (до публикы):

Таж то наш пан превелебный!
О Пречыста мати!
Та як вы ту, святый-божий
Могли ся достати?
Вы нас вшыткых так на небо
За жывота вели —
Што я думал, же на руках
Вас несли ангели
И просто вас попри святом
Петрі посадили. . .

Пан прев.:

Ой, не такий я был святый,
Як виділи люде —
Грішыл тяжко и не думал,
Што по смерти буде:
Служыл я мадьярскым панам,
Не свому народу —
Хоц я сам походжу родом
Из хлопского роду. . .
Але грошы мі платили,
Золоты дукаты —
Окрем того позволили
Из народа брати. . .
А чым веце грошы идут,
То я веце хочу —
Не мог я ся спротивити
Лакомства немочы. . .
Тяг без сердца я з народа
Каждый рок коблины,
За погребы, кресты, службы,
Всякы руковины. . .
Не уважал я на тото,
Ци то з богатого —
Ци я беру уж остатне
С Павлика бідного!
Коли кто не хотіл дати,
Лем ся упер дармо —
То я дораз кликал в село
Мадьярскых жандармов!
Або коли дакто хотіл
Вчытися по-русскы —
То я дораз до жупана,
Што в селі сут “мускы”. . .
А як уряд русский язык
Хотіл скасувати —
То я перший по мадьярскы
Почынал співати. . .
И за тоты мои гріхы
Ту пришол на болі —
А было мі добри жыти
На землі даколи! —

Павлик:

А я тому свято вірил,
Што вы святый-божий!
Нераз чекал пару годин
В зимі на морозі —
Жебы вашу святу ручку
Мог поцілувати. . .

Антихрист:

Гей, краяне, розыйдтеся —
Дост бесідувати!
Ты, душичко, за заслугы,
В котел двадцетпятый!

Пан прев.:

Лем мя пане в тот не кладте,
Где сут православны —
Бо я преця грик-католик
И целибат давно!

Антихрист:

Всі духовны у нас єдно,
Нумер двадцетпятый —
Ци голены целибаты,
Ци поп бородатый!
Всі єднако панам служат
И нам, капиталу —
Привилегий у нас нема,
На світі сте мали —
А тепер мусите разом
Ту терпіти болі —
Разом вшыткы в єдном котлі
Купатися в смолі —
Котром сте на землі народ
Страшыли для панов —
И робили з людей для нас
Цапов и баранов!
Идте, пане превелебный,
До апартаменту —
Не платили сте за жытя,
И тепер без ренту!
Світло, опаль даром мате
Во вічны и вікы —
И робити не мусите —
Так-як большевики!

(Пан прев. выходит в тоту сторону, в котру му покаже Ант.).

СЦЕНА 9.

Антихрист и Павлик.

Павлик:

И яка то справедливость,
Антихристе пане,
Што ровности ани в пеклі
С панами не маме!
Та я пришол, же отпочну,
А мушу робити —
Пан не робил ціле жытя
И ту пришол гнити!

Антихрист:

Та ты в пеклі глядаш правды
И справедливости?
Уж за поздно ся-с здогадал
Аж по смерти рости!
Там на світі треба было
За ню ся бороти —
И добыти свойом силом
Народной єдноты!
Силу мате превелику,
Але кед сте глупы —
Всі вы Петры и Павликы
До просвіты тупы
И боячы, престрашены,
Сами ся биєте —
Заміст бити своих врагов,
Свою кров лієте. . .

Павлик:

Правду святу мате, пане!
Як бым мог вернути —
Та уж тепер бым всім повіл,
Як на світі жыти. . .

СЦЕНА 9.

Тоты и Чорт 1.

Найчорнійший Антихристе!
Барз недобры вісти —
Бо фашистов бют нацисты,
Нацистов фашисты —
А народный фронт бє панов!
По селах и містах
Стає нова власть народна,
Народны Совіты —
И дає народу правду,
Свободу, просвіту!

