— Ена! Яке ты шувне дівча! — гварю.

Ена посмотріла на мене мягко, як місячок, усміхнулася до мене ангельскым усмішком, аж мі сердце скочыло и душа возрадувалася и просится тихо:

— Мас кару?

Я покрутил головом. Ена посмотріла на мене зо жальом, як на даяку каліку, як бы ся мя просила:

— Но и нашто ты жыєш на світі, старый кочане, и ищы берешся до бесіды зомном. Пошла от мене гет, ани гуд-бай не повіла.

И то не лем старый без кары для дівчате не вартат нич, але не вартат нич без кары и молодый бойс. Може быти и шумный и кучерявый и великий, але як не має кары, не вартат у дівчат нич. Ани не смотрят на него. Мусит мати кару. И праві каждый має, як не няньову, то хоц дачыю, пожычану, або крадену, а мусит мати.

Знам єдного бойса, што рума не має, а кару має. Где спит? Як кару має, то ніт страху о спаня. Даколи спит в карі, але мало. Найвеце дівчата го ночуют. Раз тота, раз тамта, раз гевса. А такого ищы-м не чул, жебы даякого бойса без кары преночували. Тоты без кар вшыткы в “С С С”. Там ночуют.

Я в Америкі уж дост долго, и без кары. Вшыткы чудуются, же як то без кары можу жыти в Америкі. И попросту повагу стратил у сусідов. Бо як ищы не робит чловек и не має кары, то ищы пребачат, але як робит, а не має кары, то попросту занич мают. Другы хоц и не робят, то кары мают. На релифі, а кару має, яку таку, а має.

Раз мало што и я не досяг кары. А было то так: Жена уж отдавна позерала на кары. Сяде собі так на порчу и смотрит на дорогу. А по нашой дорозі так кары ідут, што як хочете перейти з єдной стороны дорогы на другу, то мусите почкати найменше десят минут, штобы сте могли выбрати таку хвилю, в котру бы сте могли прелетіти. И то серед дня, вечером мусите ити далеко, пол милі, где “ред лайт", бо ся не дочекате: Кара за каром, кара за каром и кажда инша, што єдна та красша.

И сідит собі жена на порчу, тай оберат, любуєся: Таку бым хотіла, но ищы не таку, а таку як тота, о, тота ищы красша.

И раз, як мя не было дома, уж собі выбрала напевно єдну, уж и почала годити. Правда, выбрала не нову, але то ищы горше. Коли бы нову, то лекше обрахувати и выяснити, што то нияк не стати. А таку ужывану, трудно. И коли я вернул до дому, то цілый тыжден двери ся не заперали пред “селейсменами”. Ледво якоси єм ся з них отряс.

И так остался я дальше чловеком без кары. Жалю годным чловеком, попросту американском каліком.

И здаєся, треба буде умерти каліком без кары.