Антихрист (престрашеный):

Га?! Народный Фронт, Совіты?!
Бунтуют робочы?!
Против панов-капитала,
Против мойой мочы?!
Труб на алярм и клич чортов,
Тра панам помочы!

(Оба чорты выбігают в сторону пекла).


СЦЕНА 10.

Павлик сам.

Павлик (хватат с кута гуньку и торбу):

А я? Ни я чорт, ни я пан,
Ни капиталиста —
Ни я бискуп, ни я поп,
Ни я не фашиста!
Я лем Петро Павлик хлоп,
И дритар с прадіда —
И побіда для народа
То моя побіда!
Та я иду помагати
Бідному народу —
За правду и справедливость,
Народну свободу!

(Выбігат в сторону світа).


3АНABIC.

КОНЕЦ АКТУ ДРУГОГО.

PetroPavlikSpacer

АКТ ТРЕТИЙ

Околица села-колхоза, при поляні. Столы и столкы под деревами. За сценом (деревами) треба собі выобразити польову кухню, в котрой варится обід для колхозников, трудящихся в полю.

СЦЕНА 1.

(По хвилі выходит Кухарка, в білых кухарскых шатах, оглядатся).

Кухарка: Уж сполудня, обід готовый, колхозникы скоро придут з роботы, треба столы накрывати, а нашых дівчат ище ніт при столах послужыти. Певно даде с хлопцями ся зышли по дорозі и собі жартуют. Молоде, та молоде! И я така была, як єм дівчатом была. Добри им жыти на світі! Але даколи, як оповідают стары люде, велика біда была так для старых, як и для молодых. Давно были бідны и богаты, хлопи и панове. Панам жылося добри, хоц нич не робили, а хлопам и роботникам было барз зле жыти, хоц ціле жытя робили. Земля была поділена на смушкы и кускы. Та ище кто мал великий и ліпший кусок землі, та хоц не голодувал, а кто мал маленький кусок, або и ниякого, то ціле жытя голодный ходил. Утікал народ зо свойой родной землі в світ за очы за куском хліба! И бідувал во світі и дома! А кельо то ся люде наробили! Всю землю треба было руками обрабляти, наробилися люде, а хліба не было, бо не знали, як обробити землю. Шол хлоп орати або косити далеко, на поляну, до шапкы сіна презден накосил, а жена волочила за ним горчиска. Днес иде косити поляны ціла бригада з машинами! Трава крас, што хлопу з ней лем голову видно, бо земля справлена. Разом з роботниками іде на машині польова кухня, столы и столкы, народ працує весело и охочо. Повідают, же даколи лем воякы на войнах такы кухні зо собом возили, а газдыні, як котра мала што варити, то мусіла ся печы при пецу. А тепер літом вариме в полю, в тіни, под деревами! Где идеме робити, там и кухня з нами. Народ працує весело! На поле идут, співают — с поля идут, співают. . . Весело тепер в селі жыти! Народ тепер ученый, мудрый, не сварятся, не бются на куску хліба, як то перше робили, што єден другому старался выдерти, бо не было што істи, ани в што одітися! Повідают стары люде, што паны перше страшно народ мучыли великыма податками и войнами! Остатный кусок хліба дітям от уст отберали на войну, на убийство бідного народа! Ледво людиска пришли до розума, што скинули панов зо свого карку и сами почали на свойой землі газдувати, разом в згоді, з розумом! И мают люде вшыткого дост! Земля родит дост хліба и всього, в фабриках выробят дост машин, одежы, обутя — дост всього для каждого, што лем кому для жытя треба. И народ жыє собі счестливо и весело!


СЦЕНА 2.

Кухарка и 3 дівчата (одіты в лемковску народну одежу, два веселы, третє смутне).

Кухарка:

Где сте ся так забавили,
Вы пусты дівчата?
Не видите, же полудне?
Треба накрывати!

1. Дівча:

Хлопці луку докошуют
Ходила-м видіти —

2. Дівча:

Я помогла коровяркам
Коровы здоити —

3. Дівча:

А я женам помагала
Курятка кормити —
Шумны колхозны курочкы,
Три тысячы маме!
Мы курочкы того року
Різати не даме!

Кухарка:

Та лем скоро дівчаточка,
Лем ся понагляйте!
Там в машині сут обрусы,
Столы закрывайте!
Бо уж буде гнет сполудня,
Уж придут з роботы (выходит).

СЦЕНА 3.

Дівчата: (дівчата цілый час выходят, то єдно то друге, и приносят то обрусы, то тарелі, то начыня, то хліб, накрывают столы).

2. Дівча (до третього):

А ты, Марись, чого смутна
И немаш охоты?
Може Михал ти на сердцу?
Повідал брат Михал,
Же он тебе не забуде,
Хоцбы где поіхал!
Што он верне ту за тобом. . .

3. Дівча:

Направду так гварил?

2. Дівча:

Направду, направду! Гварил,
Же тя так не шмарит,
Скоро скончыт лем науку.
То верне до села!
Лем ся не смут моя Марись,
Будь, як я — весела!

1. Дівча:

Добри ти веселом быти,
Як твой Павко в селі —
Співат собі при машині,
Счестливый — веселый!

СЦЕНА 4.

Дівчата, Павлик, Кухарка.

(З єдной стороны входит Кухарка, з другой Павлик. Кухарка и дівчата позерают зачудувано на Павлика, а Павлик на них).

Павлик:

Дайце гарчкы друтовааац!
А и мискы поплатааац!

Кухарка:

Скади до нас приходите,
Наш добрый чловече?
Бо на Спишу ніт дритаров,
Такых як вы, веце!

Павлик:

Я зо Спиша, моя пані!
Зблудил єм з дорогы
И барз уж єм измученый,
Не слухают ногы.

Кухарка:

Пань и панов у нас неє!
Я проста кухарка —
А ту Ганця, ту Марися,
Там наша Варварка!
Сядте собі ту на столец,
Отпочнийте в тени —
Видно по вас, же сте слабый,
3 дорогы змученый. . .

Павлик:

Барз змученый, моя газдынь
И не барз здоровый —
Дякую вам, кухарочко,
За приязне слово! (сідат).

1. Дівча:

Гварите, же сте зо Спиша:
А з якого села?
Бо як собі отпочнете,
То бы-м вас завела.

2. Дівча:

А може я, на машині?

3. Дівча:

А може прилетит
Ванько з міста, то отнесе
Их на самолеті!

Павлик (до публикы):

Хоц голову мі отріжте,
То не розумію!
Ци направду я на Спишу,
Ци лем ся з мя сміют?

Кухарка:

Та з якого же сте села?
Як оно ся зове?
Павлик (думат):
Овіченкы мено забыл!

Кухарка (до дівчате):

Бідный, нездоровый. . .

1. Дівча:

Може мы вам поможеме,
Як сте з Лемковины:
Може, добрый чоловіче,
Вы сте з Орябины?
З Орябины давно лемкы
Ходили до світа,
Бо не было в селі хліба,
Та не было жытя.
Але тепер найбогатшы,
Як разом працуют —
Зо всіх на Спишу колхозов
Найліпше газдуют. . .

2. Дівча:

А може сте из Липника,
Камюнкы, Шляхтовы,
Из Явирок, Чорной Воды,
Може з Литмановы?

Павлик (крутит головом):

Шкода часу вам, дівчатка,
Надармо тратити —
Я пришол з другого світа
На вас посмотріти!
Што я виділ ту на світі,
Барз ся тому тішу,
Хоц все ище вам не вірю,
Же я ту, на Спишу —
Як посмотрю на богатства,
Машины и возы —
На прекрасны поля, лукы,
На вашы колхозы!
Ся мі здає — тоты горы,
Што и давно были —
Як зме ище по дритаркі
По світу ходили —
Але поля уж не тоты,
Не тоты будовы —
Та и люде уж не тоты,
Бо сильны — здоровы!
И жыти вам ту на Спишу
Весело и мило!
А ваш колхоз як ся зове?

Кухарка:

Грынды Михаила.
Знате Грынду? Што тыж ходил
Во світ по дритаркі —
Был во Франции в революции,
Там стоял на варті!
И сына дал выучыти:
Был борец великий —
Замордувал го в России
Цар Николай Дикий!

Павлик:

Памятям старого Грынду. . .
Знам и молодого!
Добры были барз дритаре,
Учыли каждого —
Як на світі треба жыти
Бідному народу —
Як му треба ся бороти
За права — свободу!

СЦЕНА 5.

Тоты и Предсідатель (входит).

Предсідатель:

И як? Обід уж готовый?
Уж ваша бригада
Гнет уж буде ту на обід!

Кухарка:

Барз я тому рада!

Предсідатель:

А што буде днес на обід?

Кухарка:

Єст на перше борщ, на друге
Єст гуляш бараній —
На третє будут плавати
Перогы в зметані!

Предсідатель:

Знам я, наша кухарочко,
Же ты добри вариш!
Мате гостя, як я вижу:
Скади ты, товариш?

Павлик:

З другого світа я пришол,
С пекла, зо самого!

Предсідатель (смієся):

Та повічте, што там в пеклі
Чувати нового!?

Павлик:

Як я там был, то уж праві
Ся розвалювало!

Предсідатель (дівчату тихо):

Заведте го до доктора,
Штоси ся му стало!

Павлик:

Не доктора — не доктора,
Лем мі дайте воды!

1. Дівча (подає му воды):

А яке ваше имено,
Якого вы роду?

Павлик (напился):

Петро Павлик моє мено,
Роду дритарского!

Всі:

Петро Павлик?!

Предсідатель:

Петро Павлик гдеси пропал
Зо села нашого —
Повідают стары люде,
И не вернул веце. . .
Але тото давно было,
Наш добрый чловече!
Ище товды панували
На світі панове —
Руковины и коблины
Давали газдове —
Земля была поторгана
На маленькы кускы. . .
Страшна біда была товды
На наш народ русский!
(Чути веселый спів за сценом).

Кухарка:

Колхозники уж співают!
Дівчата готовы?

1. Дівча:

Готовы, готовы!
Уж лем істи подавати
На закрыты столы!

СЦЕНА 6.

Тоты и колхозникы (входят співаючы).

1. Голос (коли перестанут співати):

Перша колхозна бригада
Скосила поляну!

2. Голос:

Друга свою зас не скосит
Ани до заране!

3. Голос:

Красота хліб того року,
Як буря не зверне!

Предсідатель:

Уж з нижнього конца села
Гет пристают зерна!
Треба нам гнет зачинати
Зберати пшеницу —
Як буде добра погода,
Зачнеме в пятницу!
Як збереме хліб в порядку
Без великой страты,
То будеме мати сами
И буде продати!
Дві машины нам потребны,
То собі купиме —
Театер и молочарню
Нову поставиме!
Я, головный предсідатель
Таку даю раду!

1. Голос:

А кельо для колхозника
Уділу припаде,
Як збереме того року
Без страты и гладко?

Предсідатель:

Як збереме того року
Зеренко впорядку,
Двадцет киля на трудодень,
А може з додатком!
А другого урожаю
И доходу з боку,
Як с промыслу и курорту,
С масла и молока!
Того року так стоиме,
Што можна назвати —
Же уж зме ся доробили,
Уж зме всі богаты!

1. Голос:

Стары люде повідают
О великой біді!
Ту на Спишу были рокы,
Што хліба не виділ
Бідный газда! Лем бандурком
Бідны люде жыли!
И шли бідны по дритаркі,
И где лем не были!

2. Голос:

Мусіл идти, як не было
Дома нич што істи!

1. Голос:

А кельо их в Америкі
Пропало без вісти!

Предсідатель:

Почкайте-ле! Мы ту маме
У нас чоловіка —
Што с тамтого світа пришол,
Дритара Павлика!

Всі:

Дритара Павлика?!

Предсідатель:

Повіч Павлик, нич не скрывай,
Нашым колхозникам,
Яке давно было жытя
Ту в нашых Карпатах —
В тоты часы, як то были
Бідны и богаты. . .

Павлик:

Дорогы краяне лемкы,
Братя товаришы!
Моє мено Петро Павлик,
А родом зо Спиша —
Дритар отец мой был руснак,
А и мати русска —
Але бідны, без маєтку
И без поля куска!
Отец ходил по дритаркі
И пропал без вісти. . .
Нас охабил сиротами,
Не было што істи. . .
Што зме мали єдну козу,
То вовци зожерли. . .
Моя мати, братя-сестры
Пред часом померли,
Лем я єден жыти остал.
Тяжке жытя было!
Мучило мя и ламало
И плечы згорбило —
А до того превелебны
Мя пеклом страшыли —
Хоц ся сами не бояли,
Бо в не не вірили. . .
Але раз я, барз змученый,
В лісі над потоком
Люг и заснул, таяк камин. . .
И во сні глубоком —
Моя душа ся рушыла
И с тіла мі втекла —
Тай простицько полетіла
Зо землі до пекла. . .

(Колхозникы сміются).

1. Голос:

Та ты думаш, же єст пекло,
Наш Петре Павлику?

Павлик:

Ніт уж пекла ту на Руси,
Взяли в Америку!
Взяли злото и капитал
И вшыткых богачов
И фашистов и всіх панов
Лінивых ледачых!
Але было пекло у нас,
Дорогы людкове —
Коли люде глупы были,
Мудры лем панове!
Тягли с хлопа седму шкуру
Паны богобойны
На роскошы и забавы
И на страшны войны!
Што до того пекла для нас.
То його не было —
Але тельо ним страшыли,
Што аж ся мі снило!
И не зле мі в пеклі было!
Дали мі роботу —
Тепло было — істи дали. . .
Але то не тото. . .
Бо я хотіл, як и другы,
Быти чоловіком —
Не все рабом и жебраком
Дритаром Павликом!
И як народ весь выступил
Против капитала —
А я виділ, што и в пеклі
Сила ся зберала,
Штобы панам помагати,
Моя душа рекла!
“А ты Павлик?! Ци ты не хлоп?!
Чом не летиш с пекла
Помагати ся бороти
Бідному народу —
За ліпший світ, справедливость,
Ровность и свободу?!”
И боролся я по світу,
Наконец ту пришол
Посмотріти хоц пред смертьом
На вас товаришы!
И признамся, мои діти,
Што аж єм ся втішыл,
Што єм нашол нове жытя
И у вас на Спишу —
И на цілой Лемковині,
На Карпатской Руси —
Што вас никто не окрадат
И никто не дусит!

Предсідатель:

Най жыє, Петро Павлик,
Наш остатный дритар!

Колхозникы:

Най жыє!!

Предсідатель (стискат руку Павлика):

В имени нашого села
В колхозі тя витам!
Што повісте, колхозникы?
Приймеме го в члены?

Всі:

Приймеме, приймеме!

Предсідатель:

То го даме под опіку
Дівчатам и женам —
Они тепло го обыйдут,
Подкормят, скупают
Най нам Павлик одмолодне
В свойом родном краю!
(Всі го витают, подают му руку).

Кухарка:

Мои любы колхозникы,
До стола сідайте —
Бо як страва вам выстыне,
То не нарікайте!

1. Голос:

Сідаме, сідаме!
Лем собі ище веселу
Пісню заспіваме!

(Співают веселу пісню, потом сідают за столы, куртина спадат).


[BACK]